Рішення

від 06.03.2015 по справі 910/28630/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2015Справа №910/28630/14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Інкор" доПриватного підприємства "Видавництво "Фенікс" простягнення 13 671,55 грн. Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Топчій О.П. - представник за довіреністю; від відповідача:Циганець Р.В. - головний бухгалтер;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Інкор" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства "Видавництво "Фенікс" про стягнення основного боргу у розмірі 37 139,68 грн., втрат понесених від інфляції у розмірі 7 623,00 грн., 3% річних у розмірі 939,15 грн., пені у розмірі 6 524,10 грн. та штрафу у розмірі 1 856,97 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору поставки №65/19008 від 19.08.2013 р. (надалі - Договір) в частині здійснення своєчасної оплати вартості отриманого товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.12.2014 р. порушено провадження у справі №910/28630/14 та призначено її до розгляду на 04.02.2015 р.

Відповідач у відзиві на позовну заяву б/н від 30.01.2015 р. проти позову заперечив через невідповідність нарахування штрафних санкцій вимогам чинного законодавства України, неправильним їх розрахунком, а також у зв'язку із сплатою Приватним підприємством "Видавництво "Фенікс" основного боргу у повному обсязі.

02.02.2015 р. до господарського суду м. Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Інкор" надійшла заява, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача втрати понесені від інфляції у розмірі 7 623,00 грн., 3% річних у розмірі 939,15 грн., пеню у розмірі 6 524,10 грн. та штраф у розмірі 1 856,97 грн.

04.02.2015 р. позивачем було подано заяву б/н від 04.02.2015 р. про уточнення розміру позовних вимог, за якою товариство просить стягнути з підприємства втрати понесені від інфляції у розмірі 7 623,00 грн., 3% річних у розмірі 939,15 грн., пеню у розмірі 3 252,43 грн. та штраф у розмірі 1 856,97 грн.

Відповідно до п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 р. визначено, що Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, подана Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Інкор" заява про уточнення позовних вимог від 04.02.2015 р. за своєю суттю є заявою про зменшення позовних.

Відтак, має місце нова ціна позову виходячи з якої й вирішується спір.

04.02.2015 р. судом оголошено перерву до 11.02.2015 р.

10.02.2015 р. від Приватного підприємства "Видавництво "Фенікс", в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України надійшла заява про зменшення розміру штрафних санкцій, через, як вказував відповідач, надмірно великі суми штрафних санкцій порівняно із збитками позивача, а також у зв'язку із виконанням відповідачем основних зобов'язань в частині сплати основного боргу у повному обсязі.

Відтак, підприємство просить зменшити розмір штрафних санкцій на суму пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України та штрафу в розмірі п'яти відсотків від вартості неоплаченого товару.

Ухвалою суду від 11.02.2015 р. продовжено строк розгляду спору до 09.03.2015 р. та відкладено розгляд справи на 06.03.2015 р.

02.03.2015 р. представником позивача було подано письмові пояснення згідно яких проти заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (пені та штрафу) заперечує.

04.03.2015 р. представником відповідача було повторно подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій.

У ході проведення судового засідання 06.03.2015 р. представник позивача наполягав на позові, в той час як відповідач проти позову заперечив.

В судовому засіданні 06.03.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи, 19.08.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Інкор" (Постачальник) та Приватним підприємством "Видавництво "Фенікс" (Покупець) укладено Договір, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця витратні поліграфічні матеріали (товар), а Покупець прийняти та оплатити вищевказаний товар.

Відповідно до п. 2.1 Договору асортимент, кількість та ціна товару узгоджується сторонами на підставі замовлень Покупця на поставку партії, спрямованої на адресу Постачальника та вказуються в накладних, які підтверджують факт передачі-приймання товару і є його невід'ємною частиною.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що загальна сума договору складає загальну вартість товару, зазначену у накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Оплата поставленого товару здійснюється Покупцем в українських гривнях в такому порядку: Покупець здійснює 100% оплату кожної партії товару протягом 30 календарних днів з моменту її поставки (п. 3.2.1 Договору).

Згідно з п. 11.1 Договору, останній набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року з правом наступної пролонгації на один рік, якщо жодна з сторін не повідомила іншу сторону про припинення цього договору.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як слідує з матеріалів справи, Постачальником за період з 24.12.2013 р. по 23.01.2014 р. було поставлено Покупцю товар на загальну суму 55 217,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №РН-0001382 від 24.12.2013 р. на суму 28 078,02 грн., №РН-0000028 від 15.01.2014 р. на суму 7 257,60 грн., №№РН-0000042 від 17.01.2014 р. на суму 12 522,72 грн. та №РН-0000058 від 23.01.2014 р. на суму 7 359,36 грн.

Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками (штампами) суб'єктів господарювання.

Товар, відповідно до наявних в матеріалах справи довіреностей №888 від 24.12.2013 р., №20 від 15.01.2014 р., №32 від 17.01.2014 р. та №41 від 23.01.2014 р. був отриманий представником відповідача Арсенюк В.М.

Відтак, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що представлені позивачем видаткові накладні є належними доказами отримання відповідачем товару за спірним Договором на загальну суму 55 217,70 грн.

Однак, заперечуючи проти позову, Приватне підприємство "Видавництво "Фенікс" зазначило, що частина офсетних пластин, зокрема, за видатковою накладною №РН-0001382 від 24.12.2013 р. була забракована відповідачем, про що відповідні служби підприємства повідомили позивача.

Як стверджує відповідач заміна браку відбулась несвоєчасно та не у повній мірі.

Так, на підтвердження того, що позивачем був поставлений неякісний товар, підприємством було надано доповідні від 09.01.2014 р., від 17.01.2014 р., 17.01.2015 р. та акт про виявлення бракованої продукції від 09.01.2014 р.

Однак, суд з твердженнями Приватного підприємства "Видавництво "Фенікс" погодитись не може в силу наступного.

Так, частинами 1-3 ст. 675 Цивільного кодексу України визначено, що товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічні положення викладені у ст. 268 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 673 Цивільного кодексу України визначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Тобто, нормами чинного законодавства України передбачено альтернативне право покупця при постачанні неякісного товару вимагати у постачальника заміни товару аналогічним товаром належної якості, зменшення ціни або відмовитись від договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми.

У пункті 2.3 Договору визначено, що якість поставленого товару повинна відповідати технічним характеристикам заводу - виробника.

Проте, господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, які б вказували на те, що товар, який поставив позивач відповідачу є неналежної якості.

При цьому, докази, які б свідчили про те, що Покупець, тобто відповідач вимагав у Постачальника (позивача) заміну товару аналогічним товаром належної якості зменшення ціни або відмовлявся від договору і вимагав повернення сплаченої за товар суми в матеріалах справи також відсутні.

Відтак, заперечення Приватного підприємства "Видавництво "Фенікс" викладені у відзиві на позовну заяву, визнані судом такими, що не підтверджені матеріалами справи.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вже зазначалось, у п. 3.2.1 Договору визначено, що оплата поставленого товару здійснюється Покупцем в українських гривнях в такому порядку: Покупець здійснює 100% оплату кожної партії товару протягом 30 календарних днів з моменту її поставки.

Наразі, судом встановлено, що відповідач вартість поставленого позивачем товару оплатив частково, в наступному порядку 17.03.2014 р. в сумі 18 000,00 грн., 14.04.2014 р. в сумі 3 078,00 грн., 02.09.2014 р. в сумі 6 500,00 грн. та 18.09.2014 р. в сумі 2 500,00 грн., що загалом становить 30 078,00 грн.

При цьому, решта вартості товару на суму 37 139,68 грн., була сплачена Приватним підприємством "Видавництво "Фенікс" вже після порушення провадження у справі, що, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками від 29.12.2014 р. в сумі 18 570,32 грн. та 30.12.2014 р. в сумі 18 569,36 грн.

Таким чином, борг Приватного підприємства "Видавництво "Фенікс" за спірними видатковими накладними, станом на дату розгляду справи в суді, відсутній.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

З частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачити в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 р. №42/252, від 09.04.2012 р. №20/246-08.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що при порушенні порядку розрахунків за поставлений товар (п. 3.2 цього договору), Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення. Крім цього, у випадку затримки по оплаті більше 10 днів, Покупець сплачує штраф у розмірі 5% відсотків від вартості неоплаченого товару.

Таким чином, за висновками суду, передбачений п. 8.2 Договору штраф та пеня, за своєю правовою природою є окремими видами юридичної відповідальності.

Як було встановлено вище, спір у справі виник у зв'язку з порушенням Приватним підприємством "Видавництво "Фенікс" строків оплати вартості поставленого товару.

Наразі, позивачем заявлено вимогу про стягнення з Приватного підприємства "Видавництво "Фенікс" пені у розмірі 6 524,10 грн. та штрафу у розмірі 1 856,97 грн.

Здійснивши перерахунок пені за порушення строків оплати за поставлений відповідачу товар, господарський суд встановив, що Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Інкор" було допущено ряд арифметичних помилок.

Так, при здійсненні розрахунку неустойки (пені) заявником не було враховано всіх здійснених відповідачем часткових оплат, а також з урахуванням положень ст. 254 Цивільного кодексу України невірно визначено період за який нарахування пені є правомірним.

Здійснивши власний перерахунок пені, господарський суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення пені у розмірі 3 120,61 грн.

Суд також перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком штрафу, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 856,97 грн. підлягає задоволенню.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з Приватного підприємства "Видавництво "Фенікс" 3% річних у розмірі 939,15 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7 623,00 грн.

Проте, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за порушення строків оплати відповідачем вартості отриманого товару за Договором, господарський суд встановив, що заявником допущені аналогічні арифметичні помилки, що і при підрахунку неустойки (пені).

Після проведення власного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем взятих на себе за Договором зобов'язань, за висновками суду, правомірним є нарахування 3% річних у розмірі 810,43 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6 591,91 грн.

Тобто, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими частково, а відтак підлягають задоволенню в розмірах, що визначені вище.

З приводу поданої відповідачем заяви про зменшення розміру штрафних санкцій на суму пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України та штрафу у розмірі 5% від вартості неоплаченого товару, господарський суд зазначає наступне.

Так, право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 р. передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Наразі, судом враховано, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відтак, обставини, на які послався відповідач у вказаній заяві, не можуть вважатися винятковими в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та, відповідно, не можуть бути підставою для зменшення розміру присудженої до стягнення неустойки.

При цьому, суд відзначає, що позивачем нарахування пені здійснювалось виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, а штрафу виходячи із розміру встановленого п. 8.2 Договору тобто 5% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до приписів ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подачу позову покладаються на відповідача з врахуванням розміру заборгованості, яка існувала на дату звернення позивача до суду з цим позовом.

Зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Отже, враховуючи те, що відповідач сплатив заборгованість після подання позивачем позовної заяви до суду, витрати за подачу позову в цій частині покладаються на відповідача.

В частині заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Інкор" задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Видавництво "Фенікс" (03067, м. Київ, вул. Шутова, буд. 13-Б; ідентифікаційний код 24379665) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Інкор" (01033, м. Київ, вул. Горького, буд. 38 "В", офіс 46; ідентифікаційний код 01282331) пеню у розмірі 3 120 (три тисячі сто двадцять) грн. 61 коп., штраф у розмірі 1 856 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят шість) грн. 97 коп., 3% річних у розмірі 810 (вісімсот десять) грн. 43 коп. та інфляційні втрати у розмірі 6 591 (шість тисяч п'ятсот дев'яносто одна) грн. 91 коп. та судовий збір у розмірі 1 672 (одна тисяча шістсот сімдесят дві) грн. 84 коп. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано - 11.03.2015 р.

Суддя Ю.О. Підченко