Ухвала

від 17.03.2015 по справі 820/19169/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 р.Справа № 820/19169/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015р. по справі № 820/19169/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербуд" (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд скасувати повідомлення - рішення від 17.11.2014 року №0003902204, прийняте відповідачем.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення відповідача № 0003902204 від 17.11.2014 року.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення вимог ст. 159 КАС України, щодо законності та обґрунтованості судового рішення, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів відповідно ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, зареєстрований Харківською районною державною адміністрацією Харківської області 06.02.2001 року року як юридична особа, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 31337000.

Позивач, перебуває на обліку як платник податків у відповідача з 23.02.2001 року, та є платником ПДВ відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №313370020230.

Згідно даних довідки АА №520294 Головного управління статистики Харківської області, предметом та видами діяльності позивача за КВЕД-2010, зокрема, є: будівництво житлових та нежитлових будівель; знесення; підготовчі роботи на будівельному майданчику; електромонтажні роботи; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; інші будівельно-монтажні роботи

За період 01.12.2013року по 31.12.2013 року податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача (код ЄДРПОУ 31337000) з питання взаємовідносин з ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Східбуд" (код ЄДРПОУ 3815816).

За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 1618 від 31.10.2014 року, згідно якого встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) від 02.12.2010 року, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 64 153,2 грн. за грудень 2013 року.

Позивач, не погодившись із висновками податкового органу, подав відповідачу заперечення № 89 від 05.11.2014 року на вищевказаний акт.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки відповідачем було надано відповідь позивачу від 10.11.2014 року за №8083/10/20-23-22-01-05 про те, що висновки податкового органу зафіксовані у відповідності до норм чинного законодавства України та підлягають залишенню без змін.

На підставі акту № 1618 від 31.10.2014 року відповідачем було складено податкове повідомлення-рішення №0003902204 від 17.11.2014 року, в якому зазначено, що перевіркою встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 року №2755-IV, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 80 191,25 грн., в тому числі 64 153 грн. - за основним платежем та 16 038,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення - рішення №0003902204 від 17.11.2014 року було винесене з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням ч.3 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі такого.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК України від 02.12.2010 року ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (генпідрядник) та ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Східбуд" (субпідрядчик) був укладений Договір № 19/07-М від 15.07.2013 року.

За умовами укладеного договору генпідрядник - позивач доручив, а субпідрядник - ТОВ "Науково-виробниче об'єднання «Східбуд» зобов'язувався виконати наступні роботи: оздоблення зовнішніх стін фасаду житлового будинку № 34 МЖК "Інтернаціоналіст".

Відповідно до договірної ціни вартість робіт склала 1 788 976,87 грн. (один мільйон сімсот вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот сімдесят шість грн. 87 коп.), в т.ч. податок на додану вартість 20% - 298 162,81 (двісті дев'яносто вісім тисяч сто шістдесят дві грн.. 81 коп.).

Ціна договору включає в себе витрати на виконання загально будівельних робіт. За спільною згодою сторін ціна договору може бути змінена внаслідок інфляції.

Згідно з додатковими угодами до договору № 19/07-М від 15.07.2013 року, субпідрядник виконував і інші роботи в житловому будинку № 34 МЖК «Інтернаціоналіст», вартість цих робіт зазначено в додаткових угодах № 1 від 16.09.2013 року, № 2 від 01.10.2013 року, № 3 від 02.12.2013 року, № 4 від 30.12.2013 року.

Відповідно до додаткової угоди № 4 від 30.12.2013 року строк дії договору № 19/07-М від 15.07.2013 року - до 31.07.2014 року.

На виконання зазначеного договору, замовлені роботи були отримані позивачем, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2013 року № 1/4, за вересень 2013 року № 1/7, за вересень № 1/8, за жовтень 2013 року № 1/8, за жовтень 2013року № 1/09, за жовтень 2013 року № 1/11, за листопад 2013 року № 1/11, за грудень 2013 року № 1/10, за грудень 2013року № 1/11, за грудень 2013р. № 1/12, за травень 2014 року № 1/2, за травень 2014 року № 1/4, за травень 2014 року № 1/3, за липень 2014 року № 1/1, за липень 2014 року № 1/2, які містять перелік послуг наданих позивачеві.

