Рішення

від 25.02.2015 по справі 128/6142/14-ц

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/6142/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

25 лютого 2015 року м.Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді: Гриценко І.Г.,

при секретарі: Тихолаз Т.М.,

за участю прокурора військової прокуратури Вінницького гарнізону Центрального регіону України - Сопівник А.В.,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України в інтересах ОСОБА_3 до приватного підприємства «Укрцентртранс» про визнання недійсним правочину та стягнення заборгованості із нарахованої але не виплаченої заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України звернувся в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що до військової прокуратури надійшло звернення від громадянина ОСОБА_3, який був мобілізований та призваний на військову службу в особливий період, щодо захисту його інтересів у суді із невиплатою належного йому середньомісячного заробітку. 01.04.2011 року гр. ОСОБА_3 був прийнятий на роботу у ПП «Укрцентртранс» на посаду менеджера з логістики, згідно наказу директора підприємства №8 від 01.04.2011р.

18 березня 2014 року, у зв'язку із оголошенням часткової мобілізації, ОСОБА_3 було призвано Калинівським районним військовим комісаріатом Вінницької області на військову службу, де останній проходив службу до 24.11.2014 року. Того ж дня, 18 березня 2014 року ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади менеджера з логістики ПП «Укрцентртранс», згідно наказу директора підприємства №2 від 18.03.2014 за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, тобто у зв'язку із призовом на військову службу.

Після звільнення ОСОБА_3 законодавцем було внесено зміни до ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ст. 119 Кодексу законів про працю України у відповідності до яких було визначено, що за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

При цьому, п.2 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» було визначено, що дія вказаних норм ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ст.119 Кодексу законів про працю України поширюються на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року №303 «Про часткову мобілізацію», затверджену Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

16 липня 2014 року в силу вказаних вище норм ОСОБА_3 наказом директора ПП «Укрцентртранс» №3 від 16.07.2014 було поновлено на займаній посаді менеджера з логістики ПП «Укрцентртранс» із 19.03.2014 на період проходження військової служби але при цьому між директором ПП «Укрцентртранс» та ОСОБА_3 того ж дня 16 липня 2014 року було укладено угоду про трудові та фінансові відношення (далі - Угода), яка порушує його право на своєчасне отримання середньомісячного заробітку під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, що передбачено вказаними вище нормами ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ст. 119 КЗпП України.

Тому прокурор звернувся з даним позовом в інтересах ОСОБА_3, і з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с.39-40) просить визнати недійсним правочин, вчинений згідно угоди №001, яка укладена 16 липня 2014 року між ПП «Укрцентртранс» в особі директора ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 про трудові та фінансові відношення. Стягнути з ПП «Укрспецтранс» на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати в сумі 8273,61 грн.

В судовому засіданні прокурор Сопівник А.В. позовні вимоги в збільшеному вигляді підтримав, просив їх задоволити, дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує та просить його задоволити.

В судовому засідання представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, просив в задоволенні позовних вимог відмовити, так як вважає, що ПП «Укрцентртранс» не повинно платити ОСОБА_3 заробітну плату за період з березня по грудень 2014 року, період коли ОСОБА_3 проходив військову службу в зв'язку з оголошенням часткової мобілізації, так як дані кошти в сумі 8273,61 грн. на виплату заробітної плати ОСОБА_3 приватному підприємству «Укрцентртранс» повинна була компенсувати держава з державного бюджету, але дані кошти державою ПП «Укрцентртранс» не надавалися. Також вважає, що правочин, вчинений згідно угоди №001, яка укладена 16.07.2014 року між ПП «Укрцентртранс» в особі директора ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_3 про трудові та фінансові відношення є дійсним та законним. Тому просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Так, з копії заяви ОСОБА_3І.(а.с.6-8) вбачається, що він дійсно звернувся до військової прокуратури Вінницького гарнізону про захист його прав у суді, оскільки самостійно він не має можливості їх захистити у зв'язку з скрутним матеріальним становищем.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_3 (а.с.9-10) останній 01.04.2011 року був прийнятий на роботу в ПП «Укрцентртранс» на посаду менеджера з логістики (наказ №8 від 01.04.2011 року), 18.03.2014 року його було звільнено з роботи в зв'язку з призовом на військову службу (наказ №2 від 18.03.2014 року), 26.07.2014 року його було поновлено на попередній посаді менеджера з логістики (наказ №3 від 26.07.2014 року).

З копії довідки, виданої Калиніським військовим комісаріатом Вінницької області від 21.11.2014 року №1937 вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 було призвано на військову службу за мобілізацією, даний факт також підтверджується копією витягу з наказу від 24.11.2014 року №163 (а.с.11-12).

