Ухвала

від 02.03.2015 по справі 277/939/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №277/939/14-ц Головуючий у 1-й інст. Дармограй І. І.

Категорія 19 Доповідач Зарицька Г. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої - судді Зарицької Г.В.

суддів: Жигановської О.С., Якухно О.М.

з участю секретаря Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») до товариства з обмеженою відповідальністю «Лан Полісся» (далі ТОВ «Лан Полісся»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу

за апеляційними скаргами ТОВ «Лан Полісся», ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2014 року

встановила:

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Лан Полісся» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором фінансового лізингу № DNH2LO103626 від 20.06.2013 р. в розмірі 156 158 грн 85 коп. та 1 561 грн витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лан Полісся» просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення в частині відмови в задоволенні вимог до поручителя ОСОБА_1 змінити та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги банку в повному обсязі.

В судовому засіданні представник ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи своєї апеляційної скарги підтримав, проти доводів апеляційної скарги ТОВ «Лан Полісся» заперечував, вважав їх необґрунтованими.

Представник ТОВ «Лан Полісся» та ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Апеляційні скарги ТОВ «Лан Полісся» та ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як видно з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 20 червня 2013 року між ТОВ «Лан Полісся» та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір фінансового лізингу № DNH2LO103626 на строк до 19.06.2016 р., за умовами якого банк здійснює придбання у власність у товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Новофарм", а потім передає лізингоодержувачу ТОВ «Лан Полісся» майно відповідно до специфікації, наданої в Додатку №1 до даного договору, а ТОВ «Лан Полісся» приймає вказане майно в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність ( а.с. 10-19).

Згідно з п.2.1. вищезазначеного договору загальна сума цього договору становить 1 182 551, 25 грн і складається з: суми авансового платежу 236 510,25 грн.; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, 946 041 грн.

За п.п. 2.3.2, 2.4 договору лізингоодержувач сплачує винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном і 360 днів у році, а також винагороду за користування майном у розмірі згідно формули.

Відповідальність сторін у випадку порушення зобов'язань визначена розділом 8 договору.

Зокрема, п.п. 8.1.1, 8.1.2. договору визначено, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п. 2.1-2.4, 7.2.15, 8.14 даного договору і зазначених у додатку №2 до даного договору, лізингоодержувач сплачує банку пеню в розмірі 0.2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня, винагороду за отримане в лізинг майно в розмірі 48 % річних від суми залишку невиплаченої вчасно частини вартості майна.

У випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення оплати становить більше 30 днів, даний договір підлягає розірванню за ініціативою банку, а майно повинне бути повернуте протягом 3-х днів по акту прийому-передачі майна у тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу. (п.п. 10.1.2, 10.1.2.3).

20 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки №DNH2LO103626/DP, за умовами якого поручитель відповідає перед банком за виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу в тому ж розмірі, що і лізингоодержувач (п. 1.2.).

Свої зобов'язання за договором фінансового лізингу банк виконав у повному обсязі.

ТОВ «Лан Полісся» свої зобов'язання виконувало неналежно, у зв'язку з чим 19.12.2013 р. за №484 банк направив товариству вимогу про сплату заборгованості та попередив про повернення предмету лізингу у разі несплати боргу.

За актом від 17.02.2014 р. майно, яке було предметом договору фінансового лізингу, ТОВ «Лан Полісся» передано позивачу ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.33).

З урахуванням вартості повернутого майна, станом на 08.08.2014 р. заборгованість товариства за договором фінансового лізингу становить 156 158,85 грн, про що свідчить розрахунок банку (а.с.9).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст.ст. 526, 527, 530, 806 ЦК України та обґрунтовано стягнув з ТОВ «Лан Полісся» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 156 158,85 грн. заборгованості за договором лізингу.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Лан Полісся» про те, що розрахунок заборгованості невірний, оскільки проведений станом на 08.08.2014 року, тобто поза межами строку договору та без врахування сплаченого товариством авансового платежу в розмірі 20% вартості майна, є безпідставними.

Так, з матеріалів справи видно, що обраховуючи заборгованість за договором фінансового лізингу, банк виходив із суми залишку невиплаченої вартості майна 946 041 грн., тобто з врахуванням сплаченого товариством авансового платежу (1 182 551,25 - 236 510,25 грн = 946 041).

Крім того, після розірвання договору лізингу банком нараховувалася лише пеня, передбачена п.8.1.1. договору, як відповідальність сторони за неналежне виконання умов договору.

За положеннями ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

З матеріалів справи видно, що в договорі поруки зазначено, що він діє до повного виконання зобов'язань за договором лізингу. Такі умови не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч.4 ст. 559 ЦК України (така правова позиція зроблена Верховним Судом України в постанові від 17.09.2014 р. в справі №6-53 цс14). А тому, у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу між сторонами розірвано і 17.02.2014 р. за актом прийому - передачі майно повернуто банку. Отже, саме з цього часу настав строк виконання основного зобов'язання для поручителя.

Оскільки позовні вимоги до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання банком заявлено 09.09.2014 р., тобто за спливом шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання, порука вважається такою, що припинена.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив банку у задоволенні вимог до ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги про те, що банк пред'явив вимоги до поручителя 12.03.2014 р., колегія суддів до уваги не бере.

Так, згідно з правовим висновком, зробленим Верховним Судом України за результатами розгляду вищенаведеної справи №6-53 цс14, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення „пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 ГПК України, статті 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Лан Полісся», публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Судді: