Рішення

від 12.03.2015 по справі 910/684/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015Справа №910/684/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна компанія»

Про стягнення 12 736,80 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Машлятін О.А. представник за довіреністю № 157 від 28.01.15.

Від відповідача: не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна компанія» (далі - відповідач) про стягнення 12 736,80 грн., а саме: 7 268,63 грн. - заборгованість по сплаті лізингових платежів, 197,04 грн. - пеня, 21,11 грн. - 3% річних, 5 250,02 грн. - штраф.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прострочив лізингові платежі за Договором фінансового лізингу № 120214-7/ФЛ-Ю-А від 14.02.12., внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна компанія» виникла заборгованість перед позивачем, що зумовило нарахування останнім пені, 3% річних, штрафу та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.15. порушено провадження у справі № 910/684/15-г та призначено її до розгляду на 10.02.15.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 10.02.15. представників сторін та з огляду на невиконання ними вимог ухвали суду від 19.01.15., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 26.02.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 12.03.15.

В судовому засіданні 12.03.15. позивачем було подано письмові пояснення по справі та підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 12.03.15. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду в даній справі) відповідачу наявні в матеріалах справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/684/15-г.

В судовому засіданні 12.03.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.02.12. між позивачем (далі - Лізингодавець) та відповідачем (далі - Лізингоодержувач) було укладено Договір № 120214-7/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу (далі - Договір), відповідно до якого предметом лізингу є автомобіль Citroen, загальна вартість предмету лізингу становить 145 834,08 грн., а строк лізингу встановлено 60 місяців.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Договору, Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу (далі - предмет лізингу), найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "специфікація", а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. По закінченню строку лізингу до Лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов цього Договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в додатку "Графік сплати лізингових платежів" (далі - Графік) до Договору та починається з дати підписання сторонами акту прийняття-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Згідно додатку до Договору (специфікації) предметом лізингу є: автомобіль Citroen B9 Berlingo VP 16HDI 90HP XTR, 2011 року випуску, вартістю 145 834,08 грн. разом з ПДВ, який був переданий лізингоодержувачу 22.02.12., що підтверджується наявним в матеріалах справи та підписаним сторонами актом прийому-передачі предмета лізингу за Договором.

Відповідно до п. 2.1.7 Договору, число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке співпадає з числом підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту - 05 липня 2008 року. Числом сплати є 05 число календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці, числом сплати є число останнього робочого дня місяця (наприклад: дата підписання сторонами акту - 31 січня 2008 року. Числом сплати у лютому 2008 року буде 29 число).

Згідно з п. 2.1.8 Договору, період лізингу - це період строку лізингу, який дорівнює 1 (одному) місяцю. Перший період лізингу починається з дати підписання акту.

Пунктом 2.1.6 договору, акт - акт приймання-передачі предмета лізингу в лізинг.

Відповідно до п. 2.2. договору, усі платежі за договором Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до Графіку та Загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингові платежів включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу; винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу, з врахуванням коригування, вказаного у пунктах 2.7.-2.9., 3.4. Загальних умов.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що всі чергові платежі, відповідно до графіку та Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує у число сплати в кінці кожного періоду лізингу з урахуванням положень пунктів 2.7-2.9 Загальних умов, починаючи з наступного календарного місяця за календарним місяцем, в якому був підписаний акт. Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.

Як зазначено позивачем, всупереч прийнятих обов'язків, відповідач зобов'язання за Договором лізингу щодо сплати лізингових платежів виконує не в повному обсязі, внаслідок чого за період з листопада по грудень 2014 року за ним виникла заборгованість в розмірі 7 268,63 грн., а саме: з 22.11.14. (33 період лізингу) заборгованість становить 3 231,29 грн., з 22.12.14 року (34 період лізингу) заборгованість збільшилась на 4 037,34 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір № 120214-7/ФЛ-Ю-А від 14.02.12. є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно графіку внесення лізингових платежів та з урахуванням вимог п. 2.4 Договору відповідач зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 7 268,63 грн., а саме: з 22.11.14. (33 період лізингу) заборгованість становить 3 231,29 грн., з 22.12.14 року (34 період лізингу) заборгованість збільшилась на 4 037,34 грн.

Відповідачем доказів на спростування вказаної заборгованості та доказів її погашення не надано.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів у розмірі 7 268,63 грн. за вказаний період на підставі Договору. Зазначена заборгованість станом на час прийняття судового рішення не погашена.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, контррозрахунку ціни позову не надав, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 268,63 грн. заборгованості по оплаті лізингових платежів.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 7.1.1 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 197,04 грн. - пені.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.1.1 Договору сторони передбачили, що за порушення обов'язку із своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених цим договором пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої заборгованості за кожен день прострочки.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 191,46 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 5,58 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 21,11 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 20,51 грн. В іншій частині в розмірі 0,60 коп. 3% річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

У зв'язку з ненаданням Лізингоодержувачем Лізингодавцю звіту про стан та адресу базування предмета лізингу предмету лізингу позивач просить стягнути з відповідача штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна в розмірі 5 250,02 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2.1 Договору, Лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звіту кварталу) письмово інформувати Лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіт у формі встановленою додатком "довідка" до Договору.

Пунктом 7.1.3 Договору передбачено, що за ненадання при інспектуванні для огляду або при повернені (вилучені) предмета лізингу технічної документації, отриманої лізингоодержувачем разом з предметом лізингу, порушення умов пунктів 2.16, 4.1.2, 5.2., 10.2. загальних умов - сплачує штраф у розмірі один відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмету лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як один відсоток від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу.

Вимога позивача щодо стягнення штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна в розмірі 5 250,02 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна компанія» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, б. 19, офіс 1213; ідентифікаційний код 37292724) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 27 Т, ідентифікаційний код 33880354) 7 268 (сім тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 63 коп. - заборгованості по сплаті лізингових платежів, 191 (сто дев'яносто одну) грн. 46 коп. - пені, 20 (двадцять) грн. 51 коп. - 3% річних, 5 250 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 02 коп. - штрафу, 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 10 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.03.15.

Суддя Т.М. Ващенко