Рішення

від 03.03.2015 по справі 911/5361/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2015 р. Справа №911/5361/14

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубеековторма», Луганська область, м. Рубіжне

до Приватного підприємства «Вторма-Полтава», Київська область, Богуславський район, с. Дибинці

про стягнення 79176,98 грн.

секретар судового засідання Колісник Ю.І.

за участю представників:

від позивача : Герасимова Т.І. (довіреність №1 від 28 жовтня 2014 року);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубеековторма» (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Приватного підприємства «Вторма-Полтава» (далі - відповідач) про стягнення 79176,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу №01/05 від 1 травня 2011 року в частині зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 72853,65 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу 6323,33 грн. 3 % річних.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 16 грудня 2014 року та призначено справу до розгляду на 3 лютого 2015 року.

Ухвалою суду від 3 лютого 2015 року розгляд справи відкладено на 3 березня 2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні 3 березня 2015 року позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судові засідання 3 лютого 2015 року та 3 березня 2015 року представника не направив, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином ухвалами суду від 16 грудня 2014 року та від 3 лютого 2015 року, оскільки, кореспонденція направлялась на адресу відповідача, за якою він зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями, які 29 грудня 2014 року та 16 лютого 2015 року повернулись до суду з відмітками «за зазначеною адресою не проживає» та «інші причини, що не дали змогу виконати».

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №19783985 від 16 грудня 2014 року, який долучено до матеріалів справи, юридичною адресою відповідача є: Київська область, Богуславський район, с. Дибинці, вул. Шкільна, 16.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відзиву на позовну заяву відповідач до суду не надав.

Згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, в разі якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

3 березня 2015 року, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним підприємством «Вторма-Полтава» (за договором - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубеековторма» (за договором - продавець) було укладено договір купівлі-продажу №01/05 від 1 травня 2011 року (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язаний поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти і оплатити вторинну сировину (далі - товар), згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування товару, кількість поставок, ціна за одиницю вказується у специфікації.

У специфікації №1 від 1 травня 2011 року вказані наступні найменування товару, кількість поставок, ціна за одиницю: відходи поліетилену за ціною 3700,00 грн. за 1 т., відходи стретч плівки за ціною 2500,00 грн. за 1 т., ящик поліпропіленовий за ціною 1350,00 грн. за 1 т., які поставляються в міру накопичення.

Відповідно до п. 2.3. договору, розрахунок за отриманий покупцем товар здійснюється протягом 5 банківських днів від дати прийняття товару, згідно виставленого продавцем рахунку.

Строк дії договору втановлюється з дня його підписання до 31 грудня 2011 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань, встановлених договором (п. 8.1. договору).

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач згідно з видатковими накладними №02 від 31 травня 2011 року на суму 25286,30 грн., №01 від 30 червня 2011 року на суму 8961,10 грн., №02 від 31 липня 2011 року на суму 13282,20 грн., №02 від 31 серпня 2011 року на суму 12776,25 грн., №02 від 30 вересня 2011 року на суму 15337,15 грн., №02 від 31 жовтня 2011 року на суму 19136,55 грн., №02 від 30 листопада 2011 року на суму 24873,65 грн. та №11 від 30 грудня 2011 року на суму 28843,45 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 148496,65 грн.

В матеріалах справи містяться рахунки-фактури: №2 від 31 травня 2011 року на суму 25286,30 грн., №1 від 30 червня 2011 року на суму 8961,10 грн., №2 від 31 липня 2011 року на суму 13282,20 грн., №2 від 31 серпня 2011 року на суму 12776,25 грн., №2 від 30 вересня 2011 року на суму 15337,15 грн., №2 від 31 жовтня 2011 року на суму 19136,55 грн., №2 від 30 листопада 2011 року на суму 24873,65 грн. та №11 від 30 грудня 2011 року на суму 28843,45 грн., всього на суму 148496,65 грн.

Відповідач за отриманий товар розрахувався з позивачем частково у сумі 75643,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №6 від 8 червня 2011 року на суму 10000,00 грн., №9 від 15 червня 2011 року на суму 10000,00 грн., №13 від 17 червня 2011 року на суму 5286,30 грн., №33 від 2 серпня 2011 року на суму 4000,00 грн., №41 від 29 серпня 2011 року на суму 10001,10 грн., №44 від 1 вересня 2011 року на суму 5242,20 грн., №51 від 9 вересня 2011 року на суму 3000,00 грн., №70 від 28 вересня 2011 року на суму 6776,25 грн., №72 від 30 вересня 2011 року на суму 6000 грн., №89 від 31 жовтня 2011 року на суму 5337,15 грн., №94 від 8 листопада 2011 року на суму 5000,00 грн. та №8 від 24 листопада 2011 року на суму 5000,00 грн.

