Рішення

від 03.03.2015 по справі 917/2696/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2015 р. Справа № 917/2696/14

за позовом Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань "Преса", юр. адреса: пр-т Перемоги, 50, м. Київ, 03047; факт. адреса: вул.Г.Кірпи, 2-а, м. Київ, 03999

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Торгпреса", вул. Зигіна, 29, к.305, м. Полтава, 36014

про стягнення грошових коштів у сумі 122617 грн. 00 коп.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники сторін 26.02.2015 р.:

від позивача: Гулий О.С.

від відповідача: Таніцин І.О.

Представники сторін 03.03.2015 р.:

від позивача: відсутній

від відповідача: Таніцин І.О.

У судовому засіданні 26.02.2015 року було оголошено перерву до 03.03.2015р. згідно ст.77 ГПК України для надання можливості сторонам подати додаткові докази, про що представники сторін були повідомлені під розписку (арк.121 справи).

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного рішення.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 122617,00 грн., з них: 109531,71 грн. - основна заборгованість по договору комісії №2553-кпф на продаж періодичних друкованих видань у 2014 р. від 09.12.2013 р. 3336;97 грн. - пені за період з 01.11.2014 р. по 04.12.2014 р., 7667,22 грн. 7% штрафу та 2081,10 грн. - інфляційних втрат за період з 01.11.2014 р. по 11.12.2014 р.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні 26.06.2015 р. підтримував в повному обсязі та надав заяву №28-285 від 16.02.2015 р. про уточнення позовних вимог. Оскільки чинний ГПК України не передбачає право позивача на "уточнення позовних вимог", суд з урахуванням конкретних обставин справи та вимог позовної заяви розцінює дане уточнення як збільшення позовних вимог. В судовому засіданні 26.02.2015 р., при розгляді даної заяви про уточнення позовних вимог, яка є фактично заявою про збільшення позовних вимог, суд встановив, що позивачем до неї не додані докази доплати судового збору. Суд надав позивачу можливість усунути недоліки та відклав питання про розгляд даної заяви до 03.03.2015 р. Позивач будь-яких доказів по оплаті судового збору на адресу суду не надав.

Пунктом 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що якщо до заяви, якою збільшено ціну позову не додано доказів доплати судового збору, заява повертається без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; у цьому випадку до відповідного звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог), якщо позивач не відмовився від неї.

За даних обставин, враховуючи вищевикладене та той факт, що заява про уточнення позовних вимог крім нового розрахунку пені та інфляційних втрат, містить детальний розрахунок нарахування суми основного боргу та додаткові докази по справі, суд залишає заяву про збільшення позовних вимог від 03.03.2015 р. без розгляду та залучає її до матеріалів справи.

03.03.2015 р. на адресу суду позивачем подана заява про уточнення позовних вимог №28-355 від 27.02.2015 р., яку суд розцінює як письмові пояснення по справі та приймає їх до уваги.

Представник відповідача наявність боргу не заперечує.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

09.12.2013 р. між сторонами було укладено договір комісії №2553-кпф на продаж періодичних друкованих видань у 2014 р. (далі -Договір, а.с. - 9), згідно якого відповідач (комісіонер) зобов'язується за дорученням позивача (комітента) за винагороду вчинити правочин з продажу замовлених періодичних друкованих видань (надалі товару), що є власністю Видавця, за рахунок позивача.

Договором передбачено, що відповідач зобов'язався реалізовувати тиражі періодичних видань в строки передбачені п. 2.1 Договору, а після закінчення строків реалізації здійснювати передачу товару на утилізацію згідно п. 2.2 та п. 3.1.7. Договору.

Так, п. 3.1.7 Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний здавати на утилізацію нереалізовану частину товару відразу після завершення строків продажу зазначених у «Акті фактичної відправки тиражів періодичних видань для реалізації вроздріб» (додаток №2 до договору) та «Інформації про товар, який направляється для реалізації». Фактичний відсоток утилізації по кожному найменуванню товару не повинен перевищувати 20% від кількості товару, зазначеного у «Актах фактичної відправки тиражів періодичних видань для реалізації вроздріб» у попередні місяці. Утилізація товару понад зазначений відсоток здійснюється за рахунок Комісіонера.

Як зазначається у позовній заяві, інформація про утилізований товар зазначається у графі - утилізовано «Звіту Комісіонера».

Згідно п. 3.1.8 Договору відповідач зобов'язаний щомісячно, до 10 числа, наступного за звітним направляти для погодження на адресу позивача два примірники «Звіту комісіонера» (додаток №3).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що за виконання договору доручення позивач сплачує відповідачу винагороду в розмірі 30%, у т.ч. ПДВ від ціни Товару, встановленої позивачем у додатках 2,4 за тираж, що реалізований відповідачем.

Згідно п. 5.3 договору, винагорода відповідача виплачується шляхом утримання належних останньому сум з грошових коштів, сплачених покупцем відповідачу за продаж товару позивача.

При укладенні договору відповідач одноразово до 10 числа поточного місяця здійснює попередню оплату замовленого на наступний місяць товару в розмірі 100% вартості місячного обсягу замовлення. В подальшому, у терміни, що не повинні перевищувати десяти діб після підписання «Звіту Комісіонера» (не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним), на підставі «Звіту Комісіонера» між Комісіонером та комітентом провадяться розрахунки за реалізований товар, при цьому сума сплаченої попередньої оплати переходить на наступний місяць (п. 5.4 Договору).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що відповідач несе відповідальність за порушення строків перерахування коштів або відмову від оплати реалізованого товару, передбачених умовами договору, шляхом сплати пені від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочки.

Цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту підписання Сторонами і діє по 31 грудня 2014 року включно. Закінчення строку договору не звільняє сторони від повного виконання обов'язків та плати штрафних санкцій за його невиконання (п. 10.1, 10.2 Договору).

Як вбачається з позовної заяви, позивач на виконання своїх договірних зобов'язань виконав централізоване постачання товару до пункту видачі для його продажу відповідачем згідно з п. 1.2 Договору на загальну суму 339676,34 грн., що підтверджується «Звітом Комісіонера» - графа «Передано на комісію» за період вересня 2013 - жовтня 2014 р. Загальна сума, яку відповідач зобов'язаний був перерахувати за реалізований товар протягом вересня 2014 р. жовтня 2014 р. становить 171361,94 грн. Як зазначає позивач відповідач частково оплатив реалізований товар згідно "Звітів Комісіонера" з на суму 61830,22 грн.

За даних обставин, як зазначає позивач, загальна сума, яку відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу складає 109531,71 грн. (171361,91 грн. -61830,22 грн.) (копії звітів комісіонера в матеріалах справи, а.с - 10-58, а.с. - 63-64, а.с. 102-114).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою погасити існуючу заборгованість. У відповідь відповідачем було направлено на адресу позивача гарантійні листи №79 від 14.08.2014 р., №79 від 29.09.2014 р. та №83 від 30.09.2014 р., якими відповідач зобов'язувався повернути існуючу заборгованість, зокрема гарантійним листом № 83 зобов'язався погасити існуючу заборгованість до 31.10.2014 р. (а.с. - 60-62).

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, останній не розрахувався за реалізовані тиражі періодичних видань, згідно наданого ним графіку погашення заборгованості в зв'язку з чим 11.11.2014 р. з метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплати заборгованість разом із штрафними санкціями у сумі 113129,74 грн. ( копія претензії та докази направлення в матеріалах справи, а.с. -15-17). Відповіді від відповідача на дану претензію на адресу позивача не надходило.

Крім того, позивач на підставі п. 6.1.1 Договору нарахував пеню у розмірі 3336,97 грн. за період з 01.11.2014 р. по 11.12.2014 р. (період в редакції заяви №28-355 від 27.02.2015 р.), 7% штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України та 2081,10 грн. інфляційних втрат за період з 01.11.2014 р. по 11.12.2014 р. на підставі ст. 625 ЦК України.

Таким чином, загальна сума заборгованості заявлена до стягнення складає 122617,00 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору комісії, за яким в силу ст. 1011 ЦК одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 1013 ЦК України передбачено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 109531,71 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір комісії, звіти комісіонера, докази часткової оплати) та підлягають задоволенню. Відповідач факт наявності заборгованості не заперечує

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов'язаний був перерахувати позивачу згідно п. 5.4 Договору кошти не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем.

За даних обставин, перебіг часу за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем у який мало бути виконане зобов'язання і не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Як вбачається з позовної заяви, позивач здійснює нарахування пені з 01.11.2014 р. по 11.12.2014 р. (розрахунок а.с. - 124) відразу на всю суму заборгованості і не по кожному звіту окремо, в той час як шестимісячний термін нарахування пені по звітах з вересня 2013 р. по лютий 2014 р. знаходиться поза межами заявленого періоду нарахування пені, тобто поза межами шестимісячного періоду протягом якого зобов'язання мало бути виконано.

Судом здійснено перерахунок пені по кожному звіту окремо за заявлений у позові період з використанням калькулятора ІПС "Ліга". За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача 2370,51 грн. пені, а саме: 86,55 грн. за зобов'язаннями за березень 2014 р. за період з 01.11.2014 р. по 10.11.2014 р., 429,33 грн. за квітень 2014 р. за період з 01.11.2014 р. по 10.12.2014 р. та 1714,22 грн. за зобов'язаннями за травень - вересень 2014 р. за період з 01.11.2014 р. по 11.12.2014 р. та 140,41 грн. за жовтень 2014 р. за період 10.11.2014 р. по 11.12.2014 р. В задоволенні 966,46 грн.пені позовні вимоги задоволенню не підлягають як необґрунтовані з вищенаведеного мотивування.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом перевірено методику розрахунку інфляційних втрат з використанням калькулятора ІПС "Ліга". За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 2081,10 грн. інфляційних втрат за період з 01.11.2014 р. по 11.12.2014 р.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 7667,22 грн. 7% штрафу, то суд зазначає наступне:

За змістом положень ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг) , з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості .

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання , пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Ураховуючи викладене, застосування до спірних правовідносин абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України є помилковим.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 04.02.2014р., від 6 грудня 2010 року в справі № 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі № 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі № 3-11гс11.

Між сторонами у справі виник спір внаслідок невиконання відповідачем договору комісії в частині оплати заборгованості за поставлену для реалізації продукції.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Зі змісту глави 47 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Отже, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому комісіонер зобов'язазується розрахуватися з комітентом, а комітент має право вимагати від комісіонера відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням .

Згідно із ст. 82 ГПК України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7667,22 грн. 7% штрафу.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір, сплачений позивачем, покладається на відповідача відповідно до приписів ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Торгпреса" (вул. Зигіна, 29, к.305, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 24568024) на користь Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань "Преса", юр. адреса: пр-т Перемоги, 50, м. Київ, 03047; факт. адреса: вул.Г.Кірпи, 2-а, м. Київ, 03999, код ЄДРПОУ 2559385) - 109531,71 грн. основного боргу, 2370,51 грн. пені, 2081,10 грн. інфляційних втрат та 2279,68 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити в задоволенні.

Повне рішення складено 06.03.2015 р.

Суддя Н.Г. Гетя