Реальність операцій, в межах договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Науково-виробниче об'єднання «Східбуд» підтверджується податковими накладними від 17.07.2013 року № 16, від 05.08.2013 року № 9, від 12.08.2013 року № 16, від 27.08.2013 року № 33, від 08.10.2013 року № 18, від 10.10.2013 року № 28, від 31.10.2013 року №140, від 31.10.2013 року № 165, від 04.11.2013 року № 8, від 18.11.2013 року № 49, від 25.11.2013 року №70, від 29.11.2013 року № 130, від 09.12.2013 року № 24, від 16.12.2013 року № 44, від 18.12.2013 року № 53, від 20.12.2013 року № 73, від 27.12.2013 року № 120, від 08.05.2014 року № 26, від 12.05.2014 року №27, від 13.05.2014року № 38, від 29.05.2014 року № 212, від 30.05.2014 року №142, від 11.06.2014 року № 55, від 31.07.2014року №165, від 31.07.2014 року № 166.

Податкові накладні, відповідають встановленим вимогам ст.201 ПК України.

Вищезазначені суми податку на додану вартість було віднесено позивачем до складу податкового кредиту.

Колегія суддів вважає, що документи, які підтверджують реальність вчинення господарських операцій між позивачем та «Науково-виробниче об'єднання «Східбуд» не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак є належними та допустимими доказами виконання цього договору.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на користь ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Східбуд», що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано.

Згідно приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, документи про оплату товару є належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Оцінивши зазначений правочин за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів зазначає, що спірний правочин укладений між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, даний договір є належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Колегія суддів, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, платіжним дорученням, актам приймання виконаних підрядних робіт та іншим первинним документам, якими позивач доводить реальність здійснення господарської операції, приходить до висновку про реальність здійснення фінансово-господарський операцій платника податку ТОВ «Науково-виробниче об'єднання "Східбуд», на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Щодо посилання відповідача на акт перевірки від № 12.06.2014р. № 2353/20-30-22-03/38158516 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Східбуд», яким встановлено нереальність проведених операцій з контрагентами - покупцями та контрагентами - продавцями за період грудень 2013 року, колегія суддів вважає їх необґрунтованими на підставі такого.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Юридична відповідальність кожного платника податків, відповідно до ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є недопустимим.

Також, зазначена позиція узгоджується із позицією Верховного суду України викладена в постановах №10/21 від 02.03.2010 року, №09/05 від 13.01.2009 року, №08/28 від 12.02.2008 року, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюється на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що зі змісту актів здачі - прийняття за формою КБ-3 неможливо встановити інформацію, ані відносно замовника будівельних робіт, ані адреси за якої їх проведено, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Наказом Державною комітету статистики України та Державним комітетом України з будівництва та архітектури № 237/5 від 21.06.2002року «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку у будівництві», затверджені типові форми № КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт» та КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт».

Наявні в матеріалах справи довідки про вартість виконаних підрядних робіт та акти приймання виконаних підрядних робіт містять зазначення: замовник - Генпідрядник - позивач, субпідрядник - ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Східбуд», договір, на підставі якого виконувались роботи - договір субпідряду № 19/07-М від 15.07.2013року, найменування будівництва, адреса - житловий будинок № 34 МЖК Інтернаціоналіст, с. Циркуни (Зовнішнє оздоблення).

Розпорядженням Голови Харківської районної ради народних депутатів від 22.07.1993року № 75 «Про присвоєння поштової адреси МЖК «Інтернаціоналіст» присвоєно поштову адресу: Харківський район, с. Циркуни. МЖК «Інтернаціоналіст».

Таким чином, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт, мають всі передбачені чинним законодавством реквізити, а отже мають юридичну силу та доказовість фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Східбуд».

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року по справі №820/19169/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з інших підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015р. по справі №820/19169/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Зеленський В.В. Судді П'янова Я.В. Чалий І.С.