Постанова

від 10.03.2015 по справі 922/5318/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р. Справа № 922/5318/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Зізіній Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Лугова Г.А., довіреність № 17/11 від 17.11.2014

відповідача - Шевченко К.І.,довіреність № 49 від 14.01.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (вх. № 778 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 24 грудня 2014 року по справі №922/5318/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елекстротехніка-Н", м.Харків

до ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків

про стягнення 1389579,62 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.12.2014 по справі №922/5318/14 (суддя Жельне С.Ч. ) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елекстротехніка-Н" 1296891,00 грн. основного боргу, 12151,69 грн. відсотків річних, 80536,93 грн. інфляційних втрат та 27791,60 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2014 у справі №922/5318/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Елекстротехніка-Н" через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надало відзив на апеляційну скаргу (від 04.03.2015 року вх.№3613), в якому заперечує проти доводів викладених в апеляційні скарзі, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 05.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елекстротехніка-Н" (постачальник - позивач у справі) та ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір за №04/12-14, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати в обумовленні даним договором строки покупцеві продукцію і/або товар (надалі-товар), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього відповідну суму. Кількість, ціна та асортимент товару встановлюється специфікаціями, які є складовими та невід'ємними частинами даного договору (п. 1.2 договору).

У відповідності до пункту 3.1 узгодженою партією товару по даному договору є кількість та асортимент товару, яка вказана в конкретних специфікаціях.

Постачальник зобов'язується повідомити покупця про готовність до відвантаження товару за два дні до відвантаження. Постачальник зобов'язується разом із відвантаженим товаром надати покупцю (його представнику) наступні документи: рахунок-фактура на товар; сертифікати (посвідчення) якості; накладні на товар; сертифікат відповідності (якщо товар обов'язків до сертифікації); технічний паспорт на вироб; копії ж/д квитанцій або відповідні товаросупровідні документи (п.3.3 договору).

Як зазначено у п. 3.4 договору обов'язки по поставці є виконаними з моменту прийняття товару та надання усіх належним чином оформлених документів відповідно до п.3.3 договору

Ціна товару за одиницю і по позиціям вказана в специфікаціях до договору. Загальна сума даного договору встановлюється загальною сумою усіх специфікацій, які є складовими та невід'ємними частинами даного договору. Порядок оплати: на протязі 30 календарних днів з дати поставки кожної конкретної узгодженої в специфікаціях партії товару ( розділ 4 договору).

Сторонами погоджено у пункті 5.3 договору, що збитки, спричиненні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань по даному договору, стягуються з винної сторони понад суму сплачених штрафних санкцій. Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному договору не звільняє винну сторону от виконання зобов'язань в натурі.

Одночасно контрагентами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано ряд сертифікацій, відповідно до яких зобов'язаними сторонами узгоджено найменування товару, одиницю виміру, кількість товару, строк поставки товару та ціну договору. Дані специфікації є невід'ємними частинами договору.

В межах укладеного між сторонами договору, Товариством з обмеженою відповідальністю "Елекстротехніка-Н" поставлено, а відповідачем отримано визначений в специфікаціях товар. Однак, відповідач в порушення умов договору, не виконав покладені на нього зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати, вартість поставленого товару позивачу не сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 1296891,00 грн.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача була направлена претензія №1 (вих.№198) від 06.10.2014 про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не своєчасного виконання останнім зобов'язань за договором.

Як стверджує позивач, зобов'язаний контрагент (відповідач) грошові кошти за договором поставки не сплатили, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, в порушення вимог ст. 526, 629 Цивільного Кодексу України, ст. 193 Господарського Кодексу України, за отриманий товар не розрахувалися, доказів оплати отриманого товару - не подавали.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на ст. 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів ст. 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у ст. 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення та виконання договору поставки.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору (пункт 4.13) вбачається, що сторони узгодили порядок оплати: на протязі 30 календарних днів з дати поставки кожної конкретної узгодженої в специфікаціях партії товару.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, відповідач жодним чином не заперечує проведення операції з поставку товару, що підтверджується не тільки довіреностями, а перш за все видатковими накладними, що містять інформацію про кожну партію поставленого товару, які підписані уповноваженими представниками відповідача без зауважень та скріплені печаткою його підприємства.

В розрізі п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі по тексту - Положення), вбачається, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно приписів п. 2.4, 2.5 Положення первинні документи повинні містити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні бухгалтерські документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 1 Інформаційного листа від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар в порядку ст. 692 ЦК України. (Постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012 у справі № 5002-8/481-2001).

Тобто, видаткові накладні, копії яких є в матеріалах справи, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та є первинними документами, які констатують факт здійснення господарської операції проведеної між зобов'язаними контрагентами (позивачем та відповідачем).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за договором у розмірі 1296891,00 грн. відповідачем суду не надано.

Беручи до уваги те, що відповідач будь-якими доказами не спростував факту отримання товару за видатковими накладними, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 1296891,00 грн. позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд попередньої інстанцій дослідив правильність проведеного позивачем розрахунку сум трьох відсотків та інфляційних втрат, встановив вірні періоди за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог ст. 43 Господарського Процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів на користь позивача 80536,93 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 12151,69 грн.

В розрізі викладеного, враховуючи те, що позивачем доведено факт порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідача, а також правових підстав для виконання відповідачем зобов'язань з оплати за договором №04/12-14 від 05.01.2014, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи доводи відповідача щодо підписання договору та специфікацій на товар зі сторони позивача не директором товариства судова колегія вважає за необхідне відзначити, що підпис особи, який міститься в договорі та специфікацій від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Елекстротехніка-Н", скріплений печаткою товариства, що, в силу абзацу 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, є зовнішнім реквізитом позивача, який засвідчує легітимність підпису перед третіми особами.

Між тим, предметом доказування в даній справі є встановлення факту виконання/невиконання відповідачем зобов'язань за договором. Засобами доказування, зокрема, є первинні документи, які свідчать про виконання обов'язків з боку позивача, як постачальника, а також первинні документи, що підтверджують приймання відповідачем товару, оформленого належним чином.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що призначення експертизи та зупинення провадження даній справі призведе до затягування судового процесу та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2014 по справі № 922/4345/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, без порушення норм матеріального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24 грудня 2014 року по справі №922/5318/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 13 березня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.