Постанова

від 01.06.2009 по справі а3/30-08

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

01

червня 2009 року                                   справа №  А3/30-08

Колегія суддів

Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду                у складі:

головуючого судді:       

Баранник Н.П. (доповідач),

суддів:  при секретарі: 

Добродняк І.Ю., Мірошниченка М.В. 

Галоян О.Г.,      

розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну

скаргу  

  Дніпропетровського

обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів    

на постанову господарського суду Дніпропетровської області 

від 16.01.2008  у справі № А3/30-08  (категорія статобліку 6.11)

 за  позовом

 Дніпропетровського

обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів    

до    про

Товариства з обмеженою відповідальністю  «Новософіївське»     стягнення

санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

    07.12.2007р. Дніпропетровське обласне

відділення Фонду соціального захисту інвалідів 

(далі по тексту позивач) звернулося до господарського суду

Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою

відповідальністю «Новософіївське» (далі по тексту відповідач) 15 116 грн. 26

коп.

    В обґрунтування заявлених вимог, позивач

посилався на те, що  у відповідача

середньооблікова чисельність працюючих інвалідів у 2006 році була менша,                              ніж встановлено

нормативом, а тому він повинен був сплатити передбачені законом санкції в сумі

14 181 грн. 26 коп.. Оскільки в добровільному порядку відповідач зазначену суму

не сплатив, йому була нарахована пеня в розмірі 935 грн..

    Постановою господарського суду

Дніпропетровської області від 16.01.2008р.                      у справі № А3/30-08 в

задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована безпідставністю та

необґрунтованістю заявлених позивачем вимог, відсутністю вини відповідача в

незабезпеченні нормативу з працевлаштування інвалідів в 2006 році, як однієї з

обов'язкових умов відповідальності.

Позивач, не погоджуючись із

зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу,                  в якій, посилаючись на необґрунтованість

її висновків, неналежний аналіз наданих доказів та норм чинного законодавства,

а саме ст. 20 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні», просить постанову скасувати та прийняти нову                              про задоволення

вимог позову.

Позивач та відповідач про час та

місце судового засідання повідомлялися                      у встановленому порядку,

своїх представників для участі в судовому засіданні                       не направили, тому

колегія суддів вважає можливим справу розглянути  без участі 

представників сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги

та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає

задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України задекларовано

право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею,

яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 8 ст. 69

Господарського кодексу України, підприємство з правом найму робочої сили

забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць                      для працевлаштування,

зокрема інвалідів.

Спеціальним законом, який визначає

основи соціальної захищеності інвалідів                 в Україні і гарантує їм рівні

з усіма іншими громадянами можливості для участі в різних сферах життя

суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести

повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі

Закон).

Статтею 19 цього Закону

передбачається, що для підприємств (об'єднань), установ   і організацій незалежно від форми власності

і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення

працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної

чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного

робочого місця.

Згідно ст. 20 Закону, підприємства

(об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і

господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено

нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують

відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні

санкції, сума                                   яких визначається у розмірі

середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві                             (в об'єднанні), в

установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Виходячи із даних, наведених

відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2006 рік (а.с. 7), середньооблікова

кількість його штатних працівників облікового складу становила 160 осіб.

Відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на

робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної

захищеності інвалідів в Україні», становить 6 осіб. Фактично ж, у відповідача

протягом звітного періоду працювало 4 інваліди.

Позивач розцінив даний факт як невиконання нормативу та

нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 14 181 грн.

26 коп., а через їх несвоєчасну сплату нарахував 935 грн. пені за період

прострочення з 16.04.2007р. по 21.11.2007р. включно (а.с.6).

Стягнення

вказаних сум і стало предметом адміністративного позову.

Відповідно до ст. 18 Закону України

«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав

інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу,                                 в тому числі з

умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом                                       їх безпосереднього

звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби

зайнятості.

Постановою Кабінету Міністрів України

№ 314 від 03.05.1995 «Про організацію робочих місць та працевлаштування

інвалідів» затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок

працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вищезазначеного

Положення,  робочим  місцем інваліда визнається окреме робоче

місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі              та організації незалежно від форми

власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається

створеним, якщо воно відповідає

встановленим вимогам робочого місця

для інвалідів відповідної нозології, атестоване

спеціальною комісією підприємства за

участю представників МСЕК, органів

Держнаглядохоронпраці, громадських

організацій інвалідів і введено в дію шляхом

працевлаштування на ньому інваліда.

Підприємства розробляють заходи щодо

створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору,

інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та

відділення Фонду соціального захисту інвалідів                          про створення

(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

    Центри

зайнятості та відділення Фонду соціального захисту інвалідів ведуть облік

призначених для працевлаштування інвалідів робочих місць створюваних понад

встановлений норматив, за термінами їх введення в дію, виробничим профілем,

умовами                  і характером

роботи.

До того ж, п. 14 Положення про робоче

місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що

підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця

для працевлаштування інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці,

де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу

зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі

місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів;

розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Пріоритетним у даному випадку є саме

питання працевлаштування інваліда - як спосіб реалізації конституційного права

на працю та надання соціально-трудових гарантій людині                з обмеженими можливостями.

Зазначене вище дає підстави для

висновку, що на підприємство                                      хоч і не

покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок

створювати та належним чином атестувати створені робочі місця для

працевлаштування інвалідів, інформувати про таку кількість створених робочих

місць органи працевлаштування інвалідів.

З огляду на наведені правові приписи,

на підприємстві працевлаштування інвалідів можливе лише за наявності подання

підприємством інформації про вакантні робочі місця,                         на яких може

використовуватись праця інвалідів.

Як вбачається з листа центру

зайнятості, відповідач у 2002р. 

надавав звіти  за формою              3-ПН, в яких вказував про два

вакантних місця для інвалідів за спеціальністю охоронника (а.с.10).

Доказів  звітування відповідачем до центру зайнятості

у звітному періоді 2006р. матеріали справи не містять.

Відсутні в матеріалах справи і

докази, які б свідчили про проведення відповідачем будь-яких самостійних дій,

направлених на виконання норм Закону України «Про основи соціальної захищеності

інвалідів в Україні», таких як створення на підставі відповідного наказу

робочих місць для інвалідів, розміщення в засобах масової інформації

оголошень                    чи виконання

інших дій, направлених  на оприлюднення

інформації про вакансії для осіб, яким встановлено інвалідність.

Адміністративно-господарську

відповідальність, передбачену ст. 20 Закону, можна визначити як

господарсько-правову відповідальність. Підставою для застосування такої

відповідальності, є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері

господарювання                (ч. 1 ст.

218 Господарського кодексу України). Відповідно до ч. 2 зазначеної статті

учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне

виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення

господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього

заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на викладене вище, колегія

суддів приходить до висновку, що відповідачем не було здійснено усіх залежних

від нього заходів для виконання нормативу                                     з

працевлаштування інвалідів.

Таким чином, висновки суду першої

інстанції про відсутність вини відповідача                            у невиконанні вимог

чинного законодавства щодо працевлаштування інвалідів, не відповідають

фактичним обставинам та матеріалам справи.

Враховуючи вищезазначені обставини,

норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що

апеляційна скарга позивача обґрунтована і підлягає задоволенню, а постанова

господарського суду підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті заявлені позивачем

вимоги, та враховуючи обставини, які були встановлені під час розгляду даної

справи, колегія суддів вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

 Керуючись ч. 3 ст. 160,  ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України,

колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

    Апеляційну скаргу Дніпропетровського

обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів   задовольнити .

Постанову господарського суду Дніпропетровської області

від 16.01.2008р. у справі № А3/30-08    скасувати.

Позов Дніпропетровського обласного

відділення Фонду соціального захисту інвалідів  

задовольнити .

Стягнути з   Товариства з обмеженою відповідальністю

«Новософіївське»                

(юридична адреса: 53252, Дніпропетровська область, Нікопольський

район,                              с.

Новософіївка,  вул. Леніна, 20,  р/р 2600330176704, МФО 305534, ПІБ м.

Нікополь,              код ЄДРПОУ

30831865) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального

захисту інвалідів (49029, вул. Чкалова, 11, м. Дніпропетровськ,                            р/р 31213230700174 в банку ГУДКУ в

Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЗКПО 25005978) 14 181 грн. 26 коп.

штрафних санкцій та 935 грн. 00 коп. пені.

Постанова апеляційного суду набирає

чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з

дня  виготовлення її у повному обсязі до

Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.

Повний текст постанови виготовлено

Головуючий суддя:                         Н.П. Баранник

Судді:                                 І.Ю. Добродняк

                                М.В.

Мірошниченко