Ухвала

від 19.02.2015 по справі 826/3580/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2015 року м. Київ К/800/41127/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Веденяпіна О.В.

за участю:

секретаря судового засідання Іванова К.Ю.

представника позивача Омельченко В.С.

представника відповідача Мартинчук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013

у справі №826/3580/13-а

за позовом Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України (далі по тексту - позивач, Державний будівельний комбінат Управління справами ВРУ) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.03.2013 №0002532202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС проведено невиїзну позапланову документальну перевірку Державного будівельного комбінату управління справами Верховної Ради України з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з низкою підприємств за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, за квітень, травень, липень, серпень, вересень 2012 року.

Внаслідок перевірки за результатами встановлених порушень податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 №0002532202, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 3988946,00 грн. за основним платежем та на 1994473,00 грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - копіями договорів, первинних та платіжних документів, податкових накладних у загальній кількості 217 документів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судами встановлено, що на час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару через неможливість проведення зустрічних перевірок з підстав їх відсутності за юридичними адресами та ін. не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Податковий кодекс України не ставить таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податків до державного бюджету.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)О.В. Веденяпін