Рішення

від 06.03.2015 по справі 916/55/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2015 р.Справа № 916/55/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Українські спеціальні системи" до Відділу Держземагентства в Арцизькому районі Одеської області про стягнення 41207,26 грн. ,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Українські спеціальні системи" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Відділу Держземагентства в Арцизькому районі Одеської області про стягнення заборгованості за договором № 11.193/13/ІН.від 15.07.2013 р. в загальній сумі 44277,53 грн., у т.ч. 30000,00 грн. - основного боргу, 5430,00 грн. - пені, 2100,00 грн. - штрафу, 5850,00 грн. - інфляційних втрат, 897,53 грн. - 3% річних, посилаючись на наступне.

15.07.2013 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір № 11.193/13/ІН, відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов'язався поставити один програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації із спеціалізованим програмним забезпеченням, а замовник прийняти устаткування та оплатити його вартість.

Ціна договору згідно п. 3.1 договору сторонами погоджена в розмірі 30000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 5000,00 грн.

Згідно п. 4.1. договору (з урахуванням положень додаткової угоди № 1 від 25.12.2013 року до договору) оплата здійснюється відповідачем на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року. Позивач в свою чергу відповідно до п. 5.1 договору (з урахуванням положень додаткової угоди № 1 від 25.12.2013 року до договору) зобов'язався передати ПАК-ДЗК відповідачу до 31 грудня 2013 року.

При цьому в п. 6.1.2 п. 6.1. договору (з урахуванням положень додаткової угоди № 1 від 25.12.2013 року до договору) погоджено, що відповідач зобов'язався прийняти поставлений ПАК-ДЗК згідно з видатковою накладною.

Так, позивач стверджує, що виконав свої зобов'язання перед відповідачем відповідно до умов договору та поставив товар до 31.12.2013 р., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000064 від 25.12.2013 р. на суму 30 000,00 грн. Наразі позивач зазначає, що кінцева дата розрахунку за поставлене обладнання для відповідача згідно з п. 4.1 договору встановлена 31.12.2013 р.

Проте, за ствердженнями позивача, на момент пред'явлення позову відповідач не виконав взяті на себе грошові зобов'язання, а саме не сплатив 30000,00 грн. за поставлене обладнання відповідно до умов договору.

Як вказує позивач, ним було надіслано відповідачу претензію від 10.04.2014 р. за № 02-488 про сплату основного боргу в сумі 30000,00 грн., на яку відповідач надав відповідь листом № 2-2-04/1621 від 22.04.2014 р., згідно якого відмовився задовольнити пред'явлену претензію з огляду на відсутність бюджетного фінансування. На повторну претензію позивача від 01.10.2014 р. № 02-1174 відповідач не надав відповіді, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Наразі позивач вказує, що оскільки останній день виконання грошового зобов'язання відповідачем визначено згідно з п.4.1. договору 31.12.2013 року, відповідно має місце прострочення виконання зобов'язання. З огляду на таке прострочення, позивач згідно ч. 2 ст. 231 ГК України здійснив нарахування пені за період з 01.01.2014 року по 30.06.2014 р. в загальному розмірі 5430,00 грн., а також нарахував додатково штраф за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів в розмірі 2100,00 грн. (7% від суми боргу).

До того ж згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач здійснив нарахування інфляційних втрат за час прострочення сплати боргу в сумі 5850,00 грн. та 3% річних в сумі 897,53 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.01.2015 р. позовну заяву ДП „Українські спеціальні системи" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/55/15-г, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

09.02.2015 р. представником позивача було подано до господарського суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 30000,00 грн., пеню у розмірі 3470,96 грн., інфляційні втрати у розмірі 6750,00 грн. та 3% річних у розмірі 986,30 грн.

Відповідач позов не визнає в повному обсязі та проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 49-52). Зокрема, відповідач вказує, що згідно п. 1.4. договору придбання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування". Вартість устаткування за умовами договору склала 30000,00 грн., в тому числі ПДВ 5000,00 грн. За ствердженнями відповідача, для здійснення розрахунків за ПАК-ДЗК на підставі укладеного договору та видаткової накладної Відділом Держземагенства в Арцизькому районі Одеської області в Управлінні державної казначейської служби України в Арцизькому районі Одеської області було взято юридичні та фінансові зобов'язання. Однак, як стверджує відповідач, протягом 2013-2014 рр. на розрахунковий рахунок за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" Відділу Держземагенства в Арцизькому районі Одеської області фінансування не відбувалось, що підтверджується фінансовими документами Відділу. Також відповідач зазначає, що станом на 01.01.2015 року кредиторська заборгованість за один ПАК-ДЗК складає 30 000,00 грн., про що свідчать відомості звіту Відділу про заборгованість за бюджетними коштами (форма № 7д, № 7м) на 01.02.2015 року від 05.01.2015 року, яка зареєстрована в Управлінні Державної Казначейської служби України в Арцизькому районі Одеської області. Наразі відповідач вказує, що у зв'язку з тим, що Відділ утримується за рахунок державного бюджету, сторонами у договорі № 11-193/13/Ін від 15.07.2013 року було досягнуто домовленість про право замовника на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування, та безпосередньо закріплено в п. 4.2. договору. Таким чином, з урахуванням того, що бюджетне фінансування за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" в межах п. 4.2. укладеного сторонами договору не відбувалось, Відділ Держземагенства в Арцизькому районі Одеської області вважає, що підстави для застосування юридичних наслідків по невиконанню договірних відносин відсутні. Поряд цим відповідач зазначає, що в своєму листі на адресу позивача Відділ повідомив, що не ухиляється від виконання зобов'язань, натомість гарантує повне виконання договірних відносин при наявності відповідного бюджетного фінансування.

Крім того, відповідач посилається на те, що отриманий згідно видаткової накладної від 25.12.2013 р. № РН-0000064 програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням, відповідно до вищевказаної ст. 8 Закону України „Про захист інформації в інформаційних системах" може використовуватися після проведення державної експертизи. Як зазначає відповідач, державна експертиза на даний програмно-апаратний комплекс Відділом Держземагентства в Арцизькому районі Одеської області не була проведена у зв'язку з відсутністю коштів та ним не використовується вказаний програмно-апаратний комплекс.

Таким чином, з огляду на вище наведені обставини відповідач вважає, що з боку Відділу не допущено та й не могло бути допущено винних дій та порушень зобов'язань за договором, а й відтак відсутні правові підстави для притягнення до відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

15 липня 2013 року між Відділом Держземагентства в Арцизькому районі Одеської області (замовник) та Державним підприємством „Українські спеціальні системи" (постачальник) було укладено договір № 11.193/13/ІН про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти, відповідно до п. 1.1 якого договору позивач як постачальник зобов'язується виготовити у 2013 році та поставити відповідачу як замовнику один програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даний та службової інформації із спеціалізованим програмним забезпеченням (надалі - ПАК-ДЗК), а відповідач (замовник) - прийняти і оплатити ПАК-ДЗК. Специфікація ПАК-ДЗК викладена у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.3 договору).

Згідно п. 1.4. договору придбання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування". Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 „Машини обчислювальні частини та приладдя до них".

За умовами п. 2 договору постачальник повинен передати замовнику ПАК-ДЗК, якість якого відповідає технічним вимогам до ПАК-ДЗК, які викладені у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору) .

Відповідно до п. 3.1. договору ціна цього договору становить 30000,00 грн., у т.ч. ПДВ 5000,00 грн. відповідно до специфікації ПАК-ДЗК та протоколу погодження договірної ціни товару.

В п. 4.1. договору передбачено, що розрахунок проводиться шляхом попередньої оплати, яка здійснюється на підставі постанови КМУ від 09.10.2006 р. № 1404 на строк не більше трьох місяців розмірі 100% вартості ПАК-ДЗК - 30 000,00 грн. після пред'явлення постачальником рахунка-фактури. Постачальник протягом трьох місяців з дня надходження коштів як попередньої оплати підтверджує використання згідно з видатковою накладною або повертає кошти на реєстраційний рахунок замовника.

При цьому постачальником протягом зазначеного в п. 4.1 договору терміну поставляє ПАК-ДЗК на склад замовника за адресою: 68400, м. Арциз, вул. Орджонікідзе, 56.

Наразі в п. 4.2. договору сторони погодили, що замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування.

Згідно п. 5.1. договору здавання ПАК-ДЗК здійснюється за видатковою накладною та актом приймання-передавання, що надаються постачальником.

Згідно п. 6.1.1, 6.1.2. договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за ПАК-ДЗК, приймати поставлений ПАК-ДЗК згідно з видатковою накладною та актом приймання-передавання.

Строк дії договору визначено в п.11 договору, за яким останній набув чинності з дня його підписання сторонами і діяв до 31.12.2013 року, а частині розрахунків сторонами взятих на себе зобов'язань діє до їх повного виконання.

Підписанням додатків № 1 та № 2 до договору № 11.193/13/ІН від 15.07.2013р. сторонами було погоджено Технічні вимоги до програмно-апаратного комплексу попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціальним програмним забезпеченням, а також специфікація даного програмно-апаратного комплексу.

25.12.2013 р. сторонами була укладена додаткова угода № 1 до вказаного договору № 11.193/13/ІН від 15.07.2013 р., згідно з якою сторонами викладено у новій редакції, зокрема, п. 4.1, 5.1, 6.1.2, 6.2.4 договору. Так, згідно п. 4.1. договору в редакції вказаної додаткової угоди № 1 замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі, визначеному у п. 3.1 договору; оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАТ-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року. При цьому відповідно до п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 постачальник зобов'язався передати ПАК-ДЗК замовнику відповідно до договору не пізніше 31 грудня 2013 року. Також за умовами п. 6.1.2 договору в новій редакції замовник зобов'язався приймати поставлений ПАК-ДЗК згідно з видатковою накладною.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти, який за своєю правовою природою відноситься до договору поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 11.193/13/ІН від 15.07.2013 р. позивач за видатковою накладною № РН-0000064 від 25.12.2013 р. поставив відповідачу - Відділу Держземагенства у Арцизькому районі Одеської області програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціальним програмним забезпеченням. Вказана видаткова накладна від імені відповідача підписана представником, повноваження якого на прийняття товарно-матеріальних цінностей посвідчені довіреністю серії 12ААГ № 507068 від 24.12.2013 р.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором поставки № 11.193/13/ІН від 15.07.2013 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вищевказаної видаткової накладної та довіреності на отримання товару.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити такий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, сторонами було передбачено в п. 4.1 договору (з урахуванням положень додаткової угоди № 1 від 25.12.2013 року до договору) оплату ПАК-ДЗК замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної не пізніше закінчення 2013 фінансового року.

Наразі, як з'ясовано судом та не оспорюється відповідачем, останній не сплатив вартість поставленого позивачем ПАК-ДЗК в сумі 30000,00 грн., яку було узгоджено в специфікації ПАК-ДЗК та протоколу погодження договірної ціни товару, тим самим відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за умовами вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений і неоплачений ПАК-ДЗК по спірному договору складає 30000,00 грн., наявність якої не оспорюється відповідачем.

При цьому господарським судом відхиляються заперечення відповідача проти позову з огляду на відсутність бюджетного фінансування на оплату спірної суми заборгованості, на підтвердження чого останнім надано до суду копії звітів про надходження та використання коштів загального фонду за 2013-2014 рр.

Так, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами , зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів .

Отже, з огляду на положення ст. 218 ГК України, а також ст.ст. 614, 617 ЦК України, відсутність у боржника грошових коштів для здійснення розрахунків за придбані товари, навіть у випадку фінансування такого боржника за рахунок коштів державного бюджету, не може бути підставою для звільнення цього боржника від відповідальності за допущене порушення власних зобов'язань. Вказана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. № 3-28гс12.

Щодо посилань відповідача на те, що умовами п. 4.2. договору від 15.07.2013 р. сторони передбачили право відповідача на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування суд зазначає наступне. При укладенні спірного договору від 15.07.2013 р., відповідач мав передбачити бюджетні призначення та заздалегідь вжити необхідних заходів для фінансування видатків за цим договором або укласти його на інших умовах з врахуванням того, що фінансування головного управління Держземагенства в Одеській області здійснюється з бюджету. Наразі слід зазначити, що спірний договір було укладено в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування"; код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 „Машини обчислювальні частини та приладдя до них", що відображено в договорі № 11.193/13/ІН від 15.07.2013 р. та не заперечується сторонами по справі.

До того ж слід зазначити, що в договорі сторони не встановили порядок узгодження та строк відстрочення платежу за отриманий товар, тому відсутність бюджетного фінансування відповідача за умови недосягнення сторонами згоди на відстрочення платежу через таке не є підставою для порушення відповідачем строку оплати вартості товару.

Безпідставними суд вважає й доводи відповідача в обґрунтування заперечень на позов стосовно того, що державна експертиза на даний програмно-апаратний комплекс Відділом Держземагентства в Арцизькому районі Одеської області не була проведена у зв'язку з відсутністю коштів та ним не використовується вказаний програмно-апаратний комплекс. Так, за умовами договору момент виникнення у відповідача обов'язку по оплаті ПАК-ДЗК не пов'язано з проходженням вказаним ПАК-ДЗК державної експертизи та початком його використання.

Відтак, наведені відповідачем у відзиві на позов обставини не звільняють відповідача від виконання обов'язку по сплаті позивачу поставленого останнім ПАК-ДЗК на спірну суму.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з цим суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 30000,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованої пені в сумі 3 470,96 грн. господарський суд зазначає наступне.

Разом з тим, з огляду на те, що за умовами п. 4.1 договору № 11.193/13/ІН від 15.07.2013 р. кінцевий строк оплати ПАК-ДЗК було встановлено 31.12.2013 р. (кінець фінансового 2013 року), відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого комплексу, починаючи з 01.01.2014 р.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого комплексу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 7.1. договору у разі невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбаченому законами та цим договору.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу та пені, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Як свідчить зміст договору № 11.193/13/ІН від 15.07.2013 р., сторонами не було погоджено відповідальності відповідача у вигляді пені за порушення строків оплати вартості поставленого програмно-апаратного комплексу та не визначено її розмір.

Поряд з цим слід зазначити, що між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неоплати поставленого програмно-апаратного комплексу за договором поставки, тобто внаслідок невиконання грошового зобов'язання. Так, аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити поставлений товар грошима, а постачальник має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

В п. 2.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 зазначено, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання , пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Враховуючи зазначене, положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, на яку позивач послався у позові, не підлягають застосування до спірних правовідносин з огляду на допущення відповідачем саме грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року в справі N 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі N 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі N 3-11гс11, від 4 лютого 2014 року у справі № 3-1гс14.

В той же час в заяві про зменшення розміру позовних вимог від 09.02.2015р. позивач здійснював нарахування пені на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Згідно п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З огляду на вищезазначене та враховуючи те, що умовами договору № 11.193/13/ІН від 15.07.2013 р. сторони не передбачили такий вид санкції за неналежне виконання зобов'язання замовником - Відділом Держземагентства в Арцизькому районі Одеської області як неустойку у вигляді пені, господарський суд вважає безпідставним нарахування позивачем відповідачу за прострочення оплати вартості придбаного згідно видаткової накладної № РН-0000064 від 25.12.2013 р. програмно-апаратного комплексу на суму 30000,00 грн. В свою чергу позовні вимоги в частині стягнення із Відділу Держземагенства в Арцизькому районі Одеської області пені в сумі 3470,96 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 986,30 грн. та інфляційних втрат в сумі 6750,00 грн., суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок відповідача як боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати за поставлений товар не виконав своєчасно, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 11.193/13/ІН від 15.07.2013 р. не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений програмно-апаратний комплекс, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на існуючу суму боргу за період з 01.01.2014 р. по 04.02.2015 р. (400 дн.), що склали в сумі 986,30 грн. (30000,00 грн. /100% х 3%/365 дн. х 400 дн.). Отже, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 986,30 грн.

Також позивачем здійснено нарахування інфляційних на існуючу суму боргу за період з 01.01.2014 р. по 04.02.2015 р. на суму 6750,00 грн. із застосуванням індексу інфляції за кожний місяць у вказаному періоді.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, наведених у заяві про зменшення позовних вимог (а.с. 76-77) на загальну суму 6750,00 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок є методологічно невірним та помилковим, оскільки нарахування інфляційних здійснюються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням як інфляції, так і дефляції, із застосуванням сукупного індексу інфляції у заявленому періоді прострочення з 01.01.2014 р. по 04.02.2015 р. За таких обставин, судом здійснено перерахунок інфляційних збитків за весь період прострочення, на існуючу суму боргу. Зокрема, визначений Державною службою статистики України за вищевказаний період прострочення індекс інфляції складає 1,287, відповідно розмір інфляційних збитків складатиме 8610,00 грн. (30000,00 грн. (сума боргу) х 1,287 (сукупний індекс інфляції) - 30000,00 грн.). В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 6750,00 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 37736,00 грн. (30000,00 грн. основного боргу + 986,30 грн. 3% річних + 6750,00 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства „Українські спеціальні системи" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Державного підприємства „Українські спеціальні системи" до Відділу Держземагентства в Арцизькому районі Одеської області про стягнення 41207,26 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Відділу Держземагентства в Арцизькому районі Одеської області (68400, Одеська область, м. Арциз, вул. Орджонікідзе, 56; код ЄДРПОУ 38019149) на користь Державного підприємства „Українські спеціальні системи" (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 83-Б, код ЄДРПОУ 32348248) суму основного боргу в розмірі 30000/тридцять тисяч/грн. 00 коп., 3% річних в сумі 986/дев'ятсот вісімдесят шість/ грн. 30 коп., інфляційні втрати в сумі 6750/шість тисяч сімсот п'ятдесят/грн. 00 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 1673/одна тисяча шістсот сімдесят три/грн. 11 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Державного підприємства „Українські спеціальні системи" до Відділу Держземагентства в Арцизькому районі Одеської області відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 11 березня 2015 р.

Суддя В.С. Петров