Рішення

від 05.03.2015 по справі 911/5481/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2015 р. Справа № 911/5481/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дочірнього підприємства «Автомаз-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азимут-Сервіс» про стягнення 13 059, 92 грн. за участю представників:

від позивача:Глазунов І.О. від відповідача:не з'явилися суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 13 059, 92 грн. заборгованості за поставлений товар, з яких: 12 200, 96 грн. - основного боргу, 757, 68 грн. - інфляційних втрат та 101, 28 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення розрахунку за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.12.2014 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 22.01.2015.

Присутній у судовому засіданні 22.01.2015 представник позивача надав суду документи по справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.01.2015 розгляд справи відкладено на 12.02.2015 у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

11.02.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 11.02.2015 (вх. № 3190/15 від 11.02.2015) про відкладення розгляду справи та надання сторонам додаткового часу для примирення.

Присутній у судовому засіданні 12.02.2015 представник позивача надав суду клопотання вих. № 45 від 12.02.2015 про долучення до матеріалів справи доданих документів та подав клопотання про продовження строку розгляду спору, передбаченого ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (вх. № 3365/15 від 12.02.2015).

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.02.2015 продовжено строк розгляду спору у справі № 911/5481/14 на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 05.03.2015.

До господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про визнання боргу б/н від 05.03.2015 (вх. № 5031/15 від 05.03.2015), у якій він зазначає, що визнає суму заборгованості та сплатив основну частину боргу, про що надає копії платіжних доручень.

05.03.3015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зменшення суми позовних вимог № 66 від 05.03.2015 (вх. № 5076/15 від 05.03.2015), у якій позивач, у зв'язку з погашенням відповідачем суми основного боргу, зменшує свої позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 757, 68 грн. - інфляційних втрат і 101, 28 грн. - 3 % річних.

Суд, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, прийняв заяву позивача про зменшення суми позовних вимог № 66 від 05.03.2015 (вх. № 5076/15 від 05.03.2015) до розгляду. Таким чином, судом розглядаються вимоги позивача про стягнення з відповідача 757, 68 грн. - інфляційних втрат та 101, 28 грн. - 3 % річних з підстав заявлених у позові.

Присутній у судовому засіданні 05.03.2015 представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням поданої ним заяви про зменшення суми позовних вимог, і просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи, у судове засідання 05.03.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 05.03.2015, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач по видаткових накладних № О12-000023 від 06.05.2014 на суму 13 554, 00 грн. та № О12-000026 від 14.05.2014 на суму 1 780, 00 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 15 334, 00 грн., а відповідач, на підставі довіреності № К78 від 28.04.2014, вказаний товар отримав. Копії зазначених документів залучені до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуті.

Крім того, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату товару, а саме: рахунок-фактура № О12-000041 від 06.05.2014 на суму 13 554, 00 грн. та рахунок-фактура № О12-000049 від 14.05.2014 на суму 1 780, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою вих. № 232 від 05.08.2014 про сплату існуючої заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних № О12-000023 від 06.05.2014 на суму 13 554, 00 грн. та № О12-000026 від 14.05.2014 на суму 1 780, 00 грн. В підтвердження надсилання вказаної вимоги позивачем до суду надано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу 12.08.2014, копія якого залучена до матеріалів справи.

Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за вищезазначений поставлений товар розрахувався частково, а саме у розмірі 3 133, 04 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 12 200, 96 грн., що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.

Як зазначалося вище, відповідач у процесі розгляду даної справи сплатив суму основного боргу у повному обсязі, що підтверджується наданими сторонами випискою по рахунку № 26006427577 з 04.03.2015 до 04.03.2015 та платіжними дорученнями № 86 від 04.03.2015 і № 85 від 04.03.2015, у зв'язку з чим позивачем було зменшено свої позовні вимоги на 12 200, 96 грн.

Разом з тим, позивач, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання просить стягнути з останнього 757, 68 грн. - інфляційних втрат та 101, 28 грн. - 3 % річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким позивач зобов'язувався поставляти відповідачеві товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти та оплатити відповідно до загальних вимог цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за отриманий ним товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з простроченої суми за період з серпня 2014 року по жовтень 2014 року складають 757, 68 грн., а 3 % річних за період з 19.08.2014 по 27.11.2014 - 101, 28 грн.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

З огляду на вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 757, 68 грн. - інфляційних втрат та 101, 28 грн. - 3 % річних є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства «Автомаз-Україна» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азимут-Сервіс» (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Леваневського, будинок 77, ідентифікаційний код - 37517789) на користь Дочірнього підприємства «Автомаз-Україна» (02660, місто Київ, вулиця Колекторна, будинок 42-А, ідентифікаційний код - 32376626) 757 (сімсот п'ятдесят сім) грн. 68 коп. - інфляційних втрат, 101 (сто одна) грн. 28 коп. - 3 % річних та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 10.03.2015.

Суддя Т.В. Лутак