Рішення

від 12.03.2015 по справі 910/25060/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015Справа №910/25060/14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбо»

Про стягнення 147 864,75 грн.

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді Літвінова М.Є.

Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Богун С.О. директор

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбо» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 127 365,58 грн.

Пред'явлені позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 24 від 21.12.10..

Крім того, позивач просить суд на підставі ст.ст. 66, 67 ГПК України вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.14. порушено провадження у справі № 910/25060/14 та призначено її до розгляду на 27.11.14.

В судовому засіданні 27.11.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 18.12.14., про що сторони були повідомлені під розписку.

18.12.14. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові заперечення на заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Будбо» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві, та клопотання про об'єднання справ № 910/25060/14, 910/25061/14 та № 910/25059/14 в одне провадження.

В судовому засіданні 18.12.14. судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про об'єднання справ № 910/25060/14, 910/25061/14 та № 910/25059/14 в одне провадження з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні. За клопотанням сторін або з власної ініціативи суд об'єднує кілька вимог, що випливають з корпоративних відносин і пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами. Тобто об'єднання можливе за наявності сукупно таких умов: позовні вимоги мають бути однорідними; позови мають бути пред'явлені тим самим позивачем до того самого відповідача (відповідачів) або різними позивачами до того самого відповідача.

Як вбачається з матеріалів справ № 910/25060/14, 910/25061/14 та № 910/25059/14, вимоги заявлені позивачем не пов'язані між собою підставами виникнення, та випливають з різних кредитних договорів, таким чином, відсутні правові підстави для об'єднання вказаних справ в одне провадження.

Крім того, слід зазначити, що дії суду щодо об'єднання справ в одне провадження є правом суду, а не його обов'язком.

В судових засіданнях 18.12.14. та 13.01.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерви до 13.01.15. та 29.01.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.15. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

28.01.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 29.01.15. відповідачем було подано клопотання про витребування від позивача доказів.

В судовому засіданні 29.01.15. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи № 910/25060/14, про що прийняв відповідну ухвалу.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 29.01.15. визначено склад колегії суддів по розгляду справи № 910/25060/14: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Домнічева І.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.15. вказаною колегією суддів було прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 19.02.15.

18.02.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 19.02.15., в зв'язку з перебуванням судді Домнічевої І.О. на лікарняному, справу № 910/25060/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.15. вказаною колегією суддів було прийнято дану справу до свого провадження.

В судовому засіданні 19.02.15. позивачем на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 147 864,75 грн., а саме: 120 000,00 грн. - непогашеної заборгованості по основній сумі кредиту, 21 323,85 грн. простроченої заборгованості по процентах, 6 540,90 грн. нарахованої пені за несвоєчасну сплату кредиту та процентів.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Розглянувши в судовому засіданні 19.02.15. клопотання відповідача про витребування доказів, подане 29.01.15., суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідач просить суд витребувати від відповідача письмову відповідь на заяву власника депозиту Богун О.В. зареєстровану під № Б66629.7-3 від 10.12.14. обґрунтовуючи своє клопотання тим, що без вказаного документу відповідач не взмозі в повній мірі надати докази та пояснення по справі.

Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Проте, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній не звертався до позивача з проханням надати зазначений в клопотанні доказ, та, як наслідок, не довів неможливості самостійно надати витребуваний доказ.

В судовому засіданні 19.02.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.03.15., про що сторони було повідомлено під розписку.

11.03.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано відзив на заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та клопотання про витребування від позивача доказів.

В судовому засіданні 12.03.15. суд розглянув клопотання відповідача про витребування доказів, подане 11.03.15. через відділ діловодства суду, та відмовив в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідач просить суд витребувати від відповідача письмову відповідь на лист відповідача № 13-02 від 13.02.15., обґрунтовуючи своє клопотання тим, що позивачем так і не було надано відповідачу відповіді на вказаний лист.

Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

По своїй суті клопотання відповідача про витребування доказів зводиться до примусового зобов'язання позивача надати (написати) відповідь на звернення (лист) відповідача № 13-02 від 13.02.15., та не є клопотанням про витребування доказів в розумінні приписів ст. 38 ГПК України.

Крім того, розглянувши в судовому засіданні 12.03.15. заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Зазначену заяву не обґрунтовано.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.06. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.08.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що необхідність накладення арешту на грошові кошти та майно не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.

При цьому, стосовно вимог позивача про накладення арешту на майно відповідача, суд наголошує на тому, що такі заходи не перебувають у конкретному зв'язку із предметом позовних вимог, та крім того нормами ст. 67 ГПК України не передбачено можливості вжиття двох заходів до забезпечення позову одночасно - накладення арешту на грошові кошти та майно у разі пред`явлення однієї майнової вимоги.

Таким чином, заявником не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, а тому заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Представник позивача в судове засідання 12.03.15. не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.03.15. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/25060/14.

В судовому засіданні 12.03.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16.07.14. № 424 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.07.14. прийнято рішення № 57 про запровадження з 17.07.14. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у позивача. Тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Європейський газовий банк» запроваджено 17.07.14. по 17.10.14. включно.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням від 13.10.14. № 111 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації до 17.11.14. включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17.11.2014 № 725 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 18.11.14. № 121 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ковальова Віктора Михайловича строком на 1 рік з 18.11.14. по 17.11.15. включно.

21.12.10. між позивачем (далі - Банк) та відповідачем (далі - Позичальник) було укладено Кредитний договір № 24 від 21.12.10. (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Банк надав Позичальнику кредит в сумі 120 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.3 Договору, кредит було надано на строк з 21.12.10. по 14.12.12.

Згідно з п. 1.4.1, п. 1.4.2 Договору, за користування кредитними коштами у межах встановленого в п. 1.3 строку кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 26,50% річних, за користування кредитними коштами понад строк, визначений в п. 1.3 Договору, процентна ставка встановлюється в розмірі 47,00% річних.

Розрахунок процентів по Договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитними коштами, виходячи з фактичної кількості календарних днів у місяці (за методом «факт/факт» - якщо кредит надається в національній валюті, та за методом «факт/360» - якщо кредит надається в іноземній валюті). При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на суму фактичного залишку заборгованості, яка обліковується на позичковому рахунку, починаючи з дня надання кредиту (його частки) до дня повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитом враховується перший та не враховується останній день користування кредитом (п. 1.4.3 Договору).

Відповідно до п. 1.4.4 Договору, строк сплати процентів з 1-го по 5-те число місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку на який надано кредит, в день дострокового погашення заборгованості, або в день дострокового розірвання Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору, з метою забезпечення зобов'язань за Договором укладається договір застави майнових прав на депозит (внесок) Богун Ольга В'ячеславівна, розміщений в Банку (за договором банківського вкладу з фізичною особою від 21.12.10. № 147180).

При цьому, між позивачем (заставодержателем) та відповідачем (Заставодавцем) було укладено договір застави майнових прав № 24 від 21.12.10. за яким відповідач передав в заставу позивачу майнові права на депозитний внесок по договору від 21.12.10. № 147180.

Договором від 14.12.12. про внесення змін до Договору та договором від 16.12.13. про внесення змін до Договору, сторонами було погоджено, що кредит позивачем відповідачу надається на строк з 21.12.10. по 22.12.14. (тобто вказаними договорами було пролонговано кредит за Договром).

Залученою до матеріалів справи випискою позивача про рух коштів між ним і відповідачем підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином та в повному обсязі, та надання відповідачу обумовлених кредитних коштів на суму 120 000,00 грн. 21.12.10.

Однак з наданих позивачем банківських виписок вбачається невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором належним чином та в повному обсязі, в тому числі щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, що призвело до накопичення наступного боргу: 120 000,00 грн. простроченої заборгованості по поверненню кредитних коштів, 21 323,85 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, на суми яких позивач додатково нарахував 6 540,90 грн. пені.

Відповідач заперечує проти позову, та зазначає, що в забезпечення виконання зобов'язань відповідача за Договором, було укладено договір застави майнових прав на депозит (внесок) Богун Ольга В'ячеславівна, розміщений в Банку, що надає можливість позивачу у випадку порушення відповідачем умов Договору звернути стягнення на вказаний банківський вклад.

Матеріали справи не містять доказів (та відповідачем не доведено протилежного) фактичного списання Банком (позивачем) вищеописаних сум коштів з депозиту (внеску) Богун Ольга В'ячеславівна. Суд зазначає, таке списання відповідно положень закону є правом, а не обов'язком Банку. Отже зобов'язання відповідача по Договору залишаються невиконаними.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо припинення зобов'язання шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі за ст. 606 ЦК України.

Так, відповідач стверджує, що позивач є кредитором за Договором та боржником за Договором банківського рахунку перед відповідачем і навпаки, відповідач є боржником за Договором та кредитором за Договором банківського рахунку перед Банком.

Оцінюючи вказані доводи, суд звертає увагу на те, що дійсно відповідно до ст. 606 ЦК України, зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі, підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може мати місце, наприклад, при спадкуванні - у разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки; при реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням. В обох цих випадках зникає один із суб'єктів правовідношення, у зв'язку з чим припиняється і саме правовідношення.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, зобов'язання - це правовідношення між, як мінімум, двома сторонами, а поєднання двох сторін у одній особі є підставою для припинення зобов'язання.

Отже, щоб зобов'язання припинилось на підставі наведеної норми поєднанням двох сторін у одній особі, необхідно щоб у результаті такого поєднання лишилась лише одна особа.

Слід зазначити, що в даному випадку існують окремі зобов'язання по договору банківського рахунку між позивачем і Богун Ольгою В'ячеславівною, зобов'язання по договору застави майнових прав № 24 від 21.12.10. між позивачем і відповідачем, яким забезпечено зобов'язання відповідача за Договором, і зобов'язання по Договору кредиту № 24 від 21.12.10.

Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі за вказаних обставин не відбулось, а відповідач намагається в дійсності вести мову про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що передбачено ст. 601 ЦК України, проте як, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Отже посилання Відповідача на положення ст. 606 ЦК України є необґрунтованим.

Зважаючи на наведене суд розглядає заявлені до відповідача позовні вимоги по суті.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На момент звернення позивача з даним позовом до суду його вимоги полягають у поверненні відповідачем кредиту та сплати боргу щодо нарахованих відсотків і пені.

При цьому, позивач звертався до відповідача з листом № 2570-61-20 від 26.08.14. з вимогою сплатити наявну заборгованість.

Оскільки відповідач отримав відповідні кредитні кошти, однак у встановлений строк їх не повернув та порушив зобов'язання зі сплати відсотків, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів та комісій за користування кредитом, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 0,1% річних від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язань від дня виникнення такого прострочення до повного погашення заборгованості (п. 5.2 Договору).

Позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 6 540,90 грн., розрахунок якої є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання ним зобов'язань за Кредитним договором, як і не оспорено суму, заявлену до стягнення.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за спірним Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

В даному випадку, позов подано до суду від імені позивача уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" є підставою для звільнення позивача від сплати судового збору.

Таким чином, з відповідача в доход Державного бюджету України підлягає стягненню 2 957,30 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбо» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, б. 77/1, кв. 28; ідентифікаційний код 36477206) на користь Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (04073, м. Київ, пр. Московський, 16; ідентифікаційний код 34693790) 120 000 (сто двадцять тисяч) грн. 00 коп. заборгованості по сумі кредиту, 21 323 (двадцять одну тисячу триста двадцять три) грн. 85 коп. простроченої заборгованості по процентам та 6 540 (шість тисяч п'ятсот сорок) грн. 90 коп. суму нарахованої пені за несвоєчасну сплату кредиту та процентів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбо» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, б. 77/1, кв. 28; ідентифікаційний код 36477206) в доход Державного бюджету України 2 957 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 30 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.03.15.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Судді М.Є. Літвінова

Т.Ю. Трофименко