Рішення

від 12.03.2015 по справі 904/758/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.03.15р. Справа № 904/758/15

За позовом Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" (м. Дніпропетровськ)

до Дніпропетровського державного підприємства "Госпрозрахункова аптека для обслуговування осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Аптеки для обслуговування чорнобильців) (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості згідно договору № 070460 про постачання теплової енергії від 22.09.2011 у загальному розмірі 13 648 грн. 01 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Запороженко О.І. - юрисконсульт (довіреність № 1804 від 18.03.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення, просило суд стягнути з Дніпропетровського державного підприємства "Госпрозрахункова аптека для обслуговування осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Аптеки для обслуговування чорнобильців) (далі - відповідач) заборгованість за договором № 070460 про постачання теплової енергії від 22.09.2011 у загальному розмірі 8 647 грн. 04 коп.

Ціна позову на момент звернення до суду складалася з наступних сум:

- 7 594 грн. 50 грн. - основний борг;

- 1 052 грн. 54 коп. - пеня.

Позовні вимоги були обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 070460 про постачання теплової енергії від 22.09.2011 в частині розрахунків за спожиту в період з 01.11.2013 по 01.05.2014 теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 7 594 грн. 50 грн. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 052 грн. 54 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.02.2015.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити повністю з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача 23.02.2015 у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

Так, ухвалою суду від 23.02.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.03.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі. Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача 11.03.205 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 070460 про постачання теплової енергії від 22.09.2011 у загальному розмірі 13 648 грн. 01 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 12 595 грн. 47 грн. - основний борг;

- 1 052 грн. 54 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 070460 про постачання теплової енергії від 22.09.2011 в частині розрахунків за спожиту в період з 01.11.2013 по 14.02.2015 теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 12 595 грн. 47 грн. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 052 грн. 54 коп.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Судом визначено, що у заяві про збільшення позовних вимог позивач заявив до стягнення з відповідача основний борг за додатковий період, а саме: з 01.10.2014 по 14.02.2015 в сумі 5 000 грн. 97 коп., при цьому, у первісних позовних вимогах позивачем була заявлена до стягнення заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2013 по 01.05.2014. Отже, позивач не змінюючи підстав позову, змінив кількісні показники за тією ж самою вимогою.

Враховуючи викладене, судом прийнята до розгляду заява позивача про збільшення позовних вимог.

Так, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 13 648 грн. 01 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судовому засіданні 12.03.2015 позивачем був викладений зміст позовних вимог, з урахуванням їх збільшення, наведені доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судове засідання 12.03.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.02.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49005, м. Дніпропетровськ, площа Жовтнева, 14, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 06.02.2015 було повернуто за зворотною адресою з приміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с.44-46).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 23.02.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 06.02.2015 та від 23.02.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.02.2015 та неотриманні відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса відповідача, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.02.2015, а також надано можливість реалізувати право на участь у судовому засіданні його представника, оскільки судом було відкладено розгляд справи з 23.02.2015 на 12.03.2015.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

22.09.2011 між Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські теплові мережі" (далі - енергопостачальна організація, позивач) та Дніпропетровським державним підприємством "Госпрозрахункова аптека для обслуговування осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір № 070460 про постачання теплової енергії (далі - договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання поставити споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (пункт 1.1. договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 22 вересня 2014 року. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункти 11.1. - 11.4. договору).

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги, з урахуванням їх збільшення, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений договір № 070460 про постачання теплової енергії від 22.09.2011 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з Додатком 1 до цього договору (копія наявна в матеріалах справи - а.с. 13-14) у вигляді гарячої води на такі потреби:

опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону (175 діб);

гаряче водопостачання - протягом 350 діб;

технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою;

кондиціювання повітря - по мірі необхідності.

Згідно з пунктом 2.2. договору рішення про початок та закінчення опалювального сезону приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради, виходячи з кліматичних умов.

Згідно правил користування тепловою енергією споживач зобов'язаний встановити прилади обліку теплової енергії. Облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками приладів обліку, встановлених на вводах прилад обміну на ГВС розрахунковим способом вул. Кавалерійська, 9 (аптека) (пункти 5.1., 5.2. договору).

Пунктом 7.6. договору передбачено, що для споживачів, які не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями (додаток № 1) з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплопостачального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактичною спожитою тепловою енергією сплачується споживачем згідно з пунктом 7.4. договору.

Тариф для розрахунків за договором складає - теплова енергія (1 Гкал) - 686,50 грн. (пункт 6.2. договору).

Відповідно до пунктів 7.1. та 7.2. договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів, або, за згодою сторін будь-яким іншим шляхом, не забороненим чинним законодавством України. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в двох примірниках) на відпуск - отримання теплової енергії по формі Додатку 4.

На виконання умов договору позивачем у період із 01.11.2013 по 14.02.2015 були надані послуги з теплопостачання на загальну суму 17 160 грн. 75 коп. , що підтверджується наступними актами прийому-передачі виконаних робіт:

- за листопад 2013 року на суму 2 357 грн. 54 коп. (а.с.35);

- за грудень 2013 року на суму 2 752 грн. 75 коп. (а.с.34);

- за січень 2014 року на суму 2 734 грн. 37 коп. (а.с.33);

- за лютий 2014 року на суму 2 377 грн. 33 коп. (а.с.32);

- за березень 2014 року на суму 1 445 грн. 56 коп. (а.с.31);

- за квітень 2014 року на суму 492 грн. 23 коп. (а.с.30);

- за жовтень 2014 року на суму 341 грн. 18 коп. (а.с.68);

- за листопад 2014 року на суму 1 627 грн. 19 коп. (а.с.67);

- за грудень 2014 року на суму 459 грн. 92 коп. (а.с.66);

- за січень 2015 року на суму 1 810 грн. 93 коп. (а.с.65);

- за лютий 2015 року на суму 761 грн. 75 коп. (а.с.64).

Так, вказані акти підписані лише зі сторони позивача, за твердженням представника позивача, відповідач від підписання актів в період з 01.11.2013 по 14.02.2015 ухилявся, при цьому зобов'язання щодо надання послуг за вказаний період виконувались позивачем належним чином, послуги надані в обсязі, визначеному вказаними вище актами. Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи відсутні. Представник позивача у судових засіданнях пояснював, що протягом спірного періоду також жодних претензій з цього приводу від відповідача не отримував.

У відповідності до вказаних актів позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату:

- № 070460 від 30.11.2013 на суму 2 357 грн. 54 коп. (а.с.29), вручений відповідачу 09.12.2013 (а.с.41);

- № 0070460 від 31.12.2013 на суму 2 752 грн. 75 коп. (а.с.28), вручений відповідачу 10.01.2014 (а.с.40);

- № 070460 від 31.01.2014 на суму 2 734 грн. 37 коп. (а.с.27), вручений відповідачу 10.02.2014 (а.с.39);

- № 070460 від 28.02.2014 на суму 2 377 грн. 33 коп. (а.с.26), вручений відповідачу 09.03.2014 (а.с.38);

- № 070460 від 31.03.2014 на суму 1 445 грн. 56 коп. (а.с.25), вручений відповідачу 09.04.2014 (а.с.37);

- № 070460 від 30.04.2014 на суму 492 грн. 23 коп. (а.с.24), вручений відповідачу 13.05.2014 (а.с.36).

- № 070460 від 31.10.2014 на суму 341 грн. 18 коп. (а.с.63), вручений відповідачу 05.11.2014 (а.с.74);

- № 070460 від 30.11.2014 на суму 1 627 грн. 19 коп. (а.с.62), вручений відповідачу 05.12.2014 (а.с.75).

- № 070460 від 31.12.2014 на суму 459 грн. 92 коп. (а.с.61), не вручений відповідачу, в реєстрі зазначено, що 13.01.2015 відповідач відмовився від отримання (а.с.76);

- № 070460 від 31.01.2015 на суму 1 810 грн. 93 коп. (а.с.60), вручений відповідачу 05.02.2015 (а.с.77).

- № 070460 від 28.02.2015 на суму 761 грн. 75 коп. (а.с.59), направлений відповідачу поштою 06.03.2015.

Відповідно до пунктів 7.3. - 7.4. договору споживач зобов'язаний не пізніше ніж за 5 діб до початку розрахункового періоду сплачувати енергопостачальній організації вартість теплової енергії згідно з її кількістю, передбаченою у Додатку № 1 до цього Договору, по власним платіжним дорученням із зазначенням періоду, за який він сплачує. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальною організацією, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця слідуючого за розрахунковим, у випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів.

Як було зазначено вище, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу теплову енергію за період з 01.11.2013 по 14.02.2015 на загальну суму 17 160 грн. 75 коп., але поставлену у даний період теплову енергію відповідач не оплатив.

Крім того, суд враховує те, що у липні 2014 року було проведено корегування за (зняття) на суму 4 565 грн. 28 коп., отже позивач просить суд стягнути з відповідача 12 595 грн. 47 коп. (17 160 грн. 75 коп. (сума всіх рахунків за спірний період) - 4 565 грн. 28 коп. (коригування) = 12 595 грн. 47 коп.) заборгованості.

Так, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленої теплової енергії за період з 01.11.2013 по 14.02.2015 у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 12 595 грн. 47 коп., що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Згідно статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати спожитої теплової енергії за період з 01.11.2013 по 14.02.2015 в сумі 12 595 грн. 47 коп.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії, господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 12 595 грн. 47 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.2.3. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочки.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем в сумі 1 052 грн. 54 коп. Отже, позивач розрахував та просить стягнути пеню за прострочення оплати рахунків за період з листопада 2013 по лютий 2015 в сумі 1 052 грн. 54 коп.

Так, судом встановлено, що розрахунок здійснений за невірно визначеними періодами прострочення, а саме: позивачем невірно визначений початок періоду прострочення за рахунками за листопад 2013 року, за грудень 2013 року, за січень 2014 року, а також за квітень 2014 року, крім того, позивачем допущена описка у визначенні суми за рахунком за листопад 2013 року, допущені арифметичні помилки, а отже розрахунок, здійснений позивачем, визнається судом таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку його проведення.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне.

- за рахунком № 070460 від 30.11.2013 на суму 2 357 грн. 54 коп., що вручений відповідачу 09.12.2013, період прострочення з 17.12.2013 по 13.06.2014 - сума пені складає 173 грн. 55 коп. та підлягає стягненню з відповідача у вказаній сумі.

- за рахунком № 0070460 від 31.12.2013 на суму 2 752 грн. 75 коп., що вручений відповідачу 10.01.2014, період прострочення з 16.01.2014 по 15.07.2014 - сума пені складає 219 грн. 09 коп. Позивачем за вказаним рахунком визначена сума пені - 218 грн. 45 коп.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем за вказаним вище рахунком заявлена до стягнення (згідно розрахунку) сума пені, що є меншою, ніж визначена судом, а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в цій частині. Тому вимоги позивача про стягнення пені за прострочення оплати рахунку за грудень 2013 року в розмірі 218 грн. 45 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

- за рахунком № 070460 від 31.01.2014 на суму 2 734 грн. 37 коп., що вручений відповідачу 10.02.2014, період прострочення з 18.02.2014 по 15.08.2014 - сума пені складає 243 грн. 10 коп. Позивачем за вказаним рахунком визначена сума пені - 240 грн. 40 коп.

З підстав, викладених вище, вимоги позивача про стягнення пені за прострочення оплати рахунку за січень 2014 року в розмірі 240 грн. 40 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

- за рахунком № 070460 від 28.02.2014 на суму 2 377 грн. 33 коп., що вручений відповідачу 09.03.2014, період прострочення з 15.03.2014 по 15.09.2014 - сума пені складає 240 грн. 66 коп. Позивачем за вказаним рахунком визначена сума пені - 234 грн. 40 коп.

З підстав, викладених вище, вимоги позивача про стягнення пені за прострочення оплати рахунку за лютий 2014 року в розмірі 234 грн. 40 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

- за рахунком № 070460 від 31.03.2014 на суму 1 445 грн. 56 коп., що вручений відповідачу 09.04.2014, період прострочення з 15.04.2014 по 15.09.2014 - сума пені складає 130 грн. 38 коп. та підлягає стягненню з відповідача у вказаній сумі.

- за рахунком № 070460 від 30.04.2014 на суму 492 грн. 23 коп., що вручений відповідачу 13.05.2014, період прострочення з 20.05.2014 по 15.09.2014 - сума пені складає 35 грн. 43 коп. та підлягає стягненню з відповідача у вказаній сумі.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 032 грн. 61 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 4-5, 22, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Дніпропетровського державного підприємства "Госпрозрахункова аптека для обслуговування осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Аптеки для обслуговування чорнобильців) (49005, м. Дніпропетровськ, площа Жовтнева, 14; ідентифікаційний код 23642971) на користь Міського комунального підприємства "Дніпропетровські теплові мережі" (49044, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 37; ідентифікаційний код 32082770) - 12 595 грн. 47 коп. - основного боргу, 1 032 грн. 61 коп. - пені, 1 822 грн. 79 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко