Ухвала

від 03.03.2015 по справі 635/5087/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження: № 22-ц-/790/1183/15 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 635/5087/14-ц Шинкарчук Я.А.

Категорія: земельні Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2015 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Швецової Л.А., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря: Каменської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк», третя особа: Височанська селищна рада Харківського району Харківської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказувала на те, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯД № 069346, виданого 28 вересня 2007 року на підставі рішення Х сесії V скликання Височанської селищної ради Харківського району Харківської області від 17 вересня 2007 року вона є власницею земельної ділянки, площею 0,1381 га, розташованої по АДРЕСА_1, цільове призначення якої - будівництво та обслуговування жилого будинку,

05 квітня 2008 року позивачкою, представником виконавця землевпорядних робіт та представником Височанської селищної ради було підписано відповідний акт погодження меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості), які були закріплені межовими знаками у вигляді дерев'яних кілків.

За декілька наступних місяців 2008 року позивачкою у господарський спосіб без залучення підрядних організацій у встановлених межах на земельній ділянці було розчищено територію, здійснено благоустрій, встановлено огорожу та укладено договори з відповідними організаціями на підведення мереж енергоносіїв (води, газу, електричної енергії тощо) до належної їй земельної ділянки та виготовлення проекту жилого будинку для подальшого його будівництва. Однак, внаслідок світової економічної кризи, яка наприкінці 2008 року в Україні призвела до суттєвого подорожчання будівельних матеріалів, енергоносіїв, послуг та товарів, позивачка була неспроможна вести активне будівництво на своїй земельній ділянці, а тому протягом 2009-2011 років вона опікувалася лише наглядом за огорожею та закупівлею у міру фінансових можливостей будівельних матеріалів для майбутнього будівництва жилого будинку.

У 2012 року вона, позивачка вирішила відновити будівельні роботи, але під час поїздки на земельну ділянку їй стало зрозуміло, що ділянка кимось використовується, оскільки на ній були відсутні межові знаки, знесена огорожа, а землю зорано. Таке ж становище було й на сусідніх земельних ділянках. Спілкування з сусідами та спроби самостійно встановити особу-порушника тривалий час були марними. Звернення до органів міліції також позитивних результатів не дало.

З того часу позивачка не має можливості використовувати свою земельну ділянку, оскільки та не має межових знаків та засіяна пшеницею.

У березні 2013 року позивачка дізналась, що належна їй земельна ділянка, а також земельні ділянки її сусідів по вулицям Володимирській, Архітекторів та Слобожанської Слави пропахані та засіяні сільськогосподарським підприємством - відповідачем по справі ТОВ «Маяк», у зв'язку з чим вона звернулась до цього товариства із письмовою претензією-пропозицією щодо мирного врегулювання виниклої ситуації, проте до теперішнього часу відповіді на своє звернення не отримала.

02.06.2014 року комісією у складі депутата Височанської селищної ради, інженера-землевпорядника - представника ПП «Регіонземпроект», яким було здійснено винесення меж земельної ділянки в натурі, та безпосередньо позивачкою, як землевласником, було складено Акт огляду спірної земельної ділянки, яким встановлено факти відсутності межових знаків та посіву пшеницею цієї та прилеглих до неї земельних ділянок.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що крім зазначених вище порушень, відповідачем самостійно, без дотримання відповідних процедур, передбачених земельним законодавством, було порушено порядок зміни цільового призначення земель з «земель житлової та громадської забудови» на «землі сільськогосподарського призначення», що значно погіршило поверхневий шар землі, забруднено її використанням хімічних речовин, гербіцидів для вирощування пшениці, позивачка ОСОБА_2 просила суд на підставі ст.ст. 15, 16, 316, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 20-21, 152, 156, 158, 211 ЗК України зобов'язати відповідача ТОВ «Маяк» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить їй на праві власності шляхом її звільнення від самовільного заняття, встановлення межових знаків та поновлення її первісного стану, а також стягнути з ТОВ «Маяк» на користь позивачки судові витрати, понесені нею по справі.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 підтримала заявлені нею вимоги в повному обсязі й наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача ТОВ «Маяк» проти задоволення заявленого позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

При цьому він вказував на те, що будь-яких договорів оренди щодо належної позивачці земельної ділянки між сторонами не укладалось, а тому ТОВ «Маяк» ніякого відношення до використання цієї земельної ділянки не має.

Крім того, представник відповідача вказував і на те, що позивачкою не представлено жодних доказів на підтвердження того, що належна їй земельна ділянка самовільно використовувалась саме ТОВ «Маяк», та що спірна земельна ділянка вибула з володіння її власниці.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням районного суду, позивачка ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги апелянт ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що вона є єдиним власником спірної земельної ділянки й у будь-яких договірних відносинах з відповідачем ТОВ «Маяк» не перебуває, а тому використання відповідачем належної їй земельної ділянки без її на те дозволу фактично є самозахватом. Однак, суд першої інстанції на вказану обставину належної уваги не звернув, у зв'язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні заявлених нею позовних вимог.

Крім того, апелянт вказує й на те, що судом першої інстанції за її клопотанням не було витребувано у ТОВ «Маяк» відповідних доказів, а саме: інформацію про обсяги посівів зернових культур на земельній ділянці площею 0,1381 га., кадастровий номер 6325156700:00:002:0303, що розташована по АДРЕСА_1, яка має безпосереднє відношення до предмету спору, що призвело до ухвалення по справі незаконного судового рішення.

Представник відповідача - ТОВ «Маяк» у своїх запереченнях на подану апеляційну скаргу просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та надав їм належну правову оцінку в ухваленому по справі судовому рішенні.

Відмовляючи в задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_2 вимог, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності.

Судова колегія погоджується з таким висновком районного суду, оскільки в даному випадку цей висновок суду відповідає матеріалам справи та ґрунтується на законі.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються визначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Поняття права власності визначено законодавцем у ст. 316 ЦК України, згідно якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Зазначеному праву власника відповідає обов'язок усіх інших осіб утримуватися від порушень його правомочностей.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку передбачених законом.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зміст права власності на землю визначений законодавцем у ст. 78 Земельного кодексу України.

Відповідно до вказаної правової норми право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у ст. 79 ЗК України.

Відповідно до положень коментованої статті земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (грунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на знаходяться.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

За приписами ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, спрямованого на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля, визначаються Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року № 963-IV (далі: Закон).

Згідно положень ст. 1 зазначеного Закону:

межа земельної ділянки - умовна замкнена ламана лінія, що розмежовує земельні ділянки;

межовий знак - спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

знищення межових знаків - дії громадян, які призвели до втрати в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, внаслідок чого виникає потреба у проведенні додаткових геодезичних робіт з їх відновлення;

самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель, зокрема є:

забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;

запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно ст. 4 Закону об'єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Відповідно до ст. 5 Закону державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

За приписами ст. 9 Закону державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, зокрема шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб.

Повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначені в ст. 10 Закону.

Відповідно до вказаної правової норми державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право:

безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;

давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;

складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;

викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних з порушенням земельного законодавства України.

Як встановлено по справі, позивачка ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки, площею 0,1381 га, кадастровий номер 6325156700:00:002:0303, розташованої по АДРЕСА_1, цільове призначення якої - будівництво та обслуговування жилого будинку, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на цю земельну ділянку серії ЯД № 069346, виданим 28 вересня 2007 року Височанською селищною радою Харківського району Харківської області (а.с. 6).

05 квітня 2008 року межі зазначеної земельної ділянки були погоджені в натурі на місцевості та закріплені межовими знаками у вигляді дерев'яних кілків, про що представниками замовника, виконавця робіт та органу місцевого самоврядування - Височанської селищної ради складено та підписано відповідний акт (а.с. 7).

