Рішення

від 12.03.2015 по справі 904/1306/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.03.15р. Справа № 904/1306/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Б.К. Атлантіс груп" (м.Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро-Інвест-Груп" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 34 від 01.10.2014 у загальному розмірі 25 426 грн. 71 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Пічахчі С.В. - представник (довіреність б/н від 23.07.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Р.Б.К. Атлантіс груп" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро-Інвест-Груп" (далі-відповідач) заборгованість за договором поставки № 34 від 01.10.2014 у загальному розмірі 25 426 грн. 71 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 24 456 грн. 35 коп. - основний борг;

- 970 грн. 36 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 34 від 01.10.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 11.11.2014 по 16.12.2014 товар - плівки пакувальної, у встановлений договором строк, та , відповідно, наявністю боргу у сумі 24 456 грн. 35 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 10.2. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за весь період прострочення в сумі 970 грн. 36 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 12.03.2015.

У судовому засіданні 12.03.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Вимоги ухвали суду були виконані позивачем у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2015 була надіслана на адресу відповідача, що зазначена у Спеціальному витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 12.03.2015 (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Шолохова, 5/75).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 20.02.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.Б.К. Атлантіс груп" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро-Інвест-Груп" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 34 (далі - договір) (а.с.12-17), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця в установлений строк поліамідні ковбасні, сосисочні та сарделечні оболонки, білкові та натуральні ковбасні та сосисочні оболонки, бар'єрні плівки для термофармажних машин, термоусадні пакети, харчові добавки та інгредієнти, самоклеючі етикетки, кліпси, петлі, що належить йому (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його у відповідності до умов договору (пункт 1.1. договору).

Поставка товару здійснюється на умовах DDP у відповідності до Міжнародних правил тлумачення умов "Інкотермс" в редакції 2010 року (пункт 2.2. договору).

Згідно з пунктом 12.1. договору він набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2015 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 1.2. договору найменування, кількість, асортимент, вартість товару, що поставляється, зазначаються у видаткових товарних накладних.

Поставка товару здійснюється партіями та підставі заявки покупця, при підтвердженні її постачальником.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.3. договору сторони погодили, що строк поставки товару - протягом 45 банківських днів з моменту прийняття постачальником заявки покупця.

Кількість кожної партії товару, ціна за одиницю товару зазначається у видатковій накладній (пункт 4.1. договору).

Позивач на виконання умов договору у період з 11.11.2014 по 16.12.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 27 456 грн. 35 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № 442 від 11.11.2014 на суму 2 306 грн. 00 коп.;

- № 457 від 18.11.2014 на суму 4 665 грн. 50 коп.;

- № 462 від 25.11.2014 на суму 4 917 грн. 36 коп.;

- № 470 від 02.12.2014 на суму 7 356 грн. 18 коп.;

- № 508 від 16.12.2014 на суму 8 211 грн. 31 коп.

Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачем надано в матеріали справи копії податкових накладних на поставку вищевказаного товару, що складені на господарські операції з поставок товару за спірними видатковими накладними.

Податкові накладні, що надані сторонами, складено у період дії Податкового кодексу України, відповідно до пунктів 201.1, 201.4., 201.6., 201.7. статті 201 якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи не викладене, судом оцінюються податкові накладні, що складені позивачем, як докази того, що позивачем відображені господарські операції за спірними видатковими накладними у своїх податкових зобов'язаннях.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткової накладної, вказані накладні підписані представником відповідача за довіреністю.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірної накладної без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пунктів 3.1., 3.2. та 3.3. договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем - протягом 30 календарних днів з моменту поставки кожної партії товару. Розрахунок за товар здійснюється в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

В порушення умов пункту 3.1. договору відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

Так, відповідач оплатив отриманий товар лише частково, а саме: 02.02.2015 в сумі 3 000 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 24 456 грн. 35 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 24 456 грн. 35 коп.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так у пункті 10.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати та вибірки товару, передбачених пунктами 2.6. та 3.1. договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної одлікової ставки НБУ, що діє на момент виникнення прострочки, за кожний день прострочення платежу від суми простроченого до оплати товару за весь період дії такого прострочення.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі та належним чином, була нарахована пеня за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за періодами, що визначені позивачем у розрахунку, в сумі 970 грн. 36 коп.

Так, судом встановлено, що розрахунок здійснений за невірно визначеними періодами прострочення (позивачем невірно визначений момент виникнення прострочення), а отже розрахунок, здійснений позивачем, визнається судом таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку його проведення.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне.

- за видатковою накладною № 442 від 11.11.2014 на суму 2 306 грн. 00 коп. заборгованість відсутня.

- за видатковою накладною № 457 від 18.11.2014 на суму 4 665 грн. 50 коп., заборгованість складає 3 971 грн. 50 коп., період прострочення з 19.12.2014 по 17.02.2015, пеня - 200 грн. 21 коп.;

- за видатковою накладною № 462 від 25.11.2014 на суму 4 917 грн. 36 коп., заборгованість складає 4 917 грн. 36 коп., період прострочення - з 26.12.2014 по 17.02.2015, пеня - 221 грн. 48 коп.;

- за видатковою накладною № 470 від 02.12.2014 на суму 7 356 грн. 18 коп., заборгованість складає 7 356 грн. 18 коп., період прострочення - з 02.01.2015 по 17.02.2015, пеня - 291 грн. 83 коп.;

- за видатковою накладною № 508 від 16.12.2014 на суму 8 211 грн. 31 коп., заборгованість складає 8 211 грн. 31 коп., період прострочення - з 16.01.2015 по 17.02.2015, пеня - 237 грн. 57 коп., а всього за вказані періоди сума пені, за розрахунком суду, складає 951 грн. 09 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 951 грн. 09 коп.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро-Інвест-Груп" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Шолохова, 5/75; ідентифікаційний код 39379010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Б.К. Атлантіс груп" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Харківська, 9/10; ідентифікаційний код 334314907) - 24 456 грн. 35 коп. - основного боргу, 951 грн. 09 коп. - пені, 1 825 грн. 62 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко