Рішення

від 12.03.2015 по справі 902/73/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 березня 2015 р. Справа № 902/73/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці Піщанські електричні мережі, смт Піщанка Піщанського району Вінницької області

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трубник-ЛТД", с.Грабарівка Піщанського району Вінницької області

про стягнення 8 441 грн 30 коп. заборгованості

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: Дідур О.Г., довіреність № 1-14-4635 від 01.01.2015 р., паспорт серії АА № 560696 виданий Піщанським РВ УМВС України у Вінницькій області.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Піщанські електричні мережі" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трубник-ЛТД" про стягнення 7 907 грн 70 коп. заборгованості за договором на постачання електричної енергії від 10.10.2006 р. № 30, з яких 6 777,85 грн - боргу, 639,14 грн - пені, 413,45 грн - інфляційних втрат, 77,26 грн - 3 % річних.

Ухвалою суду від 26.01.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/73/15 та призначено до розгляду на 11.02.2015 р.

09.02.2015 р. до суду надійшов лист позивача № СО-65-29 від 06.02.2015 р. до якого долучено ряд доказів на виконання ухвали від 26.01.2015 р., а також заяву про збільшення розміру позовних вимог згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 6 777,85 грн - боргу, 805,52 грн - пені, 745,57 грн - інфляційних втрат, 112,36 грн - 3 % річних.

Ухвалою від 11.02.2015 р. розгляд справи відкладено на 25.02.2015 р. в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподання останнім витребуваних ухвалою суду письмових доказів.

Цією ж ухвалою заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнято судом до розгляду.

Ухвалою від 25.02.2015 р. розгляд справи відкладено до 12.03.2015 р. в зв'язку з неявкою сторін та неподанням витребуваних доказів.

Відповідач в судове засідання не з'явився, витребуваних судом доказів не надав, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою від 25.02.2015 р., яка надсилалась останньому рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Калініна, смт Рудниця, Піщанський район, Вінницька область, 24723.

Крім того ухвалу суду надіслано за адресою вказаною в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 19969771 згідно якого місцезнаходженням відповідача значиться вул.Леніна, 17А, с.Грабарівка, Піщанський район, Вінницька область, 24711 (а.с.132, т.1).

В зв'язку з тим, що ухвали про порушення провадження у справі надіслані за вказаними вище адресами було повернуто з відмітками відділення зв'язку "за відсутністю адресата" ухвали про відкладення розгляду справи від 11.02.2015 р. та від 25.02.2015 р. надсилались окрім вказаних вище адрес також і на адресу засновника відповідача - СТОВ "Агроресурс" - с.Мар'янопіль, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 27123 (а.с.134-143, т.1).

Судом встановлено, що ухвали від 11.02.2015 р. та від 25.02.2015 р. також не отримані відповідачем та його засновником, оскільки повернулись до суду з відмітками відділення поштового зв'язку "за зазначеною адресою не проживає" (а.с.202-204, 216-224, т.1).

Окрім того судом здійснено повідомлення відповідача про час, день та місце розгляду справи телефонограмою 09.02.2015 р. наявною в матеріалах справи (а.с.196, т.1).

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

З приводу неявки відповідача в судове засідання суд зауважує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом .

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Крім того слід відмітити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Натомість, згідно із абз.1 п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

10.10.2006 р. між ВАТ "АК "Вінницяобленерго" в особі директора "СО Піщанські електричні мережі" (Постачальник) (правонаступником якого являється ПАТ "АК "Вінницяобленерго" відповідно до п.1.1 статуту останнього в редакції від 24.03.2011 р.) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трубник-ЛТД" (Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 30 (а.с.19-21, 96-117, т.1).

Згідно п.1.1 даного Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю 190 кВт , а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору розрахунковий період за даним договором прирівнюється до календарного місяця, протягом якого визначається обсяг електроенергії, що продається Споживачу за цей час протягом якого Споживач повинен здійснити розрахунки за куплену електроенергію.

Пунктом 1.4 Договору встановлено клас Споживача: другий.

Також сторони погодили, що під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (п.2.1 Договору).

В п. 2.3.3 Договору сторони узгодили, що споживач зобов'язується оплачувати вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 3 "Порядок розрахунків" та № 4 "Графік зняття показників засобів обліку електроенергії".

До вказаного Договору сторонами укладено 9 додатків, серед яких додатки "Порядок розрахунків" та № 4 "Графік зняття показників засобів обліку електроенергії" (а.с.22-32, т.1).

Відповідно до Додатку № 3 до Договору оплата вартості використаної електричної енергії здійснюється Споживачем у формі попередньої оплати шляхом внесення грошових коштів на відповідний рахунок Постачальника: до 15 числа поточного місяця - 100 % вартості договірної величини споживання електроенергії на поточний місяць. Споживач протягом 3-х днів з моменту отримання рахунку на оплату спожитої електроенергії за розрахунковий період зобов'язується здійснити остаточний розрахунок за спожиту електроенергію за розрахунковий період з урахуванням попередньої оплати.

Відповідно до п.7.1 Договору облік електроенергії, спожитої Споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж Споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ. У разі порушення Споживачем вимог нормативно- технічних документів щодо встановлення та експлуатації засобів обліку, їх покази не використовуються при розрахунках за спожиту електроенергію, а обсяги спожитої електроенергії визначаються Постачальником розрахунково згідно з вимогами п.6.20-6.21 ПКЕЕ.

Із матеріалів справи слідує, що 08.12.2008 р. на об'єктах Споживача (зернотік та тракторна бригада) відбулась заміна лічильників з індукційних на електронні, що підтверджується актами на заміну (знімання, встановлення) засобів обліку 0,4 (0,22) кВ у юридичних споживачів № 0094337, № 0094338 та актами про пломбування та збереження пломб в яких з поміж іншого зафіксовано тип лічильника, заводський номер (№ 74033305, № 76048708), показники (0022700, 0004900) тощо (а.с.36-37. т.1).

Судом встановлено, що після заміни лічильників за період з 01.12.2008 р. по 21.11.2011 р. Споживачем подавались звіти про використану електроенергію, а Постачальником в свою чергу надавались рахунки на оплату (а.с.38-75, т.1).

Згідно останнього звіту від 21.11.2011 р. поданого Споживачем показники лічильників в ньому зафіксовані наступним чином - № 74033305 - 029900, № 76048708 - 0014950 (а.с.75, т.1).

За твердженням позивача відповідач з грудня 2011 року припинив подачу звітів за використану електроенергію в зв'язку з чим ним було проведено контрольне знімання показників лічильників результати якого було зафіксовано в актах від 15.08.2013 р. № 128, № 131, а саме № 74033305 - 0030400, № 76048708 - 0017370 (а.с.76-77, т.1).

На підставі вказаних актів 27.08.2013 р. Постачальником було виставлено рахунок на оплату за спожиту електроенергію № 3892 на суму 3 617,53 грн, який було оплачено Споживачем 03.09.2013 р., що підтверджується платіжним дорученням від 03.09.2013 р. № QS19371979 (а.с.78-79, т.1).

В подальшому позивачем знову було проведено контрольні знімання показників лічильників результати яких було зафіксовано в актах від 07.07.2014 р. № 1274, № 1275 та від 30.07.2014 р. (а.с.80-84, 86-87, т.1).

В актах від 30.07.2014 р. зафіксовано наступні показники лічильників № 74033305 - 0032064, № 76048708 - 0020468.

На підставі актів від 07.07.2014 р. позивачем виставлено рахунок № 0030/5793/1 на оплату спожитої електричної енергії на суму 7 116,60 грн, який отримано представником Споживача 11.07.2014 р. (а.с.85, т.1).

28.11.2014 р. позивачем здійснено перерахунок спожитої відповідачем електроенергії в сторону зменшення на 238 кВт*год (338,75 грн), що відображено в рахунку № 0030/105550/1 (а.с.146, т.1).

Варто вказати, що до актів контрольного знімання показників від 07.07.2014 р. долучені фотографії лічильників № 74033305, № 76048708 з відображеними у них даними, які є тотожними зазначеним в актах.

Також суд зазначає про те, що в актах містяться підписи уповноважених представників Споживача.

Як вказує позивач відповідачем не було оплачено спожиту електричну енергію згідно рахунку від 11.07.2014 р. № 0030/8793/1 на суму 6 777,85 грн з врахуванням здійсненого 28.11.2014 р. перерахунку останньої (7 116,60 - 338,75).

На підтвердження несплати відповідачем заборгованості за Договором позивачем надано довідки про надходження коштів (а.с.148-149, 211, 214, 226-227, т.1).

Суд наголошує на тому, що матеріали справи на момент прийняття судового рішення не містять доказів проведення відповідачем сплати заборгованості повністю або чатково.

Непогашення суми заборгованості відповідачем в добровільному порядку відповідно до умов Договору спонукала позивача звернутись з позовом до суду.

Наведені вище обставини, з поміж іншого підтверджуються рахунками на оплату, актами контрольного знімання показників, розрахунком суми боргу тощо.

Враховуючи викладені обставини суд дійшов наступних висновків.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

З моменту укладення сторонами договору № 30 від 10.10.2006 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.6 ст.276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ч.7 ст.276 ГК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, відповідно до Додатку № 3 до Договору оплата вартості використаної електричної енергії здійснюється Споживачем у формі попередньої оплати шляхом внесення грошових коштів на відповідний рахунок Постачальника: до 15 числа поточного місяця - 100 % вартості договірної величини споживання електроенергії на поточний місяць. Споживач протягом 3-х днів з моменту отримання рахунку на оплату спожитої електроенергії за розрахунковий період зобов'язується здійснити остаточний розрахунок за спожиту електроенергію за розрахунковий період з урахуванням попередньої оплати.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, відтак, виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 6 777,85 грн основного боргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 805,52 грн - пені за період з 30.08.2013 р. по 03.09.2013 р. (сума заборгованості - 3 617,53 грн), за період з 16.07.2014 р. по 30.12.2014 р. (сума заборгованості 6 777,85 грн), 745,57 грн - інфляційних втрат за період з 31.08.2013 р. по 01.09.2013 р. (сума заборгованості - 3 617,53 грн), за період з 01.08.2014 р. по 31.01.2015 р. (сума заборгованості 6 777,85 грн), 112,36 грн - 3 % річних за період з 30.08.2013 р. по 03.09.2013 р. (сума заборгованості - 3 617,53 грн), за період з 16.07.2014 р. по 30.01.2015 р. (сума заборгованості 6 777,85 грн), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 4.2.1 Договору встановлено, що за внесення платежів з порушенням термінів визначених відповідним додатком Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,75 % але не більше подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені, інфляційних втрат та 3 % річних судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні значень за вказаними вимогами які полягають в наступному.

Із долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що в останньому невірно визначалась кінцева дата закінчення періоду прострочення боржника, оскільки п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (а.с.155-185, т.1).

Таким чином вірним являється розрахунок, який не включає дату сплати заборгованості відповідачем - 03.09.2013 р.

Також позивачем невірно визначено початок періоду прострочення за рахунком від 11.07.2014 р., позаяк оскільки його отримано представником відповідача 11.07.2014 р. то днем з якого відповідач вважається простроченим являється 14.07.2014 р., в той час як позивачем вказано в розрахунку 16.07.2014 р.

При перерахунку пені та інфляційних втрат із врахуванням суми заборгованості та періодів прострочення визначених позивачем судом отримано більше значення останніх, а саме 810,69 грн пені та 1 012,16 грн інфляційних втрат, в той час як позивач заявив до стягнення 805,52 грн пені та 745,57 грн інфляційних втрат.

При перерахунку 3 % річних судом отримано 112,05 грн, в той час як позивачем заявлено до стягнення 112,36 грн, в зв'язку з чим в стягненні 0,31 грн 3 % річних слід відмовити, як заявлених безпідставно.

Оскільки позивачем не подано заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення пені та інфляційних втрат, а визначення ціни позову являється виключною прерогативою останнього суд задовольняє вказані вимоги у заявлених ним розмірах.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення остаточних розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів про часткову відмову в стягненні 3 % річних з мотивів наведених вище.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

12.03.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трубник-ЛТД", вул.Леніна, 17 А, село Грабарівка, Піщанський район, Вінницька область, 24711 - (ідентифікаційний код - 20101453) на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго", вул.1-го Травня, 2, м.Вінниця, 21100 (ідентифікаційний код - 00130694) в особі структурної одиниці "Піщанські електричні мережі", вул.Леніна, 133, смт Піщанка, Вінницька область, 24700 (ідентифікаційний код - 25510386)- 6 777 грн 85 коп. боргу, 805 грн 52 коп. - пені, 745 грн 57 коп. - інфляційних втрат, 112 грн 05 коп. - 3 % річних, 1 826 грн 93 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Відмовити в стягненні 00 грн 31 коп. 3 % річних.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 17 березня 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2, 3 - відповідачу - вул.Калініна, смт Рудниця, Піщанський район, Вінницька область, 24723; вул.Леніна, 17А, с.Грабарівка, Піщанський район, Вінницька область, 24711.