Як свідчать матеріали справи, у березні 2013 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до Харківського РВ УМВС України в Харківській області із заявою про вжиття заходів до невідомих їй осіб, які без її дозволу зорали належну їй на прав власності земельну ділянку, а також сусідні земельні ділянки, знищивши межові знаки (а.с. 13).

При цьому, як пояснив у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки ОСОБА_2, за вказаною заявою останньої правоохоронними органами було відкрито кримінальне провадження, але до цього часу осіб, винних у порушенні земельного законодавства, не встановлено.

Як вбачається з акту огляду належної позивачці ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, від 02 червня 2014 року, складеного депутатом Височанської селищної ради ОСОБА_4 за участю самої землевласниці та представника ПП «Регіонземпроект», яке займалося винесенням меж земельних ділянок в натурі на місцевості, межові знаки на земельній ділянці позивачки відсутні, ця земельна ділянка як і суміжні земельні ділянки засіяні пшеницею (а.с. 10).

Однак, зазначений акт не містить жодних даних про те, хто саме, яким способом та коли знищив межові знаки на земельній ділянці позивачки та використовує її для сільськогосподарського виробництва.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, і ця обставина стороною позивачки не оспорюється, остання до відповідних органів виконавчої влади, які здійснюють державний нагляд, контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері використання та охорони земель, з приводу порушення її прав землевласника не зверталась і будь-яких перевірок та вжиття заходів з метою встановлення правопорушників і притягнення їх до передбаченої законодавством відповідальності, а відтак і відновлення порушених прав позивачки зазначеними органами не проводилося.

При цьому матеріали цивільної справи не містять і будь-яких об'єктивних, належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів, які б безумовно свідчили про те, що порушення прав позивачки, як землевласника, а саме: знищення межових знаків на її земельній ділянці та самовільне використання цієї земельної ділянки для посіву зернових було здійснено відповідачем по справі -ТОВ «Маяк».

Не надано таких доказів позивачкою ОСОБА_2 та її представником і до суду апеляційної інстанції.

Твердження ж представника позивачки ОСОБА_2 про те, що межові знаки на земельній ділянці останньої були знищені саме відповідачем - ТОВ «Маяк», який здійснює сільськогосподарську діяльність на сусідньому земельному масиві (орендованому полі), та який самовільно захватив і земельну ділянку позивачки, чим порушив її законні права, судова колегія оцінює критично, оскільки ці твердження об'єктивно ні чим не підтверджені та ґрунтуються виключно на припущеннях (факті сусідства та начебто однотипності сортів пшениці, засіяної на полі, що орендує відповідач, та на земельній ділянці, яка належить позивачці).

Надані представником позивачки ОСОБА_2 на підтвердження своїх доводів до апеляційного суду фотокартки в кількості 7 штук (а.с. 111-117) також не свідчать про наявність протиправної по відношенню до позивачки поведінки відповідача - ТОВ «Маяк», оскільки ці фотокартки містять загальні зображення оброблених та необроблених земель, приналежність та розташування яких взагалі не можна ідентифікувати.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_2 вимог за їх недоведеністю, надавши при цьому належну правову оцінку представленим позивачкою на підтвердження своїх вимог доказів, у тому числі й показанням свідка ОСОБА_4 щодо причетності ТОВ «Маяк» до самозахвату належної позивачці земельної ділянки.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги позивачки ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції за її клопотанням не було витребувано у ТОВ «Маяк» відповідних доказів, а саме: інформації про обсяги посівів зернових культур на земельній ділянці площею 0,1381 га., кадастровий номер 6325156700:00:002:0303, яка розташована по АДРЕСА_1, що призвело до ухвалення по справі незаконного судового рішення, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки відповідач - ТОВ «Маяк» категорично не визнає та заперечує свою причетність до використання належної позивачці земельної ділянки, будь-яких договірних земельних правовідносин між сторонами спору не існує, а тому наявність у відповідача офіційної інформації щодо використання ним земельної ділянки, що належить позивачці ОСОБА_2, є маловірогідною.

Інші доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_2 є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, приймаючи до уваги викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: