Ухвала

від 11.03.2015 по справі 6-45016св14

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала іменем україни 11 березня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоЧервинської М.Є., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Писаної Т.О., Юровської Г.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокурора Мукачівського району до Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області, ОСОБА_4, треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області, управління Держземагентства в Закарпатській області, про визнання недійсним розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області, визнання недійсним державного акта про право власності на землю та повернення в державну власність земельної ділянки, за касаційною скаргою прокуратури Закарпатської області на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року прокурор Мукачівського району звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що проведеною перевіркою встановлено, що на підставі дозволу Мукачівської районної державної адміністрації від 16 серпня 2004 року № 02-27/917 розроблено проект відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 на території Чинадіївської селищної ради за межами населеного пункту для садівництва площею 0,10 га. Прокурор посилається на те, що при розробці проекту відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4, в порушення вимог ч. 9 ст. 188 ЗК України не було отримано висновку органу з охорони культурної спадщини. Вказує на те, що не проводилась державна землевпорядна експертиза проекту. Крім того, прокурор посилається на те, що проект відведення земельної ділянки для садівництва не відповідає вимогам ч. 5 ст. 116 ЗК України без зміни цільового призначення земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, прокурор просив суд: визнати недійсним розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністарції від 24 вересня 2004 року № 316 в частині надання земельної ділянки ОСОБА_4; визнати недійсним державний акт на право власності на землю площею 0,10 га серії ЗК № 059893, виданого ОСОБА_4; повернути в державну власність земельну ділянку за кадастровим номером 2122755500:02:004:0010 площею 0,10 га в урочищі «Синяк» на території Чинадієвської селищної ради Мукачівського району за межами населеного пункту.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі прокуратура Закарпатської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що прокурором було пропущено передбачений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, оскільки оспорюване розпорядження було прийнято 24 вересня 2004 року, а з відповідним позовом прокурор звернувся у лютому 2014 року. Крім того, суд зазначив, що в цілому позовні вимоги прокурора є обґрунтованими.

Проте з такими висновками судів не можна погодитись з наступних підстав.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, який діяв на момент прийняття розпорядження від 24 вересня 2004 року № 316, позовна давність не поширювалась на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року, яким виключено п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, та згідно з п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону, відповідно до якого протягом трьох років з дня набрання ним чинності (тобто до 15 січня 2015 року) особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому особа може звернутися до суду з такими вимогами лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями ЦК України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплинув на момент набрання чинності цим Законом.

На момент набрання чинності зазначеним законом позовна давність на спірні правовідносини не поширювалась, отже, звернувшись до суду у лютому 2014 року, прокурор позовної давності не пропустив.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вказаних обставин та норм закону не врахував, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України неповно встановив фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, допустив неповноту перевірки законності і обґрунтованості рішення районного суду.

За таких обставин ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу прокуратури Закарпатської області задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська Судді: А.О. Леванчук А.В. Маляренко Т.О. Писана Г.В. Юровська