Рішення

від 11.03.2015 по справі 916/5180/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" березня 2015 р.Справа № 916/5180/14

За позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдингова компанія "ІНГУС";

До відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бахус ЛТД"

про стягнення 7105,28 гривень.

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

від позивача: Конопльова Р.І. - за дорученням.

від відповідача: Кольчева Н.М. - за дорученням.

Суть спору: позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдингова компанія "ІНГУС", звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахус ЛТД" штрафних санкцій у розмірі 7105,28 гривень, з якої пеня 256,91 гривень, 6000 гривень штраф, 426,60 гривень 0,1% за користування грошовими коштами, 421,77 гривень збитки у зв'язку із зміною (збільшенням) офіційного курсу гривні до долару США.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23 грудня 2014 року прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдингова компанія "ІНГУС", порушено провадження у справі № 916/5180/14 та призначено її до розгляду в засіданні суду на 22 січня 2015 року.

12.01.2015 року представник відповідача за вхідним №ГСОО 176/15 надав відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача не визнає та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача надав письмові пояснення щодо обґрунтування позовних вимог, вх.№1384/15 від 22.01.2015 року, які залучено до матеріалів справи.

В свою чергу представник відповідача надав до справи копії платіжних доручень, що підтверджують перерахування коштів, вказані докази залученні до справи.

30.01.2015 року відповідач надав заперечення на обґрунтування позовних вимог, які залучено до справи.

Представник позивача 05.02.2015 року звернувся до суду з клопотанням в порядку ст. 69 ГПК України та ухвалою суду від 05.03.2015 року строк розгляду справи було продовжено до 11 березня 2015 року.

23.02.2015 року представник відповідача надав до суду клопотання про зменшення суми штрафу на підставі ст. 233 ГК України, ст. 49 ГПК України.

Представник позивача 10.03.2015 року надав до матеріалів справи копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, копію акту прийому-передачі виконаних робіт, відзив на заперечення, надані матеріали залучено до справи.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позов підтримує та просить суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, вимоги позивача визнає частково на суму 108,95 гривень пені, судові витрати в сумі 65,77 гривень, витрати на послуги адвоката в сумі 180 гривень, в решті вимог просить відмовити.

Згідно із приписами ст.85 ГПК України в судовому засіданні 11.03.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

03 червня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК «ІНГУС» (надалі ТОВ «ТК ІНГУС», позивач - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БАХУС ЛТД" (надалі ТОВ «БАХУС ЛТД», відповідач-покупець) було укладено договір купівлі-продажу ПММ № 78, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та сплатити вартість паливно-мастильних матеріали. Найменування та кількість товару визначається згідно з заявками покупця, які приймаються як в усній, так і в письмовій формі. Згідно з п. 1.4. Договору ціну Товару встановлює Продавець. Базис поставки -DDР - склад Покупця, FСА - місце зберігання Продавця, згідно з заявками.

У відповідності до п.2.1. Договору Товар відвантажується Продавцем на протязі 3 банківських дні з дати отримання заявки. В свою чергу Покупець за умовами п.2.2. Договору зобов'язаний сплатити Товар на протязі 3 банківських днів з моменту відвантаження. Датою оплати є дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Так, на виконання умов п.2.1. Договору позивач здійснив на адресу відповідача поставку паливно-мастильних матеріалів, а саме: за видатковою накладною № 79 від 05.06.14р. здійснив поставку мастила М-10 Г2К на суму 7 400 гривень. Для сплати був виставлений рахунок № 124 від 03.06.14р

За умовами п.2.2. Договору отриманий товар повинен бути оплачений відповідачем в повному обсязі на протязі 3 банківських днів з моменту відвантаження Товару тобто до 10.06.2014 року включно.

Згідно звіту дебетових та кредитових операцій з рахунку ТОВ „ТК ІНГУС" оплата відповідачем була здійснена 9 липня 2014 року в сумі 3400 гривень та 2 вересня 2014 року на суму 4000 гривень.

Розділом 3 Договору передбачена відповідальність сторін.

Так, в разі порушень умов та строків, встановлених п.2.2. Договору, Покупець сплачує Продавцеві: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але неоплаченого Товару за кожен день прострочення, яка діяла у період, за який сплачується пеня. Пеня нараховується до повного виконання покупцем своїх зобов'язань по сплаті Товару (п.3.2. Договору); у разі прострочення оплати - штраф у розмірі 20% вартості Товару за кожен випадок такого прострочення, але у всякому разі не менше 6000,00 грн.( п.3.3. Договору) суму збитків, у зв'язку із зміною (збільшенням) офіційного курсу гривні до долару США, яка розраховується від суми заборгованості за відвантажений Товар.( п.3.7. Договору) за використання грошових коштів - 0,1 % від вартості Товару за кожен день прострочення (п.3.4. Договору).

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати за отриманий товар - мастила М-10 Г2К, стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача - штрафні санкції у розмірі 7105,28 гривень, з якох пеня 256,91 гривень, 6000 гривень штраф, 426,60 гривень 0,1% за користування грошовими коштами, 421,77 гривень збитки у зв'язку із зміною (збільшенням) офіційного курсу гривні до долару США.

Крім того позивачем на підставі договору про надання правової допомоги від 18 грудня 2014 року, укладеного між ТОВ «ТК ІНГУС » та Адвокатом Конопльовою Р.У. просить суд стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 5000 гривень, що підтверджується видатковим касовим ордером та актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг).

Представник відповідача вимоги позивача не визнає, просить суд у задоволені позову відмовити, з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так як вже було встановлено судом в ході розгляду справи, 03 червня 2014 року між позивачем - продавцем та відповідачем-покупцем було укладено договір купівлі-продажу ПММ № 78, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та сплатити вартість паливно-мастильних матеріали. Згідно з п. 1.4. Договору ціну Товару встановлює Продавець. Базис поставки -DDР - склад Покупця, FСА - місце зберігання Продавця, згідно з заявками.

На виконання умов договору позивач 03.06.2014 року направив на адресу відповідача рахунок №124 на суму 7400 гривень та здійснив поставку паливно-мастильних матеріалів на підставі видаткової накладною № 79 від 05.06.14р. на суму 7400 гривень, крім того факт поставки підтверджується товарно-транспортною накладною № Р79 від 05.06.2014 року.

За умовами п.2.2. Договору за отриманий товар відповідач повинен був сплатити на протязі 3 банківських днів з моменту відвантаження товару тобто до 10.06.2014 року включно. Відповідно звіту наданого позивачем дебетових та кредитових операцій з рахунку ТОВ „ТК ІНГУС" оплата відповідачем була здійснена лише 9 липня 2014 року в сумі 3400 гривень та 2 вересня 2014 року на суму 4000 гривень.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Розділом 3 Договору передбачена відповідальність сторін, у разі порушень умов та строків, встановлених п.2.2. Договору, Покупець сплачує Продавцеві: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але неоплаченого Товару за кожен день прострочення, яка діяла у період, за який сплачується пеня. Пеня нараховується до повного виконання покупцем своїх зобов'язань по сплаті Товару, згідно п.3.2 Договору), так перевірено судом наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені та приходить висновку про її задоволення та стягує 256,91 гривень пені з відповідача за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань щодо оплати отриманого товару.

Крім того позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів за використання - 0,1 % від вартості Товару за кожен день прострочення, що передбачено п..3.4. Договору, вказаний розрахунок було перевірено сумом та вважає його вірним та стягує заявлену суму з відповідача.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків, у зв'язку із зміною (збільшенням) офіційного курсу гривні до долару США, яка розраховується від суми заборгованості за відвантажений Товар, відповідно п.3.7. Договору, судом досліджено наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми збитків та приходить висновку про відмову у задоволенні заявленої суми, оскільки позивачем належним чином не доведено збитки.

Тим же розділом передбачено стягнення штрафу у розмірі 20% вартості Товару за кожен випадок такого прострочення, але у всякому разі не менше 6000,00 грн., згідно п.3.3. Договору, яку і просить позивач стягнути з відповідача.

Оцінюючи вимоги про стягнення штрафу, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Як було вище встановлено судом, за порушення зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачу у відповідності до приписів договору штраф в сумі 6 000 гривень, при цьому судом встановлено що наданий позивачем розрахунок штрафу здійснений належним чином.

Відповідно до ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 ЦК України, встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд враховує те, що з пояснень представників сторін, судом встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, прострочка відповідача по розрахункам з позивачем виникла із-за фінансових труднощів та оскільки, на думку суду, штраф - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, суд вважає за доцільне зменшити розмір (штрафу), яку слід стягнути з відповідача на користь позивача та встановити її в розмірі 3 000 гривень.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи вимоги позивача про відшкодування витрат за надання правової допомоги у розмірі 5000 гривень , суд зазначає наступне:

Як вбачається зі змісту ст. 59 Конституції України , кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Положеннями ст.49 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №9 визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Рішенням Конституційного суду України від 11.07.2013р. №6-рп/2013 у справі №1-4/2013 у справі за конституційним зверненням приватного малого підприємства-фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 ГПК України справи про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані, з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

У контексті зазначених норм, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню в порядку ст.44, 49 ГПК України лише в тому випадку, якщо послуги, отримані стороною, були надані саме адвокатом, а не будь-яким представником.

Разом із позовною заявою позивач подав до суду договір про надання правової допомоги № б/н від 18.12.2014р. підписаний адвокатом Конопльовою Р.У з однієї сторони та ТОВ „ТК „ІНГУС", копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1639 та копія акту приймання-передачівиконаних робіт / послуг/ до договору про надання правової допомоги №б/н від 18.12.2014 року - 10 березня 2015 року узгоджений сторонами.

Приймаючи до уваги, що договір №б/н від 18.12.2014р. укладений позивачем із особою, що є адвокатом у розумінні ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", а надання таких послуг та їх оплата підтверджується відповідними документами, суд вважає, що клопотання про відшкодування зазначених судових витрат є обґрунтованим та підтвердженим наданими доказами щодо надання послуг адвокатом Конопльовою Р.У. Разом з тим, відповідно до п. 12 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N02-5/78 у чинній редакції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд, з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи вищевикладене, суд, вважаючи, що розмір витрат на послуги адвоката є явно завищеним, з урахуванням суми боргу, що підлягає стягненню та вважає за необхідне обмежити цей розмір до 500 грн.

За правилами ч.1 ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахус ЛТД" (68702, Одеська обл., м. Болград провулок Буджакський, 61, код ЄДРПОУ 32625231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдингова компанія "ІНГУС" (65082, м. Одеса, вул.. Військовий узвіз, 6, код ЄДРПОУ 39064166) пеню в сумі 256 /двісті п'ятдесят шість/ гривень 91 копійка, штраф в сумі 3000 /три тисячі/ гривень, 0.1 % за користування коштами в сумі 421 /чотириста двадцять одна/ гривна 77 копійок, 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять одна) гривень - витрат на оплату судового збору та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 500 гривень.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України..

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 16 березня 2015 р.

Суддя Г.І. Гуляк