Постанова

від 19.03.2015 по справі 825/424/15-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2015 року м. Чернігів Справа № 825/424/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

при секретарі Новик Н.С.,

за участю представників сторін

від позивача Цурія В.К.,

Тарабаньки Д.М.,

Онищенко С.Г.,

від відповідача Смуригіної К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Неоком» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Неоком» звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області від 12.12.2014 № 0004832200, № 0004842200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкових повідомлень-рішень. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. У перевіряємому періоді ТОВ «Неоком» співпрацювало із ТОВ «БК Підземшляхбуд», ТОВ «Арс сіті», ТОВ «Екскалібур», ТОВ «Білдекс», ТОВ «К.А.М. ТРЕЙД ГРУП» відповідно до укладених договорів.

Виконання договорів підтверджують податкові накладні, акти здачі-приймання наданих послуг, акти надання послуг, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти приймання виконаних підрядних робіт, акти прийому-передачі майна, замовлення на послуги.

На підставі виписаних податкових накладних, у перевіряємий період сплачена позивачем в ціні вартості товару сума податку на додану вартість була включена до податкового кредиту.

При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договорів із контрагентами, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договорів, їх товарності та реальності.

Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах із вищезазначеними контрагентами, а тому вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили його задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення (т. 2 а. с. 1-2), в яких зазначено, що на підставі направлення та наказу від 28.08.2014 № 2495, відповідно до вимог п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20. пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та ст. 82 Податкового кодексу України ДПІ у м. Чернігові проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Неоком» з щодо декларування в податковій звітності з ПДВ у складі податкового кредиту операцій з TOB «ВК Підземшляхбуд» за лютий 2013 року, з ТОВ «Арс сіті» за березень-квітень 2013 року, з ТОВ «Екскалібур» за липень 2013 року та за жовтень 2013 року операцій з ТОВ «Білдекс» та податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

При перевірці використано висновки:

- акту ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 23.05.2013 № 42/22-00/38085164 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Арс Сіті» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за жовтень-грудень 2012 року, січень-квітень 2013 року», відповідно якого на підприємстві відсутні трудові та матеріальні ресурси, транспортні засоби на виконання будь-яких господарських зобов'язань;

- акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києві № 1329/26-59-22-08-15/35466104 від 15.10.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Екскалібур» за червень-серпень 2013 року», яким не було підтверджено реальність здійснення останнім господарської діяльності.

Враховуючи вищенаведене, ДПІ у м. Чернігові Г'У ДФС у Чернігівській області вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними та такими, що прийняті у повній відповідності до норм чинного податкового законодавства та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ТОВ «Неоком» (ЄДРПОУ 32818500) зареєстроване в якості юридичної особи Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради від 23.03.2004, взято на податковий облік 01.04.2004 за № 7521, що підтверджується актом перевірки від 10.09.2014 № 2081/22/32818500 (а. с. 19). Ці факти сторонами не заперечуються та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування.

Судом встановлено, що на підставі направлення та наказу від 28.08.2014 № 2495, відповідно до вимог п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20. пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та ст. 82 Податкового кодексу України ДПІ у м. Чернігові проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Неоком» з щодо декларування в податковій звітності з ПДВ у складі податкового кредиту операцій з TOB «ВК Підземшляхбуд» за лютий 2013 року, з ТОВ «Аре сіті» за березень-квітень 2013 року, з ТОВ «Екскалібур» за липень 2013 року та за жовтень 2013 року операцій з ТОВ «Білдекс» та податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

За результатами перевірки складено акт від 10.09.2014 № 2081/22/32818500 (а. с. 18-35), на підставі якого ДПІ у м. Чернігові прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002972200, № 0002982200 від 29.09.2014 (а. с. 52, 53).

Дані податкові повідомлення-рішення оскаржувались ТОВ «Неоком» в адміністративному порядку.

Рішенням ГУ ДФС у Чернігівській області «Про результати розгляду скарги» від 04.12.2014 № 311/10/25-01-10-05-15 скарга платника задоволена частково скасовано оскаржені повідомлення-рішення в частині взаємовідносин з ТОВ «БК «Підземшдяхбуд» та ТОВ «Більдекс», а саме: № 0002982200 на суму збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 22860, 00 грн, в т.ч. за основним платежем 18288,00 грн, штрафними санкціями 4572,00 грн, № 0002972200 про збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 24064,00 грн, в т.ч. за основним платежем 19251,00 грн, штрафними санкціями 4813,00 грн, та залишено без змін оскаржені повідомлення-рішення в частині взаємовідносин з ТОВ «Аре Сіті» та ТОВ «Екскалібур», а саме: № 0002982200 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 44171,00 грн, в т.ч. за основним платежем 35337,00 грн, штрафними санкціями 8834,00 грн, № 0002972200 про збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 46497,00 грн, в т.ч. за основним платежем 37197,00 грн, штрафними санкціями 9300,00 грн.

За результатами розгляду рішення про результати розгляду скарги прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.12.2014:

- №0004832200, яким платнику податків визначено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 44171,00 грн, в т.ч. 35337,00 грн основного платежу та 8834,00 грн штрафних (фінансових) санкцій;

- №0004842200, яким платнику податків визначено суму грошового зобов'язання но ПДВ в розмірі 46497,00 грн, в т.ч. 37197,00 грн основного платежу та 9300,00 грн штрафних санкцій.

Рішенням ДФС України «Про результати розгляду скарги» № 1895/6/99-99-10-01-01-25 від 31.01.2015 податкові повідомлення-рішення залишені без змін з урахуванням рішення ГУ ДФС у Чернігівській області, а скарга - без задоволення.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ТОВ «Неоком» здійснювало господарську діяльність із ТОВ «БК Підземшляхбуд», ТОВ «Арс сіті», ТОВ «Екскалібур», ТОВ «Білдекс», ТОВ «К.А.М. ТРЕЙД ГРУП» відповідно до укладених договорів.

Так, між ТОВ «Неоком» та ТОВ «Арс сіті» було укладено договір від 01.02.2013 № НК-010213МЗ (т. 1 а. с. 94-98), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги, а замовник зобов'язується прийняти належним чином надані послуги та оплатити їх в порядку, визначеному цим договором.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

Реальність виконання вказаних договорів підтверджують наступні первинні документи:

- податкові накладні: № 28043 від 28.02.2013, № 29034 від 29.03.2013, № 26031 від 26.03.2013, № 30053 від 30.04.2013, № 24042 від 24.04.2013 (т. 1 а. с. 99, 101, 103, 105, 107);

- акти здачі-приймання наданих послуг: від 28.02.2013, від 29.03.2013, від 26.03.2013, від 30.04.2013, від 24.04.2013 (т. 1 а. с .100, 102, 104, 106, 108).

Також, на спростування доводів відповідача про відсутність договору від 02.07.2013 № НК-020713М7 між ТОВ «Неоком» та ТОВ «Екскалібур» суду надано змістовні письмові пояснення, згідно яких до позовної заяви помилково було надано інший договір та разом із поясненнями надано належний договір (т. 2 а. с. 25-28), який і надавався на перевірку та виконання умов якого не ставилось під сумнів податковим органом.

Також, на підтвердження обставин викладених у позовній заяві та на підтвердження укладання вищезазначених договорів з метою використання придбаних товарів (надання послуг) у власній господарській діяльності суду надано:

- договір про переведення боргу від 04.07.2013 (т. 1 а. с. 114-115), договір надання послуг від 01.10.2012 № НК-01/10/12 (т. 1 а. с. 120-122), договір підряду № 120910 від 31.01.2013 із додатковою угодою (т. 1 а. с. 129-135), договір підряду від 31.01.2013 із додатковою угодою (т. 1 а. с. 138-144), договір про надання телекомунікаційних послуг № НК-30/03/13 від 01.03.2013 із додатком до нього (т. 1 а. с. 147-150), договір про надання телекомунікаційних послуг № НК-1337/02/13 від 27.02.2013 із додатком до нього (т. 1 а. с. 153-156), договір про надання телекомунікаційних послуг № НК-888/08/12 від 01.07.2012 із додатком до нього (т. 1 а. с. 159-162), договір про надання телекомунікаційних послуг № НК-1262/01/13 від 21.01.2013 (т. 1 а. с. 164-168), договір про надання телекомунікаційних послуг № НК-1447/05/13 від 14.05.2013 із додатком до нього (т. 1 а. с. 171-174), договір про надання телекомунікаційних послуг № НК-1478/05/13 від 27.05.2013 із додатками до нього (т. 1 а. с. 179-184), договір про надання телекомунікаційних послуг № 00-02308 від 11.07.2014 із додатками до нього (т. 1 а. с. 187, 189-192), договір про надання телекомунікаційних послуг № НК-1692/09/13 від 16.09.2013 із додатками до нього (т. 1 а. с. 195, 199-205), договір про надання телекомунікаційних послуг № НК-1401/04/13 від 11.04.2013 із додатками до нього (т. 1 а. с. 209-212), договір про надання телекомунікаційних послуг № НК-1716/09/13 від 24.09.2013 із додатками до нього (т. 1 а. с. 215-220), договір про надання телекомунікаційних послуг № 00-02365 від 22.08.2014 із додатками до нього (т. 1 а. с. 224-233);

- податкові накладні: № 336 від 25.07.2013, № 204 від 25.07.2013, № 118 від 28.02.2013, № 75 від 21.02.2013, № 146 від 29.03.2013, № 15 від 02.04.2013, № 85 від 25.03.2013, № 82 від 17.04.2013, № 151 від 29.03.2013, № 78 від 21.02.2013, № 61 від 10.07.2013, № 110 від 30.04.2013, № 7 від 06.06.2013, № 37 від 11.07.2014, № 97 від 23.09.2013, № 74 від 15.04.2013, № 169 від 30.09.2013, № 114 від 22.08.2014, № 102 від 25.07.2013 (т. 1 а. с. 116, 118, 124, 126, 128, 137, 146, 152, 158, 170, 176, 178, 186, 194, 207, 214, 222, 235, 237);

- акти надання послуг № 375 від 31.07.2013, № 239 від 31.07.2013 (т. 1 а. с. 117, 119);

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): № NE-0000222, № NE-0000282, № NE-0000428, № NE-0000441, № NE-0000437, № NE-0000438, № NE-0000914, № NE-0000565, № NE-0000859, № NE-00001155, № NE-00001384, № NE-0000595, № NE-00001411, № NE-00001422, № NE-00001053 (т. 1 а. с. 123, 125, 127, 151, 157, 169, 175, 177, 185, 193, 206, 213, 221, 234, 236);

- акти приймання виконаних підрядних робіт: № 1 від 02.04.2013, № 2 від 25.03.2013 (т. 1 а. с. 136, 145);

- лист (т. 1 а. с. 163);

- замовлення на послуги № 1 від 11.07.2014, № 1 від 16.09.2013 (т. 1 а. с. 188, 197-198);

- акт початку надання послуг від 16.09.2013 (т. 1 а. с. 196);

- технічні умови (т. 1 а. с. 208).

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платником податків, що не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договорів із контрагентами позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ТОВ «Неоком», містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нереальності договору позивача із контрагентами відповідач посилається лише на наявність відомостей щодо відсутності контрагента позивача за своїм місцезнаходженням.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо фіктивності та обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є контрагентами ТОВ «Неоком», та здійснення ними незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нереальності договору позивача із контрагентом відповідач посилається лише на акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 23.05.2013 № 42/22-00/38085164 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Арс Сіті» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за жовтень-грудень 2012 року, січень-квітень 2013 року», відповідно якого на підприємстві відсутні трудові та матеріальні ресурси, транспортні засоби на виконання будь-яких господарських зобов'язань, акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києві № 1329/26-59-22-08-15/35466104 від 15.10.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Екскалібур» за червень-серпень 2013 року».

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Суд звертає увагу на те, що зустрічні звірки проводяться в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 «Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок» (далі - Порядок № 1232).

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

При цьому заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто, спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, однак без фактичного здійснення таких дій, не можуть вважатись діями по проведенню зустрічної звірки.

З вищенаведеного вбачається, що в порущення п. 6 Порядку № 1232, без отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження органом державної податкової служби було проведено зустрічну звірку. В порушення п. 7 Порядку № 1232 податковим було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, хоча законодавством передбачено складання довідки та відповідний порядок її підписання та направлення.

Отже, акт про неможливість проведення зустрічної звірки засвідчує лише відсутність звірки. Доказом порушень у веденні податкового обліку такий акт не є.

Більш того, із постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2014 (т. 2 а. с. 43-48) вбачається, що ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року (т. 2 а. с. 38-42) та постанова Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року (т. 2 а. с. 29-37) залишені в силі в наступних частинах:

1) визнано протиправними дії відповідача щодо коригування показників податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ «АРС СІТІ» за жовтень, грудень 2012 року, січень - лютий 2013 року;

2) зобов'язано податковий орган поновити показники податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ «АРС СІТІ» за жовтень, грудень 2012 року, січень - лютий 2013 року».

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певних договорів, не є безумовною підставою для висновку про укладення таких договорів з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо фіктивності або обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи, що є його контрагентом та здійснення ним незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагента.

Крім того, у акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначені договори виконувались сторонами, сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження суми податку на додану вартість, податку на прибуток є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Неоком», - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області від 12.12.2014 № 0004832200, № 0004842200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Неоком» судові витрати в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн 70 коп.

Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.

Суддя Д.В. Лобан