Ухвала

від 19.02.2015 по справі 28/19

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2015 року м. Київ К/9991/44126/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Господарського суду м. Києва від 30 травня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року

у справі № 28/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Совинтертрейд»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та першої податкової вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 30 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Совинтертрейд» (далі - ТОВ «Совинтертрейд»; позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 212/26-062/0 від 11 травня 2004 року та № 212/26-062/1 від 08 липня 2004 року, а також першу податкову вимогу № 1/6946 від 29 грудня 2004 року. Стягнуто з рахунків Державного бюджету України на користь ТОВ «Совинтертрейд» 203,00 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 30 травня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну перевірку ТОВ «Совинтертрейд» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з Приватним підприємством «Сакка-Трейдінг» за період з 01 листопада 2000 року по 01 грудня 2001 року, за результатами якої складено акт № 33/26-20/22959051 від 07 травня 2004 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ПП «Сакка-Трейдінг».

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган вказував на визнання недійсними заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 березня 2006 року у справі № 2-403/1 установчих документів контрагента позивача (свідоцтва про державну реєстрацію, установчого договору, статуту), а також свідоцтва ПП «Сакка-Трейдінг» про реєстрацію платника податку на додану вартість № 27552463 з дня подачі позову до суду - з 01 вересня 2003 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 212/26-062/0 від 11 травня 2004 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 974 709,00 грн. (649 806,00 грн. - основний платіж, 324 903,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, скаргу ТОВ «Совинтертрейд» залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 212/26-062/1 від 08 липня 2004 року.

З огляду на несплату визначеної названими актами індивідуальної дії суми податкового зобов'язання у визначений Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строк, відповідачем скеровано на адресу товариства першу податкову вимогу № 1/6946 від 29 грудня 2004 року.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За правилами пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин був факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як з'ясовано судами, на підтвердження реального характеру господарських операцій з придбання у ПП «Сакка-Трейдінг» продуктів харчування та спецій позивачем долучено до матеріалів справи належним чином оформлені видаткові та податкові накладні, платіжні доручення.

Податковими органом, крім того, не заперечується, що понесені ТОВ «Совинтертрейд» витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

При цьому слід враховувати, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та її свідоцтва про реєстрацію в якості платника податку на додану вартість не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями первинних документів та податкових накладних.

З огляду на викладене та враховуючи те, що на момент виконання спірних поставок (березень - жовтень 2001 року) контрагент позивача перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав статус платника податку на додану вартість, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії.

Більш того, судовими інстанціями встановлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2006 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 березня 2006 року у справі № 2-403/1 в частині задоволення заявленого позову скасовано та прийнято нове - про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду м. Києва від 30 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 30 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Маринчак Н.Є.