Таким чином, заборгованість Приватного підприємства «Вторма-Полтава» за товар, отриманий на підставі договору купівлі-продажу №01/05 від 1 травня 2011 року становить 72853,65 грн., адже, відповідач не здійснив розрахунок за видатковими накладними: №02 від 31 жовтня 2011 року на суму 19136,55 грн., №02 від 30 листопада 2011 року на суму 24873,65 грн. та №11 від 30 грудня 2011 року на суму 28843,45 грн.

Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач не повністю сплатив позивачу грошові кошти за поставлений товар. Зазначений факт відповідачем не спростовано. Розмір заборгованості у сумі 72853,65 грн. відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений належними та допустимими доказами, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за догвором №01/05 від 1 травня 2011 року підлягає задоволенню у розмірі 72853,65 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 6323,33 грн. 3 % річних, нарахованих на заборгованість відповідача у розмірі 72853,65 грн. за видатковою накладною №02 від 31 жовтня 2011 року на суму 19136,55 грн. за період з 4 листопада 2011 року по 30 жовтня 2014 року, №02 від 30 листопада 2011 року на суму 24873,65 грн. за період з 4 грудня 2011 року по 30 жовтня 2014 року та №11 від 30 грудня 2011 року на суму 28843,45 грн. за період з 3 січня 2012 року по 30 жовтня 2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з вірним арифметичним розрахунком 3% річних, здійсненим судом, належні до стягнення з відповідача 3% річних становлять 6335,29 грн., проте, підлягають стягненню на користь позивача у сумі 6323,33 грн., в межах заявлених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати у вигляді витрат на оплату послуг адвоката у сумі 5000,00 грн. на підставі договору №05/10 від 21 жовтня 2014 року про надання адвокатських (юридичних) послуг.

Згідно ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Абзацами 2, 4 п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження факту отримання послуг адвоката позивачем надано суду договір №05/10 від 21 жовтня 2014 року про надання адвокатських (юридичних) послуг, укладений між адвокатом Герасимовою Тетяною Ігорівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубеековторма», свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Герасимовою Тетяною Ігорівною №1022 від 23 лютого 2012 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру №30 від 1 грудня 2013 року на суму 5000,00 грн., з якої вбачається, що одержувачем коштів є адвокат Герасимова Тетяна Ігорівна, підстава: договір №05/10 від 21 жовтня 2014 року.

Відповідно до п.п. 1.1. та 5.1. договору №05/10 від 21 жовтня 2014 року про надання адвокатських (юридичних) послуг, Герасимова Тетяна Ігорівна зобов'язана надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубеековторма» платні адвокатські (юридичні) послуги, передбачені розділом 2 договору, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубеековторма» зобов'язане прийняти надані послуги та оплатити їх в установленому порядку. Вартість наданих послуг становить 5000,00 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

Судом встановлено, що відповідно до п. 2.1.1. вищезазначеного договору, надання адвокатських (юридичних) послуг Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубеековторма» включає наступні послуги, зокрема, підготовка і подання апеляційної скарги і представництво інтересів позивача в господарських судах всіх інстанцій.

Однак, на даний час невідомо, чи буде потреба Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубеековторма» у таких послугах, оскільки, невідомо, чи буде порушена така стадія судового процесу, а вартість послуг, як вбачається з умов договору, розрахована з урахуванням визначеного сторонами договору обсягу адвокатських (юридичних) послуг.

Таким чином, суд дійшов висновку, що витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню частково, а саме, у розмірі 2500,00 грн.

Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Вторма-Полтава» (09714, Київська область, Богуславський район, с. Дибинці, вул Шкільна, 16, код 36984406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубеековторма» (93000, Луганська область, м. Рубіжне, тупик Гортопа, 4, код 34326823) - 72853 (сімдесят дві тисячі вісімсот п'ятдесят три) грн. 65 коп. заборгованості, 6323 (шість тисяч триста двадцять три) грн. 33 коп. 3 % річних, 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору та 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 6 березня 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць