ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
26 лютого 2009 року
м. Дніпропетровськ
Колегія суддів Дніпропетровського
апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді:
Баранник Н.П. (доповідач),
суддів: при секретарі: за участю
прокурора:
Коршуна А.О., Бишевської Н.А.,
Красота А.О., Овчар
Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну
скаргу
Товариства з
обмеженою відповідальністю «Векта»
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від
04.09.2007р. у справі № А36/393-07 (категорія статобліку 6.6.6)
за позовом
Прокурора м. Жовті Води Дніпропетровської області в інтересах
Держави в особі Жовтоводської об'єднаної державної податкової інспекції
до відповідачів: про
1. Товариства з
обмеженою відповідальністю «Векта»;
2. Приватного
підприємства «ДБР-1» визнання угоди недійсною та стягнення 84 867 грн.,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2007р. Прокурор м. Жовті
Води Дніпропетровської області (далі по тексту прокурор) в інтересах Держави в
особі Жовтоводської об'єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту
позивач) звернувся до суду з позовом про визнання недійсною угоди, укладеної
між Товариством з обмеженою відповідальністю «Векта» (далі по тексту
відповідач-1) та Приватним підприємством «ДБР-1» (далі по тексту
відповідач-2), стягнення з відповідача-2
на користь відповідача-1 84 867 грн., і
стягнення цієї ж суми з відповідача-1 на користь держави.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржена
угода, укладена з метою, завідомо
суперечною інтересам держави та
суспільства, оскільки умисел відповідача-2 був направлений на ухилення від
сплати податків до бюджету.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від
04.09.2007р. у справі №
А36/393-07 позов було задоволено, визнано усну угоду купівлі-продажу від
26.09.2005р. на загальну
суму 84 867 грн., укладену між відповідачем-1 та відповідачем-2 недійсною;
стягнуто з відповідача-2 на користь
відповідача-1 84 867 грн., з відповідача-1 стягнуто в доход держави 84 867 грн.
00 коп..
Постанова суду першої інстанції
мотивована доведеністю того, що угода купівлі-продажу між відповідачем-1 та
відповідачем-2 була укладена та виконана, з метою, спрямованою на приховування
отриманих доходів від оподаткування.
Відповідач-1, не погодившись із
постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на
невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом
першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідач-1
просив постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник прокурора у судовому засіданні заперечував
проти доводів, викладених в апеляційній
скарзі, і, вважаючи постанову
господарського суду законною та
обґрунтованою, просив апеляційну скаргу відповідача-1 залишити без
задоволення, а
постанову суду - без змін.
Позивач і відповідачі про дату, час та місце судового
засідання повідомлялися
у встановленому порядку, своїх представників для участі в судовому засіданні не направили,
тому колегія суддів вважає можливим справу розглянути без участі представників сторін.
Заслухавши прокурора, перевіривши
доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що
апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляд на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що
уповноваженими працівниками податкового органу була проведена перевірка
відповідача-1 з питань обґрунтованості заявленої до відшкодування суми ПДВ.
В ході перевірки встановлено, що
26.09.2005р. між відповідачем-1 (Покупець) та
відповідачем-2 (Продавець) було укладено усну угоду купівлі-продажу товарно-матеріальних
цінностей, згідно якої відповідач-2 прийняв на себе зобов'язання продати товарно-матеріальні цінності, а
відповідач-1 прийняти та оплатити
товарно-матеріальні цінності у кількості згідно товарних накладних.
Факт укладення та виконання угоди
підтверджується видатковою накладною № 00-000782 від
26.09.2005р. (а.с. 29) та податковою накладною №782 від 26.09.2005р., товар -
свинина (полутуші, балик), оплата за придбані за цією угодою товари здійснена
покупцем у повному
обсязі у готівковій формі в касу продавця у період з 26.09.05р. по 28.09.05р. загальною сумою 84 867
грн., про що продавцем видано відповідні прибуткові касові ордери (а.с. 31).
Крім того, судом встановлено, що
відповідач-2 (ПП»ДБР-1») зареєстрований як юридична особа 26.08.2003р.
Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією, юридична адреса та
адреса місцезнаходження - м. Київ, вул.. Магнітогорська,1 кім.301,
засновником та власником
підприємства є громадянин України - Яремчишин Микола Зіновійович. Відповідач-2 зареєстрований платником
податку на додану вартість і перебував на обліку як платник податків в
Державній податковій інспекції у Деснянському районі м. Києва (а.с. 33,38 ).
ДПІ
у Деснянському районі м. Києва проведено перевірку знаходження
відповідача-2 за юридичною адресою і з'ясовано, що підприємство відсутнє за своєю юридичною
адресою, а місцезнаходження
його невідомо (а.с.34). Крім того,
відповідно до листа ДПІ у Деснянському районі м. Києва № 624/7/23-118
від 23.01.2007р. (а.с.33), засновник та
директор відповідача-2 Яремчишин М.З. помер 01.01.2006р.,
підприємство останні звіти до податкового органу подавало у жовтні, листопаді
2005р. з нульовими показниками фінансово-господарської діяльності.
З позовної заяви вбачається, що саме
з цих підстав прокурор та Жовтоводська об'єднана податкова інспекція зробили
висновок про те, що усна угода купівлі-продажу
товарно-матеріальних цінностей, укладена між відповідачами 26.09.2005р.,
укладена з боку
відповідача-2 з метою, яка завідомо
суперечила інтересам держави та суспільства.
Правовідносини, які виникли між
сторонами у даній адміністративній справі з приводу укладання, виконання усної
угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей врегульовано нормами
Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, в редакції закону 2003р..
Статтею 179 Господарською кодексу
України встановлені загальні умови укладання
договорів, що породжують господарські
зобов'язання.
Так, відповідно до ч. 1 цієї статті,
майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання
або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними
особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними
зобов'язаннями.
Господарські договори укладаються за
правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей,
передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих
видів договорів (частина 7 ст. 179 ГКУ).
Відповідно до ч. 1 ст. 193
Господарською кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники
господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним
чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних
вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться.
До виконання господарських договорів
застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202
Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття,
зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; дво- чи багатостороннім
правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Загальні вимоги, додержання яких є
необхідним для чинності правочину, встановлені
в ст. 203 цього Кодексу, а саме:
1.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного
законодавства, а також моральним
засадам суспільства;
1. 2.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної
дієздатності;
2. 3.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його
внутрішній волі;
3. 4.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
1. 5. Правочин має бути спрямований на реальне
настання правових наслідків, що обумовлені ним;
2. 6. Правочин, що вчиняється батьками
(усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,
неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного
кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент
вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою
- третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського
кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону,
або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,
або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської
компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із
сторін, або відповідного державного органу державної влади визнано судом
недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи зміст вищенаведених норм
чинного законодавства, які регулюють питання визнання угод недійсними,
встановлюють підстави, за наявності яких укладені угоди можуть бути визнані
недійними, встановлюють підстави та порядок застосування наслідків у разі визнання угоди недійсними,
колегія суддів вважає, що чинним законодавством не передбачено такої
підстави для визнання недійсною угоди, як неподання одним з учасників
оскаржуваної угоди податкової звітності, або не сплата податків одним з
учасників оскаржуваної угоди у встановленому законом порядку та строки.
Крім цього, колегія суддів вважає, що
прокурором та позивачем під час розгляду даної
справи, в порушення вимог ст. 71 КАС України, не було надано суду
належних доказів укладення оспорюваного договору купівлі-продажу відповідачами
з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави та суспільства,
оскільки судом було встановлено, що
договір купівлі-продажу сторонами за цією
угодою виконано: товарно-матеріальні цінності передано покупцю, ним
оприходовано та сплачено їх вартість продавцю, і наявність обставин, які
свідчать, що продавець у 2005р. подавав до податкового органу податкову
звітність з
нульовими показниками фінансово-господарської діяльності підприємства, та не
сплатив за цим договором
передбачені законодавством податки не може бути єдиною підставою для визнання
недійним такого договору на підставі ст. 207 Господарського кодексу України, із застосуванням наслідків
визнання угоди недійсною, передбачених
ст. 208 Господарського кодексу України.
Враховуючи вищезазначене, колегія
суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції не були повно
з'ясовані усі суттєві обставини, необхідні для правильного вирішення справи, і
тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна
скарга відповідача-1 підлягає задоволенню, а постанова господарського суду
Дніпропетровської області підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті заявлені позовні
вимоги, колегія суддів вважає, що ці вимоги є необґрунтованими, не
доведеними та безпідставним, і у їх задоволені необхідно відмовити.
Керуючись ч.3 ст.
160, ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю «Векта» задовольнити.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від
04.09.2007р. у справі № А36/393-07 скасувати
.
В задоволенні позовних вимог Прокурора м. Жовті Води Дніпропетровської області в інтересах Держави в особі
Жовтоводської об'єднаної державної податкової інспекції - відмовити .
Постанова апеляційного суду набирає чинності з
моменту проголошення та може бути
оскаржена протягом одного місяця з дня
виготовлення її в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України
шляхом подання касаційної скарги.
В повному обсязі постанову виготовлено
Головуючий суддя: Н.П. Баранник
Судді: А.О. Коршун
Н.А. Бишевська
Суд | Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 26.02.2009 |
Оприлюднено | 13.08.2009 |
Номер документу | 4305095 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
Баранник Н.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні