Ухвала

від 24.02.2015 по справі 0870/7683/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2015 р. м. Київ К/800/56074/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Союз-D» на постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2012 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 у справі №0870/7683/12 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Союз-D» доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз-D» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, від 08.05.2012 №0001011600.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2012 у даній справі, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 18.04.2012 по 20.04.2012 проведена позапланова документальна невиїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Аркада і К» за період січень 2012 року та з контрагентом ТОВ ПКЦ «Моторс-Сим» за період лютий 2012 року.

За результатами перевірки складено акт №148/16/35104943 від 20.04.2012, за висновками якого позивачем порушено вимоги пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ за січень 2012 року на суму 13138,00 грн. по податковій накладній №301 від 03.01.2012, виписаній ТОВ «Аркада і К» та зареєстрованій в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.02.2012, тобто на 33-й календарний день від дати її видачі; за лютий 2012 року на суму 50809,00 грн. по податковим накладним №102 від 01.02.2012 та №1702 від 17.02.2012, виданим ТОВ ПКЦ «Мотор-Сим» та не зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення 08.05.2012 №0001011600, яким визначено розмір податкового зобов'язання позивача з ПДВ у загальному розмірі 79933,75 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) - 63947 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 15986,75 грн.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволені позовних вимог, дійшли висновку про доведеність відповідачем законності прийняття спірного рішення, оскільки позивач неправомірно сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, які були зареєстровані постачальниками в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку, передбаченого пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені з не вірним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні відносини, що призвело до неправильного вирішення справи, а також без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, при цьому колегія суддів виходить з наступного.

Так, абзацами 1-4 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла в січні-лютому 2012 року) встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Отже, з викладеної норми вбачається, що податкова накладна видається після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Між тим, відповідно до вимог абзацу 9 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла в січні-лютому 2012 року) відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У цьому нормативному приписі під час визначення обмежень на право віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, вживається з'єднувальний сполучник «та», що має семантичний відтінок поєднання та означає застосування кількох елементів одночасно - «обидві складові (умови) як рівноправні», якими є: 1) відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; 2) порушення порядку заповнення податкової накладної.

Правильність такої правової позиції підтверджується і подальшими змінами, внесеними законодавцем до цього абзацу Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» №4834-VI від 24.05.2012, викладеними наступним чином: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

В даному випадку, поряд зі сполучником «та» вживається також і розділовий сполучник «або», які в своїй сукупності мають семантичний відтінок протиставлення та означають взаємовиключний вибір з кількох елементів - «один з двох можливих».

Відтак, суди попередніх інстанцій, застосовуючи до спірних правовідносин абзац 9 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не звернули увагу на те, що одночасне недотримання платником податку обох умов регламентованих цим абзацом є підставою для визнання неправомірним формування податкового кредиту.

Також суди, в порушення вимог ст. 244-2 КАС України не застосували практику Верховного Суду України, а саме в постанові від 16.09.2014 р. (ЄДРСР 41163713), зазначено, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватись внесеними до Реєстру податковими накладними. Це право вони мають незалежно від часу внесення платником податку - продавцем товару/послуг податкових накладних до Реєстру.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Водночас, згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Між тим суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір, жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, не зробили, а лише обмежились висновками про безпідставність включення сум ПДВ по податковим накладним, які були зареєстровані постачальниками в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку, передбаченого пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Втім, не дослідження та відсутність належної оцінки первинних документів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів у цій частині.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, а саме: дослідити дотримання позивачем порядку формування податкового кредиту із урахування норм податкового законодавства, що діяли у цей період, з обов'язковим врахуванням того, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій, які повинні підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами, передбаченими правилами податкового та бухгалтерського обліку. Для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунуті апеляційним судом, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-D» задовольнити частково.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош