Ухвала

від 02.02.2015 по справі 820/13089/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2015 року м. Київ К/800/51787/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач) Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року

у справі № 820/13089/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмашіндустрія»

до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрмашіндустрія» звернулось до суду з адміністративним позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року, позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000242201 від 18.03.2014 року, №0000232201 від 18.03.2014 року, № 0000522201 від 02.06.14 року.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмашіндустрія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 06.02.2014 року № 316/2201/31343060, яким встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог: - пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 565 270, 00 грн.; - п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 498 275, 00 грн.

На підставі акта перевірки, з урахуванням висновків щодо розгляду заперечення, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 18.03.2014 року: - № 0000242201, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем 488 942, 00 та за штрафними санкціями у сумі 30 100, 50 грн.; - № 0000232201, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану варіть за основним платежем 555 470, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 17 885, 00 грн., від 02.06.2014 року № 0000522201, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем 17 076, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ПП ВКФ «СВ-Плюс» на підставі договорів поставки, ТОВ «Люкс.Агро», ТОВ «Форганг ГМБХ», ТОВ «ГК-Торговий Дім» на підставі договорів купівлі-продажу.

Виконання умов вказаних договорів підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними.

Матеріалами справи підтверджується подальша реалізація придбаного товару.

Крім того, судом першої інстанції вірно відхилено доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на підставі висновків актів про результати перевірки контрагентів позивача та контрагентів по ланцюгу постачання.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Доказів на підтвердження того, що на час укладення угод контрагенти позивача не знаходились в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не були платниками податку на додану вартість відповідачем на надано.

Крім того, встановлено, що відповідачем не доведено наявність підстав для прийняття податкового повідомлення-рішенні від 02.06.2014 року № 0000522201, на вимогу суду не надано розрахунок до зазначеного податкового повідомлення-рішення та не надано пояснень на підставі яких конкретно порушень та документів прийнято зазначене рішення від 06.02.14 року.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року у справі № 820/13089/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук