Постанова

від 11.03.2015 по справі 903/1319/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2015 р. Справа № 903/1319/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Петухов М.Г.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кравчук Н.В., довіреність в справі;

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький цегельний завод №1" ЛТД

на рішення господарського суду Волинської області від 10.02.15 р.

у справі № 903/1319/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Панхім"

до Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький цегельний завод №1" ЛТД

про стягнення 37 420,40 грн.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 р. у зв'язку із тимчасовою нерацездатністю судді Сініциної Л.М., внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. У справі № 903/1319/14 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 10.02.2015 р. у справі № 903/1319/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Панхім" до Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький цегельний завод №1" ЛТД про стягнення 37 420,40 грн. задоволено. Стягнуто з Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький цегельний завод №1" ЛТД на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Панхім" 37 420,40 грн. в т.ч.: основного боргу - 36 572,25 грн., 3% річних - 153,30грн., інфляційних втрат - 694,85 грн. та 1 827,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду Волинської області мотивоване тим, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що заборгованість відповідача за поставлений товар складає 36 572,25 грн., яка підтверджена матеріалами справи.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції прийшов до висновку щодо стягнення з відповідача за період з 04.11.2014р. по 24.12.2014р. 3% річних в сумі 153,30 грн. та інфляційних втрат в розмірі 694,85 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач - Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький цегельний завод №1" ЛТД звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 10.02.2015 р. у справі № 903/1319/14 та постановити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.

На думку скаржника, рішення суду першої інстанції винесене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Скаржник зазначає, що вимог про сплату одержаного товару від ТзОВ «Панхім» не надходило, а тому на момент розгляду справи в господарському суді першої інстанції термін виконання зобов'язання ще не настав.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку скаржника, нарахування ТзОВ «Панхім» 3 % річних та інфляційних витрат є також безпідставним.

05.03.2015 р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив від позивача, в якому позивач просить рішення господарського суду Волинської області від 10.02.2015 р. у справі № 903/1319/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення, з підстав викладених у відзиві.

В судовому засіданні 11.03.2015 р. представник позивача заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 10.02.2015 р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

11.03.2015 р. відповідач (апелянт) участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, однак 10.03.2015 р. подав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку перебуванням керівника Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький цегельний завод №1» ЛТД у відрядженні за кордоном та неможливістю направити іншого представника, яке судом відхилено з огляду на таке.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Одночасно, застосовуючи у відповідності до част.1 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи част.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.02.2015 р. явка представників сторін обов'язковою не визнавалась.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача та за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 10.02.2015 р. у справі № 903/1319/14 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю фірми "Панхім" (позивачем) передано Виробничо-комерційному товариству з обмеженою відповідальністю "Луцький цегельний завод №1" ЛТД (відповідачу) товар - дизельне паливо ДТ -3-К4 сорт на загальну суму 75 330,25 грн. на підставі видаткових накладних №ФП - 0000410 від 28.10.2014 р. на суму 38 758,75грн., №ФП-0000010 від 03.11.2014 р. на суму 36 571,50 грн. (а.с. 9-10) та довіреностей відповідача № 276 від 28.10.2014 р. (а.с.11) та № 283 від 03.11.2014 р. (а.с.12) на отримання від позивача товарно-матеріальних цінностей.

У видаткових накладних було зазначено строк оплати товару: №ФП - 0000410 від 28.10.2014 р. до 29.10.2014 р. (а.с. 9), №ФП-0000010 від 03.11.2014 р. до 04.11.2014 р. (а.с. 10).

Проте, відповідач - ВК ТзОВ "Луцький цегельний завод №1" ЛТД взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару по видаткових накладних виконав частково .

03 грудня 2014 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія за №8 про сплату заборгованості в сумі 36 572, 25 грн. та акт звірки, які були направленні цінним листом з описом вкладення про вручення, проте останнім залишена без реагування (а.с.14-16 )

Позивач звернувся з позовною заявою до суду першої інстанції 26.12.2014 р. (а.с.2).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 29.12.2014 р. порушено провадження у справі №903/1319/14 (а.с. 1).

Абзацом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до матеріалів справи дії сторін, зокрема, передача ТзОВ "Панхім" товару відповідачу за видатковими накладними, прийняття товару відповідачем, свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Згідно частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 даного Кодексу не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права -покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Пунктом 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. передбачено, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю фірми "Панхім" передано Виробничо-комерційному товариству з обмеженою відповідальністю "Луцький цегельний завод №1" ЛТД (відповідачу) товар - дизельне паливо ДТ-3-К4 сорт на загальну суму 75 330,25 грн. на підставі видаткових накладних №ФП - 0000410 від 28.10.2014 р. на суму 38 758,75грн., №ФП-0000010 від 03.11.2014 р. на суму 36 571,50 грн. (а.с. 9-10) та довіреностей відповідача № 276 від 28.10.2014 р. (а.с.11) та № 283 від 03.11.2014 р. (а.с. 12) на отримання товару від позивача.

Однак, відповідач - ВК ТзОВ "Луцький цегельний завод №1" ЛТД взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару по видаткових накладних виконав частково, зокрема:

- за видатковою накладною № ФП - 0000410 від 28.10.2014 р. відповідачем 27.11.2014 р. здійснено частково оплату за товар (дизельне пальне) в сумі 38 758,00 грн., що підтверджується випискою банку від 28.10.2014 р. (а.с.13), заборгованість становить - 0,75 грн. (38 758,75 грн. - 38 758,00 грн. = 0.75 грн.)

- за видатковою накладною №ФП-0000010 від 03.11.2014 р. відповідачем оплата за товар (дизельне пальне) не здійснена.

А тому, колегія суддів апеляційної інстанції погоджуєтся із висновком суду першої інстанції, що заборгованість відповідача за поставлений товар складає 36 572,25 грн.

Як вбачається з видаткових накладних, строк оплати товару встановлено: №ФП - 0000410 від 28.10.2014 р. до 29.10.2014 р. (а.с.9). №ФП-0000010 від 03.11.2014 р. до 04.11.2014 р. (а.с. 10), проте відповідач не здійснив оплати товару по видаткових накладних у вказані строки.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, факт отримання товару відповідачем, підтверджують видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінності, які були надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що між ТзОВ "Панхім" і відповідачем існували зобов'язальні відносини, які ґрунтувалися на фактичній поставці товару 28.10.2014 р. та 03.11.2014 р., розрахунок за товар відповідачем здійснено з простроченням, на підставі чого ТзОВ "Панхім" нараховано 153,30 грн. 3 % річних за період з 04.11.2014 р. до 24.12.2014 р. та 694,85 грн. інфляційних за період з 04.11.2014 р. до 24.12.2014 р. на суму боргу 36 572,25 грн.

Судова колегія вважає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, про що зазначено в Інформаційному листі Вищого господарськогос суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача, разом із основним боргом, 3% річних в сумі 153,30 грн. за період з 04.11.2014 р. до 24.12.2014 р., які нараховані на суму боргу 36 572,25 грн. та 694,85 грн. інфляційних за період з 04.11.2014 р. до 24.12.2014 р., які нараховані на вказану суму боргу.

Перевіривши нарахування на суму боргу 3% річних в сумі 153,30 грн. та 694,85 грн. інфляційних, заявлених позивачем, колегія суддів апеляційної інстнції вважає їх правильними та обґрунтованими.

З огляду на зазначене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Волинської області від 10.02.2015 року у справі № 903/1319/14 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький цегельний завод №1" ЛТД - без задоволення

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 903/1319/14 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.