Рішення

від 04.03.2015 по справі 922/33/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2015 р.Справа № 922/33/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс", м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профілогістик", м.Харків про стягнення 12970,00 гривень за участю представників:

позивача - Татузян А.Е. (довіреність б/н від 10 листопада 2014 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2015 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Профілогістик" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 12970,00 гривень. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору №5СО суборенди нежитлових приміщень, укладеного між сторонами 01 січня 2014 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 січня 2015 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 05 лютого 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 лютого 2015 року було відкладено розгляд справи на 04 березня 2015 року.

03 березня 2015 року представник позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№8242) про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив про часткове погашення відповідачем суми основної заборгованості в розмірі 9410,00 гривень, у зв'язку з чим, просив суд стягнути з останнього 3560,00 гривень заборгованості. Судом було досліджено відповідну заяву та прийнято до розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав надану заяву та наполягав на прийнятті її до розгляду.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд, розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, перевіривши повноваження представника позивача на підписання даної заяви, встановивши, що відповідні дії позивача не порушують права і охоронювані законом інтереси сторін, дійшов висновку про прийняття її до розгляду, та продовжує розгляд справи з урахуванням прийнятої заяви.

Представник позивача у судовому засіданні 04 березня 2015 року підтримав позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 04 березня 2015 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представника відповідача, в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

01 січня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Профілогістик" (відповідачем) було укладено договір №5СО суборенди нежитлових приміщень. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, орендар (позивач) надає, а суборендар (відповідач) приймає в тимчасове платне користування на умовах піднайму окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення загальною площею 32,40 кв.м., розташоване за адресою: 61002, м.Харків, вул.Гаршина, буд.9, 4-й поверх приміщення №82 (надалі - майно), що знаходиться в користуванні орендаря на підставі договору оренди №2А від 20 грудня 2011 року, який укладено між позивачем та Васютою Анжелікою Сергіївною.

Згідно із п.2.1 спірного договору, суборендар вступає у тимчасове платне користування майном з моменту підписання сторонами акту передачі майна, який є невід'ємною частиною договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав відповідачу спірне майно на умовах суборенди 01 січня 2014 року на підставі акту передачі майна, підписаного з обох сторін та скріпленого печатками підприємств (а.с.16).

За умовами спірного договору, за період з квітня по вересень 2014 року, позивач надав договірні послуги відповідачу на суму 12649,80 гривень, що підтверджується, підписаними з обох сторін та скріпленими печатками підприємств, актами здачі-прийняття робіт (а.с.17-22).

У відповідності до п.5.1 договору, плата за користування майном визначається з урахуванням рівня ринкових цін та складає 2530,00 гривень, у тому числі 421,67 гривень ПДВ. Плата за суборенду вноситься шляхом 100% передплати за наступний місяць.

Відповідач, в свою чергу, частково сплатив за користування майном 9410,00 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками та підписаним з обох сторін і скріпленим печатками підприємств актом звірки взаєморозрахунків станом на 26 лютого 2015 року.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 3560,00 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 3560,00 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 599, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Профілогістик" (61002, м.Харків, вул.Гаршина, буд.9, код ЄДРПОУ 38876416) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" (61035, м.Харків, пр.Гагаріна, 127-А, код ЄДРПОУ 31342287) 3560,00 гривень заборгованості та 1827,00 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10 березня 2015 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/33/15