Рішення

від 10.03.2015 по справі 922/270/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р.Справа № 922/270/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Бабиніні Д.О.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонгрупп", м. Харків про про стягнення заборгованості в розмірі 202 557,07 грн. за участю представників сторін:

позивача - Гетьман І.Г. за довіреністю №454 від 28.08.2014 року,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонгрупп", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 202 557,07 грн. В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за договором поставки № 21/06-05 від 21.06.2013 року, в частині повної та своєчасної оплати за отриманий від відповідача товар; в якості правових підстав позову - на положення ст.ст. 11, 509, 525, 530, 549-551, 599, 625, 629, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 188, 230- 232 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.01.2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 09.02.2015 року о 11:45 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.02.2015 року розгляд справи було відкладено на 10.03.2015 року о 11:15 год.

До господарського суду Харківської області 10.03.2015 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 9103), відповідно до якого останній. з посиланням на тяжкий фінансовий стан, витребувати у реєстраційної служби Орджонікідзевського міського управління юстиції Дніпропетровської області виписку з ЄДРПОУ на ПрАТ «ОРРЗ», ТОВ «РЕГІОНГРУПП».

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вказане клопотання.

Вказане клопотання залишається судом без задоволення з таких підстав. Ті з документів, котрі дійсно мають істотне значення для встановленні істини у справі, надані сторонами самостійно. Відтак, потреба у їх витребуванні відсутня. Крім того, суд зауважує, що згідно покладення судом за ініціативою однієї сторони на іншу сторону обов'язку надання доказів на підтвердження позиції першої є таким, що суперечить принципу змагальності -ст.ст. 4-3, 33 ГПК України. Згідно положень цих норм судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони компетентні самостійно вирішити це питання, і самостійно несуть ризик недостатності поданих ними доказів.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в судове засідання свого представника не направив, відзив на позов та докази на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав. Разом з тим, до господарського суду Харківської області 20.02.2015року повернулась ухвала суду від 15.01.2015 року, з поштовою довідкою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Судом встановлено, що місцезнаходження відповідача є таким: 61001, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ ЮР'ЇВСЬКА, будинок 6, саме на цю адресу направлялись ухвали суду у даній справі.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Також у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 зазначено, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд, виходить з наступного.

21.06.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіонгрупп", м. Харків (покупець, відповідач) та Приватним акціонерним товариством «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» (постачальник, позивач) було укладено Договір поставки № 21/06-05. (Договір).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п.1.1. Договору, Постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах цього Договору продукцію, а саме ківш V-10 куб.м. , черт №0-118084, загальною вартістю 330 000,00 грн. в тому числі ПДВ 55000,00 грн. (п.3.1. Договору)

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до п.2.1. та п. 2.2. Договору поставка продукції здійснюється на умовах EXW (м. Орджонікідзе, Дніпропетровська обл.), на протязі 15-ти робочих днів з моменту попередньої оплати. Датою поставки Товару вважається дата належного оформлення Покупцем видаткової накладної яка супроводжує Товар.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 330 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №215 від 18.07.2013 року, актом приймання передачі №215 від 18.07.2013 року та довіреністю на отримання товару від 18.07.2013 року (арк.с. 21-23)

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача та печаткою підприємства відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.3.2. Договору, покупець здійснює оплату на поточний рахунок постачальника у наступному порядку: 50% - попередня оплата, 50% - оплата за фактом відвантаження Товару упродовж 10-ти банківських днів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на рахунок позивача були здійснені наступні платежі, 06.08.2013р. згідно платіжного доручення №154 на суму 50 000,00 грн., 20.08.2013 р. згідно платіжного доручення №163 на суму 50 000,00 грн., 23.08.2013р. згідно платіжного доручення №171 на суму 50 000,00 грн., 30.08.2013р. згідно платіжного доручення № 176 на суму 20 000,00 грн.

Так, судом встановлено, що відповідачем, за отриманий від позивача товар на загальну суму 330 000,00 грн., було сплачено його вартість частково на суму 170 000,00 грн., з урахуванням чого не сплаченою залишилась сума в розмірі 160 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи 16.12.2014 року позивачем було направлено відповідачу претензію (вих. № 723 від 16.12.2014 року) про сплату заборгованості за поставлений товар. (арк.с. 29-30)

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення заборгованості в сумі 160 000,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Крім того, представник позивача просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 6443,84 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 36113,23 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування 3 % річних в сумі 6443,84 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 36113,23 грн., суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 525, 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, п.1-1. ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНГРУПП" (61001, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ ЮР'ЇВСЬКА, будинок 6, код ЄДРПОУ 36986327) на користь Приватного акціонерного товариства "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" (53300, Дніпропетровська область, м. Орджонікідзе, вул. Г. Тикви 3; банківські реквізити: р/р 26006826000100 в ДОД АТ "Райфайзен Банк Аваль» м. Дніпропетровська, МФО 305653, ЕДРПОУ 30866547) суму основного боргу в розмірі 160 000,00 грн., індекс інфляції в розмірі 36 113,23 грн., 3% річних в розмірі 6 443,84 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 4051,44 грн.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.03.2015 р.

Суддя А.М. Буракова

922/270/15