Постанова

від 25.02.2015 по справі 804/2171/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 р. Справа № 804/2171/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Віхрова В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача Палюх К.С.

представник відповідача Донцов Є.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГС-05» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ПГС-05» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.01.2015 р. №0000022204.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

Судом встановлено, що з 01.12.2014 р. по 05.12.2014 р. податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ПГС-05» (код ЄДРПОУ 33339962) з питань дотримання норм податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Денекс Груп» (код ЄДРПОУ 38947518) за період з 01.08.2014 р. по 31.08.2014 р., за результатом якої складено Акт від 05.12.2014 р. №3451/04-61-22-4/33339962 (надалі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п.198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за серпень 2014 р. на суму 44818,00 грн.

Не погодившись з висновками Акту перевірки 25.12.2014 р. позивач подав скаргу до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, за результатами розгляду якої остання залишена без розгляду (лист Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 05.01.2015 р. №41/10/04-61-22-4).

12.01.2015 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000022204, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму у розмірі 67227,00 грн., в тому числі за основним платежем - 44818,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22409,00 грн.

Відповідачем під час проведення перевірки встановлені наступні порушення та відповідні ним правовідносини.

У періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Денекс Груп» на підставі договорів субпідряду:

- від 26.05.2014 р. №26/05-14С, згідно якого замовник (ТОВ «ПГС-05») доручає, а субпідрядник (ТОВ «Денекс Груп») зобов'язується виконати реконструкцію складу для ТОВ «Фоззі-Фуд» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 11 відповідно кошторису та договірної ціни у розмірі 121771,84 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 20295,31 грн. в строк з 28.05.2014 р. до 04.09.2014 р.;

- від 17.06.2014 р. №17/06-14С, згідно якого замовник (ТОВ «ПГС-05») доручає, а субпідрядник (ТОВ «Денекс Груп») зобов'язується виконати ремонтно-будівельні роботи для ТОВ «Фоззі-Фуд» за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. М.Кюрі, 5 відповідно кошторису та договірної ціни у розмірі 16590,70 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 2765,12 грн. в строк з 25.06.2014 р. до 06.08.2014 р.;

- від 10.07.2014 р. №10/07-14С, згідно якого замовник (ТОВ «ПГС-05») доручає, а субпідрядник (ТОВ «Денекс Груп») зобов'язується виконати посилення плит для ТОВ «Фоззі-Фуд» за адресою: м. Дніпропетровськ, пров. Л.Мокієвської, 6а відповідно кошторису та договірної ціни у розмірі 182042,73 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 30340,45 грн. в строк з 17.07.2014 р. до 31.07.2014 р.

На виконання вказаних договорів ТОВ «Денекс Груп» було виписано на адресу ТОВ «ПГС-05» податкові накладні №461, №460, №459, №462, №463, №466, №465, №465 від 04.08.2014 р., №467 від 28.08.2014 р.; акти виконаних робіт №ОУ-0804/14, №ОУ-0804/13, №ОУ-0804/12, №ОУ-0804/11, №ОУ-0804/15 від 04.08.2014 р., №ОУ-0818/08 від 18.08.2014 р., №ОУ-0828/23 від 28.08.2014 р., №ОУ-0825/04 від 25.08.2014 р., №ОУ-0808/18 від 08.08.2014 р.

Розрахунки за ремонтно-будівельні роботи здійснювались в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Денекс Груп» згідно платіжних доручень №416, №417 від 26.08.2014 р., №427, №428 від 29.08.2014 р., №440 від 08.09.2014 р., №449 від 17.09.2014 р.

При перевірці встановлено, що вказані податкові накладні виписані ТОВ «ПГС-05» на суми ПДВ до 10000,00 грн., що свідчить про те, що підприємство умисно уникає реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, що не дає можливості прослідкувати ланцюг постачання товарів.

Відповідно до наданої звітності ТОВ «Денекс Груп» не мало на балансі основні засоби, кількість працюючих 14 осіб.

Встановлено, що ТОВ «Денекс Груп» знаходиться на обліку ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (податкова адреса: м.Київ, Печерський р-н, пров. Кутузова, буд. 3-А). Згідно АІС «Податковий блок» основний вид діяльності - консультування з питань комерційної діяльності й керування. Тобто у вказаного підприємства відсутній зв'язок між основним видом діяльності і наданими послугами ТОВ «ПГС-05».

Крім того, ТОВ «Денекс Груп» має стан платника 8 - внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, свідоцтво платника ПДВ від 01.05.2014 р. №200170015 анульоване 20.10.2014 р. (причина анулювання - внесено запис про відсутність за місцезнаходженням), відсутні складські приміщення, транспортні засоби, виробниче обладнання; звітність додаток АМ до податкової декларації з податку на прибуток (річна) не подавалася.

За таких обставин, податковий орган дійшов висновку, що здійснюючи операції з придбання ремонтно-будівельних послуг у ТОВ «Денекс Груп» ТОВ «ПГС-05» порушує пп.14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, ст. 3 Господарського кодексу України.

Позивач з вказаними висновками податкового органу не згоден, оскільки останнім було надано всю первинну документацію підприємства, підтверджуючі виконання укладених договорів. Вказує, що ТОВ «Денекс Груп» має, зокрема, вид діяльності - будівництво інших споруд, н.в.і.у. (КВЕД 42.99), підготовчі роботи на будівельному майданчику (КВЕД 43.12), інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у. (КВЕД 43.99), будівництво житлових і нежитлових будівель (КВЕД 41.20). Відповідач не надав доказів того, що на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Денекс Груп» не знаходиться за юридичною адресою. Крім того, за поясненнями позивача, згідно чинного законодавства останній не має нести відповідальність за дії контрагента.

З приводу встановлених порушень суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, Податковим кодексом України встановлено, що тільки у межах господарської діяльності платника податку, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, платник податку, має право на віднесення таких сум: до податкового кредиту звітного періоду.

Господарським Кодексом України визначено наступне:

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарюванні у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовленим та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Податковим кодексом України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Виходячи з вищевикладених норм Господарського Кодексу та Податкового кодексу України, що надають визначення господарської (підприємницької) діяльності, межами господарської діяльності встановлюються:

доходи в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах отримані таким платником податків у зв'язку з продажем (поставкою) товарів (робіт, послуг);

діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу ( п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг ( п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно п. 198.6 ст. 198 податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (у відповідній редакції) реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що на час укладання договорів ТОВ «Денекс Груп» знаходилося у м.Києві, позивач у м.Дніпропетровську, об'єкти, на яких проводилися ремонтно-будівельні роботи у м.Дніпропетровську та Запоріжжі.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 18 «Будівельні контракти» (надалі -Положення (стандарт) 18), затверджене наказом Мінфіну від 28.04.2001 р. № 205, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.05.2001 р. за № 433/5624, визначає методологічні засади формування підрядниками у бухгалтерському обліку інформації про доходи та витрати, пов'язані з виконанням будівельних контрактів, та її розкриття у фінансовій звітності.

Пунктом 2 даного Положення поняття «будівництво» визначено як спорудження нового об'єкта, реконструкція, розширення, добудова, реставрація і ремонт об'єктів, виконання монтажних робіт.

Така сфера діяльності як «будівництво» має свою специфіку, а господарські операції, здійснені у цій діяльності мають документально оформлюватися з урахуванням цієї специфіки.

Основним юридичним документом, що визначає права і обов'язки сторін (замовник-генпідрядник, генпідрядник-субпідрядник), який регулює взаємовідносини між ними та забезпечує узгоджено діяльність учасників будівництва є договір підряду.

Порядок укладання та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель, споруд, технічного переоснащення підприємств (будівництво), а також окремих комплексів чи видів робіт, пов'язаних з будівництвом, здійснюється відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.

Загальні умови є обов'язковими для врахування під час укладання договорів підряду в будівництві незалежно від джерел фінансування, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядника).

Керуватися тим, що договір (контракт) підряду укладається в письмовій формі. В договорі передбачаються істотні та інші важливі умови для регулювання взаємовідносин. У договорі зазначається вид договірної ціни: тверда або динамічна чи періодична.

Динамічна договірна ціна (приблизний кошторис) установлюється відкритою і може уточнюватися протягом усього строку виконання будівельних робіт.

За динамічної договірної ціни вартість прямих витрат при взаєморозрахунках за обсяги виконаних робіт визначається на підставі нормативних витрат трудових і матеріально-технічних ресурсів, виходячи з фізичних обсягів виконаних робіт та уточнених цін ресурсів (п. 3.3.10.1 ДБНД. 1.1-1-2000).

Тверді договірні ціни встановлюються незмінними на весь обсяг будівництва і не уточнюються, за винятком випадків, якщо: а) замовник змінює в процесі будівництва проектні рішення, що викликає зміну обсягів робіт та вартісних показників; б) у процесі будівництва в проектній документації та інвесторських кошторисах встановлено безперечні помилки, які не було виявлено на стадії тендерної пропозиції та складання договірної ціни, а підрядник не є виконавцем проектно-кошторисної документації; в) виникають обставини непереборної сили - надзвичайні обставини та події, які не можуть бути передбачені сторонами під час укладання договору (контракту).

Слід враховувати, що згідно з п. 2 ст. 844 Цивільного кодексу України договірна ціна є твердою, якщо інше не встановлено договором.

Особливість періодичної ціни полягає в тому, що на обсяги робіт, які плануються на визначений період, як правило, це річний план, установлюється тверда договірна ціна (фіксована частина ціни). Формування та застосування фіксованої частини періодичної договірної ціни провадиться за правилами як для твердої договірної ціни.

Невід'ємною частиною контракту (договору) є розрахунок договірної ціни. При погодженні договірної ціни замовником перевіряється вартість матеріально-технічних ресурсів, яка не має перевищувати ссредньорегіональну (за матеріалами - за цінами виробників, що склалися в регіоні). Коли ціни на придбання матеріальних ресурсів відрізняються від середньорегіональних, у підрядної організації має бути обґрунтоване письмове погодження замовника щодо поставки на будівництво ресурсів за вищими цінами.

Договірна ціна має відповідати вартості тендерної пропозиції, що акцептована замовником.

Реальність проведення будівельних робіт може бути підтверджена проектно-кошторисною документацією, затвердженою в установленому порядку, необхідними ліцензіями та дозволами, будівельною документацією, яка утворюється в процесі будівництва (загальний журнал робіт, документи авторського нагляду, акти прихованих робіт, документи по контролю якості виконаних робіт у процесі будівництва та інше).

Згідно Закону України «Про будівельні норми» будівельні норми - затверджений суб'єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов'язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Відповідно до цього закону державні будівельні норми (надалі - ДБН), стандарти і правила розробляються й затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Міністерством регіонального розвитку та будівництва України затверджено типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати».

Листом Міністерством регіонального розвитку та будівництва України «Про застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві» від 09.03.2010 р. № 12/19-2-9-21-2368, «Щодо застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві» від 16.03.2010 р. № 12/19-3-9-14-295 роз'яснено, що зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності.

По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

Тобто будівельні організації можуть застосовувати ці типові форми, якщо це обумовлено в договорі підряду.

Згідно наявних в матеріалах справи Договорів будівельного підряду між позивачем (генеральний підрядник) та ТОВ «Фоззі-Фуд» (замовник) №13/06-14/2 від 13.06.2014 р., №07/07-14 від 07.07.2014 р., підтвердження витрат на виконання етапів робіт за договором відбувається Актом приймання виконаних робіт по формі КБ-2в і Довідками про вартість виконаних робіт по формі КБ-3, які розраховуються на підставі ДБН Д.1.1-1-2000 «Правила визначення вартості будівництва», за винятками, передбаченими даним договором. Узгодження обсягів виконаних робіт обов'язково супроводжується підписанням представниками підрядника і технаглядом замовника Зведеної таблиці обсягів, в якій обсяги виконаних робіт вказуються по кожному приміщенню окремо, та по кожному поверху щодо інженерних мереж. Підготовку Зведеної таблиці обсягів здійснює генеральний підрядник за методикою, погодженою з представниками замовника і в обов'язковому порядку додає її в електронному і паперовому вигляді до кожного акту КБ-2в (пп. 5.8).

Суд звертає увагу, що з наданих первинних документів та пояснень позивача неможливо відстежити доцільність (обґрунтованість) укладання договорів субпідряду з даним контрагентом, здійснення ремонтно-будівельних робіт, залучення відповідних працівників (фахівців), не надано доказів їх відряджень та транспортування до об'єктів будівництва.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена ЦК, законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Позивач під час розгляду справи не навів суду обставин та доказів виконання укладених договорів, використання отриманих послуг у своїй комерційній діяльності, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в спірних правовідносинах відповідач зробив висновок щодо порушення позивачем пп.14.1.36, пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України під час встановлення певних фактів та обставин в порядку виконання покладених на неї обов'язків, а саме: документальної позапланової виїзної перевірки. По суті зазначений висновок відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виходить за рамки компетенції податкового органу.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що доводи позивача на підтвердження позовних вимог не спростовують висновків Акту перевірки. Щодо не надання певних документів, які б обґрунтовували цілі та задачі укладених договорів, їх виконання, позивачем доводів не наведено.

Таким чином, на думку суду, первинні документи, які засвідчують факт укладання договорів зі спірним контрагентом не є достатніми для того, щоб зробити висновок про реальність проведених операцій, оскільки сам по собі обмін видатковими та податковим накладними, а також виключно наявність податкових/видаткових накладних, актів виконаних робіт не свідчать про виконання ремонтно-будівельних робіт.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві не наведені обставини, які б могли свідчити про обґрунтованість позовних вимог.

За наведених обставин у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГС-05» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи те, що під час звернення до адміністративного суду позивач сплатив судовий збір за майнові вимоги у розмірі 182,70 грн., із необхідних 1827,00 грн. то з нього підлягає стягнення до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1644,30 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГС-05» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГС-05» судовий збір в розмірі 1644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 02 березня 2015 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 02.03.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун