Рішення

від 11.03.2015 по справі 914/13/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2015 р.                                                                       Справа№ 914/13/15

          Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Державного підприємства – Українського державного інституту з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР», м. Київ

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Імідж Л», м. Пустомити, Львівська область

про:стягнення 55164,94 грн.

Суддя Артимович В.М.

Секретар судового засідання Струк Н.Р.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Суть спору: на розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державного підприємства – Українського державного інституту з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР», м. Київ, надалі – позивач, до          Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Імідж Л», м. Пустомити, Львівська область, надалі – відповідач, про стягнення грошових коштів в сумі 55164,94 грн.

Ухвалою суду від 05.01.2015 р.           порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, судове засідання призначено на 04.02.2015 р.

04.02.2015 р. через канцелярію на розгляд суду представник позивача подав супровідний лист з проханням долучити до матеріалів справи ряд документів.

04.02.2015 р. на розгляд суду представник позивача подав заяву, в якій надає відомості, необхідні на виконання ухвали від 05.01.2015 р.

18.02.2015 р. на розгляд суду представник позивача подав клопотання з проханням продовжити строк розгляду спору.

26.02.2015 р. на розгляд суду позивач подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача у судовому засідання 11.03.2015 р. та задоволити позов повністю.

В засідання суду 11.03.2015 р. сторони не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання відповідно до ст. 64 ГПК України.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського сду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. за № 18 за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців вбачається, що місцезнаходженням відповідача є вул. Глинська, буд. 38, м. Пустомити, Пустомитівський район, Львівська область, 81100. На вказану адресу судом направлялись відповідні процесуальні документи.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне.

23.11.2011 р. між позивачем та відповідачем укладено договір за № 142-11, за яким замовник в порядку та на умовах цього договору доручає, а виконавець приймає на себе: «виконання контрольних замірів параметрів конструкції і ступінь ущільнення дорожнього покриття збудованої лісогосподарської дороги довжиною 40 км у Київській області. Інженерно-геологічні вишукування, надалі іменуються – «Роботи» (п. 1.1 договору). Пункт 1.3 договору вказує, що термін здачі робіт - грудень 2011 р.

Вартість робіт по цьому договору згідно з кошторисом становить 87644,40 грн., в тому числі ПДВ – 14607,40 грн. Після підписання договору замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі 50 % від договірної ціни. Замовник проводить розрахунок із виконавцем на підставі акту приймання виконаних робіт та не пізніше 15 календарних днів з моменту його підписання. (п.п. 2.1, 2.2, 2.5.)

Згідно акту виконаних робіт (послуг) за № 427 від 21.12.2011 р. на суму 87644,40 грн. вбачається, що сторони склали цей акт про те, що виконані роботи (послуги) задовольняють умовам договору і належним чином оформлені. Зазначений акт підписаний та скріплений печатками у двосторонньому порядку.

Відповідно до податкової накладної від 24.11.2011 р. за № 431 вбачається, що борг відповідача складає 43822,20 грн. Позивач вказує, що аванс сплачено відповідачем згідно п. 2.2 договору.

Згідно податкової накладної від 21.12.12.2011 р. за № 503 відповідач зобов'язаний сплати Державному підприємству – Українському державному інституту з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР» іншу частину від договірної ціни.

Акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2012 р., скріплений підписами обох сторін, вказує, що борг відповідача перед позивачем становить 43822,20 грн.

З картки рахунку позивача за № 361 за період з 01.01.2011 р. по 18.12.2014 р. вбачається, що 25.09.2013 р. відповідачем перераховано 3822,20 грн. в погашення боргу і сальдо на кінець періоду складає 40000,00 грн.

Листами від 16.05.2013 р., 17.09.2013 р., 21.11.2014 р., 30.01.2015 р. позивач просив відповідача сплатити борг за виконані роботи згідно договору від 23.11.2011 р.

Зважаючи на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд-Імідж Л» виконані роботи не оплачено в повному обсязі, Державне підприємство – Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР» звернулося до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 40000,00 грн. основного боргу, а також 9016,00 грн. індексу інфляції та 3348,94 грн. 3% річних, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України. Крім того, позивач просить також стягнути з відповідача 2800,00 грн. штрафу відповідно до ст. 231 ГК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за зобов'язанням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Положеннями ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні норми містяться і в Господарському кодексі України.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 844 ЦК України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Як вбачається з п. 2.1 договору вартість робіт згідно з кошторисом, що є додатком № 2 до договору, становить 87644,40 грн.

Згідно акту здачі-приймання виконаних робіт (послуг) від 21.12.2011 р. за № 427 позивачем виконані роботи в термін, визначений п. 1.3 договору, а відповідачем в свою чергу не проведено розрахунок із державним підприємством в строк, зазначений в п. 2.5 договору, зокрема, не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з моменту підписання акту.

Станом на 18.12.2014 р. борг відповідача складає 40000,00 грн. відповідно до картки рахунку за № 361 за період 01.01.2011 р. до 18.12.2014 р., так як останнім згідно п. 2.2 договору сплачено аванс в сумі 43822,20 грн., а 25.09.2013 р. лише 3822,20 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Враховуючи те, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем за виконані роботи підтверджується вищезазначеними актом приймання виконаних робіт, податковою накладною, приймаючи до уваги те, що відповідачем в порядку ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України не було спростовано наявність заборгованості та не доведено припинення зобов'язання будь-яким передбаченим законом способом в частині суми боргу, суд вважає доведеними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за виконані позивачем роботи у розмірі 40000,00 грн.

Щодо вимог про стягнення 9016,00 грн. індексу інфляції та 3348,94 грн. 3% річних суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пленумом Вищого господарського суду України у п. 3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищенаведене та провівши перерахунок суми позову, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення індексу інфляції підлягають задоволенню в сумі 9016,00 грн. та 3% річних в сумі 3438,94 грн.

Відповідно до п. 4.1, 4.1.1, 4.1.2 за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по цьому договору виконавець і замовник несуть відповідальність у відповідності до діючого законодавства. За несвоєчасне виконання робіт, відповідно п. 1.4 договору, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 % від суми договору за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ що діє в період, за який нараховується пеня. За несвоєчасну оплату виконаних робіт по договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми договору за кожен відстрочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня.

Окрім того, посилаючись на положення ч. 2 ст. 231 ГК України, за порушення строків виконання зобов'язання позивач нарахував відповідачу штраф в розмірі 7% в сумі 2800,00 грн.

Однак суд вважає, що нарахування відповідачу штрафу в розмірі 7% в сумі 2800,00 грн. є безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З системного аналізу наведеної законодавчої норми вбачається, що застосування визначених у ній розмірів штрафних санкцій є можливе тільки якщо інше не передбачено законом чи договором.

Сторони у п. 4.1.1 договору визначили, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт по договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми договору за кожен відстрочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня.

Окрім того, Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» звернув увагу на те, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

В даному випадку відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, а відтак нарахування 7% штрафу у відповідності до абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України є безпідставним. Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням № 58 від 17.12.2014 р. на суму 1827,00 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 4-5, 4-7, 12, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.           Позов Державного підприємства – Українського державного інституту з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР», м. Київ, задоволити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Імідж Л» (81100, Львівська область, м. Пустомити, вул. Глинська, буд. 38, ідентифікаційний код 36874616) на користь Державного підприємства – Українського державного інституту з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР» (03680, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 39/1, ідентифікаційний код 05416892) 40000,00 грн. основного боргу, 9016,00 грн. інфляційних нарахувань, 3348,94 грн. три процентів річних, 1734,27 грн. судового збору.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Наказ видати відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                           Артимович В.М.