Постанова

від 26.01.2009 по справі 2а-6551/08

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ  ОКРУЖНИЙ 

АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

справа

№

2а-6551 /08

П

О С Т А Н О В А

І

М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

26 січня  2009 року                                                        

Львівський

окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді                         Мартинюка В.Я.

при

секретарі                         Колтун

Ю.М.

з

участю

представників:     

від

позивача - не

з'явились,

від

відповідачів - не

з'явились,

розглянувши

справу у відкритому судовому засіданні в м. Львові за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у

Золочівському районі Львівської області, Управління Державного казначейства у

Золочівському районі Львівської області про стягнення недоплаченої щомісячної

державної соціальної допомоги «Дітям війни»,

в

с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася

в суд з адміністративним позовом до Управління

Пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області, Управління

Державного казначейства у Золочівському районі Львівської області про нарахування

і виплату недоплаченої соціальної допомоги в сумі 2313 грн. 50 коп.

Позивач в

позовній заяві вважає, що йому всупереч вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни» та п.3 ст.22 Конституції України щомісячна

державна соціальна допомога виплачувалась не в повному обсязі.

Позивач

заявою просить справу розглядати без його участі.

Управління

Пенсійного фонду України у Золочівському районі Львівської області проти позову

заперечує та вважає, що його дії є правомірними та відповідають вимогам чинного

законодавства, підстави викладені у письмовому запереченні. Клопотанням просить

застосувати строки звернення до адміністративного суду, а справу розглядати без

участі його представника.

Управління

державного казначейства у Золочівському районі Львівської області у письмовому

поясненні на позов проти позову заперечує та просить визнати його неналежним

відповідачем, а справу провадженням закрити.

Справа

розглядається у відповідності до вимог ч.4 ст.128 КАС України, на основі

наявних доказів.

Також,

судом на підставі ст.52 КАС України, було відмовлено відповідачу управлінню

пенсійного фонду у залученні співвідповідачів.

Розглянувши

матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд

встановив наступне.

Спірні

правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про

соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-ІV, з

наступними змінами та доповненнями, рішеннями Конституційного Суду України від

9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року  народження є дитиною війни, про що має

відповідне посвідчення НОМЕР_1.   

Згідно із

положеннями статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в

редакції до 9 липня 2007 року - дітям війни пенсії або щомісячне довічне

грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість

пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Положення

згаданої норми зупинялися на 2007 рік, з урахуванням  статті 71 Закону України від 19.12.2006 року

№489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»,   підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону

України від 28.12.2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік

та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» введено нову

редакцію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

П озивач

правомірно визначив відповідача у даній справі, оскільки звернувся саме до того

органу, на який законодавством покладено обов'язок виплачувати державну

соціальну допомогу.

В позовній

заяві, позивач вважає, що у 2007-2008 роках згадана соціальна допомога не

виплачувалась .

Такі дії

відповідача обумовлені тим, що законами України про Державний бюджет України на

відповідний рік норми згаданої статті зупинялись або викладались в іншій

редакції. Також, відповідач вважає, що позивачем з врахуванням положень ч.3

ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»

від 9 липня 2003 року  №1058-IV проведено

неіснуючу аналогію щодо понять «мінімальна пенсія за віком» та «прожитковий

мінімум».

Суд, даючи

правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Згідно

рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 9

липня 2007 року № 6-рп/2007 визнана такою що не відповідає Конституції України,

зокрема, пункт 12 статті 71 Закону України від 19.12.2006 року №489-V, яким

зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» .

Рішенням

Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008   визнано такими, що не відповідають Конституції

України   підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України

від 28.12.2007 року №107-VI, яким введено в дію нову редакцію ст. 6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни».

В

пунктах 4 та 6 згаданих рішень, Конституційний Суд України додатково зазначив,

що його рішення мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при

розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії

положень законів, визнаних неконституційними.

З

огляду на те що, в згаданих рішеннях Конституційного суду України зазначено про

їх преюдиційність, та на те, що застосування положень цих рішень лише з моменту

їх прийняття, з врахуванням п.5 ч.1 ст.245 КАС України (згідного якого рішення

Конституційного суду України є нововиявленою обставиною), буде порушувати

принцип рівності перед законом та ставити в залежність захист порушеного права

від моменту звернення особи до суду (до чи після рішення Конституційного суду

України), судом положення згаданих рішень Конституційного суду України

застосовуються до неконституційних норм закону з моменту їх прийняття.  

Що

стосується посилань відповідача на проведення неіснуючої аналогії щодо понять

«мінімальна пенсія за віком» та «прожитковий мінімум», то суд зазначає

наступне.

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання державної соціальної

допомоги, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не

дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який

визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у

конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van

Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної

визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на

зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у

законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія

зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави,

який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення

зобов'язань для запобігання відповідальності.

При цьому,

якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному

випадку це надання дітям війни певних гарантій, а саме забезпечення їх

щомісячної державної соціальної допомоги, така держава чи орган вважатимуться

такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи

поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в

такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки

дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно

додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно із положеннями

статті 12 Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року, яка

ратифікована Законом України № 137-V від 14 вересня 2006 року метою

забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони

зобов'язуються: започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати

її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на

задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для

ратифікації Європейського кодексу 

соціального забезпечення; докладати зусиль для поступового піднесення

системи соціального забезпечення на більш високий рівень; вживати заходів

шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший

спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:

рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що

стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які

надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування

захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення

прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів

страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Відповідно

до частини 2 статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх

гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава

відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і

свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 8 Конституції

України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні

відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до

суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина

безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У

відповідності до вимог ч.7 ст.9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює

відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні

правовідносини (аналогія закону).

Таким чином,

суд вважає, що в даному випадку на виконання зазначених положень закону, з

метою реалізації принципу верховенства права та гарантування дотримання та

захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, слід застосувати аналогію

закону, оскільки єдиною нормою, яка б давала визначення поняття мінімального

розміру пенсії за віком є ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування".

Згідно вимог

ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та ст.58 Закону

України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» з наступними змінами та

доповненнями, для осіб, що втратили працездатність, розмір прожиткового

мінімуму, який у відповідності до ст. 28 Закону України "Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" тотожній з мінімальним

розміром пенсії за віком, з 1 квітня 2007 року, становить  410 грн. 06 коп., з 1 жовтня 2007 року - 415

грн. 11 коп., з 1 січня 2008 року - 470 грн. 00 коп., з 1 квітня 2008 року -

481 грн. 00 коп., з 1 липня 2008 року - 482,00 грн.

Що

стосується вимог позивача про нарахування та виплату разової грошової

допомоги   за січень-жовтень  2007 року, то суд зазначає наступне.

Відповідач у

клопотанні наполягає на застосуванні строків звернення до адміністративного

суду.

Розглядаючи

згадану заяву суд виходив з наступного.

Відповідно

до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України - для

звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня,

коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,

свобод чи інтересів.

Згідно ч.2

ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року

№1788-XII, з наступними змінами та доповненнями, виплата пенсій провадиться за

поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа

місяця, за який виплачується пенсія.

Таким чином,

суд погоджується з відповідачем про порушення строку звернення позивача  до суду, щодо вимог виплати допомоги за січень-жовтень 

2007 року, оскільки позовна заява зареєстрована в суді 06.11.2008 року .

При

цьому, слід зазначити, що поважних причин пропущення згаданого строку звернення

до суду судом не встановлено. Посилання позивача на те, що про порушення своїх

прав він дізнався зі згаданих рішень Конституційного Суду України не може

братись до уваги, оскільки згадані рішення лише констатували порушення прав

позивача, що не перешкоджало йому звертатись до суду за захистом таких прав.

З

огляду на викладене, позовні вимоги є підставними та обґрунтованими в частині

стягнення з відповідача 1108 грн. 87 коп. (830 грн. 22 коп. (листопад - грудень

2007 року) + 4299 грн. 00 коп. (січень-вересень 2008 року) 30% - 429 грн. 90

коп. (здійснених виплат в 2008 році)), а тому в цій частині підлягають до

задоволення. В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо

судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить

присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись

ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

п

о с т а н о в и в  :

1.     Позов задовольнити частково.

2.     Зобов'язати Управління Пенсійного фонду

України у Золочівському районі Львівської області  (код ЄДРПОУ 20859150 ), що знаходиться за

адресою Львівська обл., м. Золочів, вул. Валова, 4, нарахувати

і виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), що мешкає за

адресою: АДРЕСА_1, 1108 грн. 87 коп.

3.     В іншій частині в позові відмовити.    

4.      Стягнути з Державного бюджету України на

користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), що мешкає за адресою: АДРЕСА_1

,  3 грн. 40 коп. судового збору.

5.     Постанова набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим

Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне

оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим

Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі

подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає

законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк

апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не

набрала законної сили.

6.     Заява про апеляційне оскарження та

апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції

через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія

апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду

апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої

інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна

скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів

після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути

подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга

подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                       

В.Я.Мартинюк