Між ПП «Укрцентртранс» в особі директора ОСОБА_2 (Працедавець) та ОСОБА_3 (Працівник) було укладено угоду про трудові та фінансові відношення, згідно якої працедавець поновлює працівника на роботі з 19.03.2014 року, працедавець нараховує зарплату під час проходження служби, але не більше одного року, працедавець нараховує на заробітну плату усі обов'язкові податки, надає бюджетній установі рахунки для проплати відшкодування витрат працівника, який призваний на службу армії, працедавець зобов'язується видавати заробітну плату тільки після відшкодування та ін. (а.с.15).

Згідно вимог ст. ст. 43, 48 Конституції України, ст. ст. 83, 97, 110, 115 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 1,4, 15, 21, 24, 34 Закону України «Про оплату праці» кожен громадянин має право на працю та заробітну плату. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

В порушення вказаних вище норм, а також частини другої статті 21 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якою передбачено, що громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати, п.п. 2, 4, 5, 6 укладеної Угоди передбачено, що ПП «Укрцентртранс» здійснює нарахування ОСОБА_3 заробітної плати, а її виплату лише після відшкодування відповідних нарахувань за рахунок державного бюджету.

В наслідок застосування положень вказаного правочину ОСОБА_3 не було виплачено належний йому до виплати середньомісячний заробіток за період проходження військової служби, а саме з березня по грудень 2014 року на загальну суму 8273,61 грн., що підтверджується відповідними розрахунками.

Згідно ст. ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У відповідності до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, щодо того, що правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Згідно вимог ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст. 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

У відповідності до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. При цьому, у ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що до одного із видів військової служби віднесена військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період.

Основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у частині п'ятій статті 4 якого визначено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Указом Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджений Законом України від 17.03.2014 року оголошено та проведено часткову мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської. Миколаївської. Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької. Чернігівської областей, міста Києва.

В силу вказаних вище норм ОСОБА_3, як військовослужбовець запасу мобілізований на час особливого періоду, відповідно до свого конституційного обов'язку був зобов'язаний відбути до місця зборів для проходження військової служби, а тому об'єктивно не міг продовжувати виконувати свої обов'язки згідно займаної посади у ПП «Укрцентртранс».

У відповідності до вимог ст. ст. 21, 22 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Законодавством гарантовано, такій категорії осіб як гр. ОСОБА_3 отримувати заробітну плату за місцем працевлаштування на період проходження військової служби, проте під впливом тяжкої для нього обставини - необхідністю поновлення на роботі у ПП «Укрцентртранс», він був змушений укласти спірну Угоду на вкрай невигідних умовах - отримання заробітної плати лише після зарахування на рахунки ПП «Укрцентртранс» відшкодувань за рахунок державного бюджету, яка підлягає визнанню судом недійсною, так як вона прямо порушує права ОСОБА_3 на отримання заробітної плати передбачені та гарантовані КЗпП України та Конституцією України.

В зв'язку з вищевикладеним позов підлягає до задоволення повністю, а саме підлягає визнанню недійсним правочин, вчинений згідно угоди №001, яка укладена 16.07.2014 року між ПП «Укрцентртранс» в особі директора ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_3 про трудові та фінансові відношення. Також підлягає до стягнення з ПП «Укрцентртранс» на користь ОСОБА_3 8273 грн. 61 коп. заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути судові витрати на користь держави.

Керуючись ст. ст. 21, 22, 43, 48 Конституції України, ст. ст. 83, 97, 110, 115, 119 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 1,4, 15, 21, 24, 34 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 21, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 4, 10, 203, 215, 216, 227 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 15, 45, 46, 60, 88, 107, 209, 212, 214, 215, 367 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити повністю.

Визнати недійсним правочин, вчинений згідно угоди №001, яка укладена 16.07.2014 року між Приватним підприємством «Укрцентртранс» в особі директора ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_3 про трудові та фінансові відношення.

Стягнути з приватного підприємства «Укрцентртранс» (код ЄДРПОУ 33462600, свідоцтво платника ПДВ 01331570, індивідуальний податковий №334626002034, р/р 26000619990381 в філії ПАТ «Промінвестбанк») на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) 8273 (вісім тисяч двісті сімдесят три) гривні 61 копійку заборгованості по заробітній платі.

Стягнути з приватного підприємства «Укрцентртранс» (код ЄДРПОУ 33462600, свідоцтво платника ПДВ 01331570, індивідуальний податковий №334626002034, р/р 26000619990381 в філії ПАТ «Промінвестбанк») на користь держави 243 (двісті сорок три) гривні 60 коп. судових витрат по сплаті за судовий збір.

Рішення може бути оскарж ене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: І.Г.Гриценко