Постанова

від 17.03.2015 по справі 826/17517/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

1/509

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

17 березня 2015 року           16:50           № 826/17517/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоекспедиція"

про накладення арешту на кошти,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Автоекспедиція” (далі – відповідач) про зупинення видаткових операцій шляхом накладення арешту на кошти.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17517/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 12.03.2015 представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання по справі.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 12.03.2014 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як вбачається з позовної заяви, ТОВ “Автоекспедиція” (код ЄДРПОУ 36038044) перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (т. 1, арк. 3) та має заборгованість в розмірі 682671,73 грн. (т. 1, арк. 4).

У зв'язку з чим, ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було винесено податкову вимогу від 21.05.2014 № 1298-25.

Крім того, позивач стверджує, що дана податкова вимога разом із рішенням про опис майна у податкову заставу від 21.05.2014 № 82/26-57-2501-10, листом від 22.05.2014 № 9559/10/26-57-25-01-33 про надання інформації щодо переліку майна, яке перебуває у власності підприємства були скеровані на адресу відповідача засобами поштового зв'язку (т. 1, арк. 7-10).

Однак, враховуючи, що ТОВ “Автоекспедиція” не відповіло на лист від 22.05.2014 № 9559/10/26-57-25-01-33 про надання інформації щодо переліку майна, яке перебуває у власності підприємства, хоча поштова кореспонденція була отримана уповноваженою особою 27.05.2014 (т. 1, арк. 10), ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві повторно направила на адресу товариства лист від 19.09.2014 № 11093/10/26-57-25-01-33 про надання інформації щодо переліку майна, яке перебуває у власності підприємства (т. 1, арк. 12).

У зв'язку з чим, ТОВ “Автоекспедиція” повідомило податковий орган, що станом на 01.09.2014 на балансі підприємства не обліковується ніякого рухомого і нерухомого майна (т. 1, арк. 14).

Таким чином, враховуючи, що балансова вартість майна ТОВ “Автоекспедиція” менша загальної суми податкового боргу, позивач вирішив звернути до суду з позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), який відповідно до п. 1.1 ст. 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 15.1 ст. 15 ПК України передбачено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Податковим зобов'язанням в розумінні ПК України визначається сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

У відповідності до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України “грошове зобов'язання платника податків” - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 ПК України).

Підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

Згідно п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було винесено податкову вимогу від 21.05.2014 № 1298-25, відповідно до якої загальна сума податкового боргу ТОВ “Автоекспедиція” за узгодженими грошовими зобов'язаннями станом на 20.05.2014 становить 11808,96 грн. (т. 1, арк. 7), яка була отримана уповноваженою особою 27.05.2014 (т. 1, арк. 10).

Крім цього, ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення від 21.05.2014 № 82/26-57-25-01-10 про опис майна у податкову заставу (т. 1, арк. 8).

Крім того, позивач з метою вчинення заходів щодо погашення податкового боргу відповідача, звертався до суду з поданням про стягнення податкового боргу в розмірі 665497,00 грн. з ТОВ “Автоекспедиція”, яке, відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2014 по справі № 826/10796/14 було задоволено судом (т. 1, арк. 15-16).

Проте, ТОВ “Автоекспедиція” повідомило податковий орган, що станом на 01.09.2014 на балансі підприємства не обліковується ніякого рухомого і нерухомого майна (т. 1, арк. 14).

В той же час, пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Відповідно до п. 94.1 ст. 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Згідно із п. 94.3 ст. 94 ПК України, арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

Відповідно до п. 94.4 ст. 94 ПК України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно п. 94.5 ст. 94 ПК України, арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

В той же час, п. 94.6 ст. 94 ПК України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зупинення видаткових операцій ТОВ “Автоекспедиція” (код ЄДРПОУ 36038044) на розрахункових рахунках у банках шляхом накладення арешту на кошти підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

В даному випадку відсутнє документальне підтвердження судових витрат позивача, а тому вони стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити повністю.

2. Зупинити видаткові операції товариства з обмеженою відповідальністю “Автоекспедиція” (код ЄДРПОУ 36038044, місцезнаходження – 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67) шляхом накладення арешту на кошти на розрахункових рахунках № 26004057000810, № 26053060264995, № 26000060296295, № 26008057000559, № 26006057000498 у філії «Київсіті» ПАТ «КБ «Приватбанк», м. Київ, МФО банку 380775 та на розрахункових рахунках № 26040049360, № 260060449360, № 26006049360, № 260060449360, № 26006049360 в ПАТ "Банк "Український капітал", МФО банку 320371.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                 Н.В. Клочкова