Ухвала

від 17.02.2015 по справі 822/3820/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року м. Київ К/800/63463/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства «Євробуд-10» на постановуВінницького апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 у справі №822/3820/14 за позовомПриватного підприємства «Євробуд-10» доКам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області третя особаГуменецька сільська рада провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Євробуд-10» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області від 10.04.2014 №0001962202 та від 14.07.2014 №0004852202.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.10.2014 позов задоволено, визнані протиправними та скасовані оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 у даній справі, скасована постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.10.2014 та прийнято нове рішення, яким відмовлено в позові.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо достовірності та повноти нарахування податку на прибуток позивачем за період з 01.01.2011 по 30.06.2012, єдиного податку за період 01.07.2012 по 31.12.2012 та вимог щодо реєстрації особи як платника податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 27.03.2014 №310/22-02-22-02/37328137 про порушення позивачем пункту 181.1 статті 181, пункту 183.2 статті 183, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за червень 2012 року на 49985 грн.; а також пунктів 292.1, 292.14 статті 292, підпункту 293.3.1 пункту 293.3 статті 293 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму єдиного податку за ставкою 5 відсотків за 2012 рік у розмірі 9681,95 грн.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.04.2014 №0001962202, яким за порушення пунктів 292.1, 292.14 статті 292, підпункту 293.3.1 пункту 293.3 статті 293 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання по єдиному податку з юридичних осіб за основним платежем на суму 9681,95 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2420,49 грн.

А також податкове повідомлення-рішення від 10.04.2014 №0001952202, яке внаслідок оскарження в адміністративному порядку було скасовано, та у зв'язку з чим було прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 14.07.2014 №0004852202, яким за порушення пункту 181.1 статті 181, пункту 183.2 статті 183, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на суму 28964 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 7241 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність спірних рішень, встановивши перевищення позивачем граничного рівня обсягу операцій з постачання товарів у травні 2012 року, передбаченого пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, що є підставою для його обов'язкової реєстрації платником ПДВ в термін до 12 червня 2012 року. А також, неправомірне відображення та віднесення до складу доходів у І півріччі 2012 року сум за господарськими операціями, виконання яких підтверджується актами виконаних робіт датованими з 07.07.2012 по 05.12.2012.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з V розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Обов'язок щодо нарахування та сплати податку на додану вартість в особи, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник ПДВ, але не подала у встановлені Податковим і кодексом України терміни заяву, виникає з дня наступного за граничним днем, який встановлений для подання заяви, тобто з 11 числа календарного місяця, що настає за місяцем в і якому вперше досягнуто загального обсягу оподатковуваних операцій з постачання товарів, робіт/послуг понад 300000 грн.

При цьому, відповідно до пункту 183.6 статті 183 Податкового кодексу України, якщо останній день строку подання заяви припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за вихідним, святковим або неробочим робочий день.

Відповідно до пункту 187.1 статті Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з, подій, що сталася раніше

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до актів виконаних робіт за період з червня 2011 року по травень 2012 року включно, сукупний дохід позивача склав 502200 грн., з яких 115000 грн. за облаштування спортивного майданчика коледжу ПДАТУ в жовтні та грудні 2011 року, січні 2012 року; та 387200 грн. за облаштування асфальтобетонним покриттям площадки TOB «Будцемрем» у травні 2012 року.

Погоджуючись з таким висновком апеляційного суду та зважаючи на твердження позивача в касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що з приписів пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України не вбачається можливості їх двоякого трактування та ними прямо передбачено порядок визначення граничної суми від здійснення операцій, яка, в свою чергу, складається з сум за операціями з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими саме розділом V Податкового кодексу України.

Водночас постачанням послуг, за змістом підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

У цьому нормативному приписі під час тлумачення поняття «постачання послуг» наводиться перелік операцій, які за характером підпадають під його дію, при цьому, в даному переліку вживаються, як розділові, так і єднальні сполучники. Першим вживається розділовий сполучник «чи», який має семантичний відтінок протиставлення та означає взаємовиключний вибір з кількох елементів - «один з двох можливих», якими в даному випадку є: 1) будь-яка операція, що не є постачанням товарів; 2) чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Таким чином, будь-яка операція, що не є постачанням товарів буде вважатись постачанням послуг, а відтак і операція з виконання робіт.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги відсутність положень у розділі V Податкового кодексу України, якими передбачено можливість не включення до бази оподаткування сум попередньої оплати та авансів, отриманих в рахунок оплати товарів/послуг, колегія суддів приходить до висновку про правильність застосування апеляційним судом норм матеріального права до спірних правовідносин, застосовуючи які зроблено обґрунтований висновок про те, що позивач підлягав обов'язковій реєстрації платником ПДВ через перевищення у травні 2012 року граничного рівня суми, передбаченої пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України.

Слід також погодитись з висновками суду апеляційної інстанції, який виходячи з вимог пунктів 292.1, 292.6 статті 292, пункту 293.3 статті 293 Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дослідивши договір підряду №5 від 10.05.2012 та акти приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в за період з 01.07.2012 по 31.12.2012, встановив неповноту сплати позивачем єдиного податку у періоді з 01.07.2012 по 31.12.2012 в розмірі 9681,95 грн. та законність його донарахування спірним податковим повідомленням-рішенням.

Насамкінець слід відзначити, що, не зважаючи на те, що при реалізації договору підряду №5 від 10.05.2012 були задіяні бюджетні кошти в рахунок оплати виконаних робіт, це не є правовою підставою вважати відносини між сторонами правочину бюджетними, а не цивільно-правовими, зокрема, складати акти виконаних робіт під певний платіж коштів, а не як передбачено законодавством України за фактом виконаних робіт.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що ґрунтуються на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Євробуд-10» відхилити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош