Рішення

від 02.03.2015 по справі 910/27993/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2015Справа №910/27993/14

за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Аеро-Чартер"

про стягнення грошових коштів 124 176,50 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Бохан О.Г. (дов.№1.23-6 від 28.01.2015)

від відповідача: Бондар О.М. (дов.№б/н від 19.01.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Аеро-Чартер" про стягнення грошових коштів 124 176,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2014 порушено провадження у справі №910/27993/14 та призначено її до розгляду на 29.01.2015 року.

У судовому засіданні 29.01.2015 представником позивача та представником відповідача подані клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи та спільне клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

За наслідками судового засідання 29.01.2015 судом постановлено ухвалу, якою продовжено строк розгляду спору на 15 днів та оголошено перерву до 02.03.2015 року.

Під час судового засідання 02.03.2015 року представником позивача подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог. Позовні вимоги просив задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладенні у позові.

Представником відповідача подано до суду заперечення проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні судом прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог та роз'яснено, що подальший розгляд справи буде здійснено із врахуванням поданої заяви.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2014 між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Аеро-Чартер» (замовник) укладено договір № 11/1-14 про надання послуг з аеронавігаційного обслговування (далі - Договір) згідно з яким Позивач надав послуги з аеронавігаційногообслуговування польотів повітряних суден Відповідача у вересні, жовтні 2014 року, а Відповідач, згідно з п. 3.8 вищезазначеного договору, повинен оплатити виставлені рахунки-фактури.

За надані Позивачем послуги Відповідачу виставлені рахунки-фактури з реєстрами польотів до них від 30.09.2014 № 605, № 606, від 31.10.2014 № 672, № 673 на загальну суму 117 886 (сто сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн 33 коп. та Акти здачі - приймання наданих аеронавігаційних послуг які є підтвердженням виконаних зобов'язань (згідно з п. 3.7 вищезазначеного договору).

Рахунки-фактури від 30.09.2014 № 605, № 606 та від 31.10.2014 № 672, № 673 Відповідач отримав 14.10.21014 та 12.11.2014 відповідно рекомендованим листом, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, та повинен оплатити їх у термін до 28.10.2014 та 26.11.2014 відповідно, проте оплату рахунків не здійснив.

Крім того, Відповідач несвоєчасно здійснив оплату рахунків-фактур від 30.06.2014 № 393 отриманий 10.07.2014, від 31.07.2014 № 478, № 479 отриманий 13.08.2014, від 31.08.2014 № 534, № 535 отриманий 11.09.2014 року.

Відповідно до п. 4.1 Договору за будь-який не сплачений у визначений строк рахунок- фактуру Відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен календарний день прострочення. Згідно з п. 4.3 Договору сторона, яка прострочила виконання грошового зобов'язання, повинна сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також десять процентів річних від простроченої суми.

За несвоєчасну оплату вищезазначених рахунків-фактур Відповідачу нараховані пеня у сумі 4 870,17 грн., річні відсотки в сумі 1 891,80 грн., індекс інфляції у сумі 1 401,88 грн. з яких Відповідач добровільно сплатив 1 873,68 грн.

Таким чином, звертаючись із позовом до суду, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України просило стягнути з відповідача 124 176,50 грн. (борг 117 886 грн. 33 коп., пеня в сумі 3 662,48 грн, річні відсотки в сумі 1 408,71 грн та індекс інфляції в сумі 1 218,98 грн.).

Надалі, судом встановлено, що 30.11.2014 та 26.11.2014 відповідачем здійснено перерахування грошових коштів у рахунок погашення суми основного боргу у розмірі 117 886,33 грн.

З огляду на повне погашення суми основної заборгованості, відповідач у своїх письмових запереченнях просив зменшити розмір штрафних санкцій на суму 5 075,73 грн.

Надавши до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, позивач визначив до стягнення пеню у розмірі 4 190,93 грн., 1592,49 грн. - 3% річних та 5 176,75 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений між сторонами договір про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування №11/1-14 від 01.01.2014 за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наразі, позивачем надано розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що відповідачем здійснено перерахування грошових коштів у рахунок погашення боргу розміром 117 886,33 грн. Вказаний факт також підтверджується наявнимми у матеріалах справи платіжнимим доручення та не спростовується обома сторонами спору.

Відповідно до положень п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

На підставі вищезазначеної статті Господарського процесуального кодексу України, суд вбачає за можливе припинити провадження у справі у частині стягнення суми основного боргу розміром 117 886,33 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 4 190,93 грн., 1592,49 грн. - 3% річних та 5 176,75 грн. інфляційних втрат, щодо яких суд відзначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що за внесення платежів з порушенням термінів Відповідач несе відповідальність у відповідності до норм чинного законодавства.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий розрахунок пені, суд встанови правомірність стягнення пені у розмірі 2 351,27 грн.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 5 176,75 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 839,74 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд критично оцінює заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог та зазначає, що у розумінні вищезазначених норм, ним не доведено тих обставин з якимим законодавець повязує зменшення розміру штрафних санкцій.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Провадження у справі №910/27993/14 за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Аеро-Чартер" про стягнення грошових коштів 124 176,50 грн. у частині стягнення основного боргу у розмірі 117 886,33 грн. припинити.

Позов Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Аеро-Чартер" про стягнення грошових коштів 124 176,50 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Аеро-Чартер" (03036, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 81-н; ідентифікаційний код 24598568) на користь підприємства обслуговування повітряного руху України (08307, місто Бориспіль, аеропорт; ідентифікаційний код 19477064) 2 351 (дві тисячі триста п'ятдесят одну) гривню 27 копійок пені, 3% річних у розмірі 839 (вісімсот тридцять дев'ять) гривень 74 копійки, 5 176 (п'ять тисяч сто сімдесят шість) гривень 75 копійок інфляційних втрат та 2 650 (дві тисячі шістсот п'ятдесят) гривень 89 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 02.03.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 05.03.2015 року.

Суддя К.В. Полякова