Рішення

від 23.02.2015 по справі 908/6152/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 12/180/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2015 Справа № 908/6152/14

Суддя Господарського суду Запорізької області Смірнов О.Г., розглянувши у відкритому

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/6152/14

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманський комбікормовий завод", м. Красний Лиман

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-інвест ЛЛС", м. Запоріжжя

про стягнення 95117,12 грн.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманський комбікормовий завод" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-інвест ЛЛС" про стягнення попередньої оплати в сумі 95000,00 грн., трьох процентів річних в сумі 117,12 грн. за договором купівлі-продажу від 11.06.13 р.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 4 2 , 4 3 ГПК України.

Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому суд дійшов висновку, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 11.06.2013 року на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманський комбікормовий завод» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія-Інвест ЛЛС» надійшла пропозиція (оферта) укласти договір купівлі-продажу зародку кукурудзи.

Згідно з преамбулою та п. 1.1. вказаного договору визначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Софія-Інвест ЛЛС», як Продавець, продає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманський комбікормовий завод», як Покупець, купує зародок кукурудзи, далі Продукція.

Умовами розділу 2 визначено, що кількість та асортимент продукції визначається згідно попередніх заявок, узгоджених про телефону або за допомогою факсимільного зв'язку. Ціна за одиницю продукції вказана у виставленому продавцем покупцю рахунку-фактурі.

Відповідно до розділу 3 вказаного договору оплата продукції покупцем здійснюється по договірній ціні шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Покупець здійснює повну попередню оплату продукції згідно наданого-рахунку фактури.

Розділом 4 договору визначено, що Продавець доставляє продукцію до складу Покупця, а Продукція вважається переданою Покупцеві з моменту її фактичного вручення йому разом з необхідним супроводжувальними документами.

Відповідно до пункту 9.1 даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 312.12.2013 року, а в частині взаєморозрахунків-до повного їх виконання. Договір вважається продовженим на той же час і на тих же умовах, якщо жодна зі сторін, не пізніше ніж за один місяць до завершення терміну його дії не виявить про небажання продовження дії Договору, про що зазначено у п. 9.3.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «Софія Інвест ЛЛС» було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000025 від 26.07.2013 року для оплати зародку кукурудзи у кількості 30000, 000 кг. на загальну суму 95000, 00 грн.

Позивач в свою чергу прийняв (здійснив акцепт) вказані пропозиції відповідача, сплативши вартість товару, визначеного у вказаному рахунку-фактурі на суму 95000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 346 від 26.07.2013 року.

В подальшому позивач з метою прийняття товару на загальну суму 95000, 00 грн. на адресу відповідача направив лист № 396 від 14.10.2014 року з вимогою щодо виконання останнім обов'язку з поставки продукції. Однак, відповідач у встановлені вимогою строки продукцію не передав.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з передачі (постачання) товару у строк, зазначений в направленій на його адресу вимозі, позивачем з посиланням на приписи ч. 3 ст. 693 ЦК України, ст. ст. 530, 536, 625 ЦК України, нараховані останньому проценти річних за період в сумі 117, 12 грн.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Нормою ч. 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 2 ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. В такому разі договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).

Частиною 2 ст. 642 ЦК України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем були здійснені пропозиції укласти договір купівлі-продажу з позивачем шляхом направлення останньому факсограмою примірника договору та рахунку-фактури № СФ-0000025 від 26.07.2013 року на оплату товару із зазначенням найменування, кількості та ціни.

Фактичні обставини справи свідчать, що позивач запропоновані відповідачем пропозиції щодо поставки товару, обумовленого договором купівлі-продажу від 11.06.2013 року та рахунку-фактури № СФ-0000025 від 26.07.2013 року, прийняв, що підтверджується здійсненою ним оплатою вказаного товару на загальну суму 95000, 00 грн. згідно платіжного доручення 346 від 26.07.2013 року. Відтак, здійснивши оплату товару до його постачання відповідачем позивач підтвердив прийняття його пропозиції щодо укладення договору поставки товару, визначеного в оферті, що кореспондується з ч. 1 ст. 640 ЦК України.

Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк оплати товару, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 655 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України також визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Предмет поставки за Договором відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, § 1 Глави 54 ЦК України визначені загальні положення про купівлю-продаж. Стаття 655 ЦК України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи позивач здійснив часткову оплату товару до його постачання відповідачем на загальну суму 95000, 00 грн., тобто здійснив передоплату товару, що підтверджується платіжним дорученням № 346 від 26.7.2013 року. Втім, зобов'язання з поставки товару, попередньо оплаченого позивачем, відповідачем не виконано, що свідчить про невиконання останнім умов договору.

Приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання. Вказана позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.01.2010 року у справі № 42/423.

Разом з тим, зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту (постанова ВСУ від 28.11.2011 року № 3-127гс11).

Докази у справі свідчать, що позивачем на адресу відповідача були направлені В подальшому позивач з метою прийняття товару на загальну суму 95000, 00 грн. на адресу відповідача направив лист № 396 від 14.10.2014 року з вимогою щодо виконання останнім обов'язку з поставки продукції. Однак, відповідач у встановлені вимогою строки продукцію не передав. Разом з тим, матеріали справи свідчать, що спірні грошові кошти, які перераховані позивачем в кості передоплати за договором відповідачем не повернуті.

В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивач довів суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за договором, укладеним шляхом направлення електронного повідомлення та виставленого рахунка-фактури на оплату товару, а саме невиконання останнім обов'язку з поставки товару та неповернення на вимогу позивача сплаченої передоплати в сумі 95000, 00 грн., в т.ч., що строк виконання відповідачем зобов'язання з повернення суми попередньої оплати настав. Відповідач доказів сплати передоплати на користь позивача станом на день розгляду справи суду не надав, заявлених до нього вимог не спростував.

За таких обставин, позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманський комбікормовий завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-інвест ЛЛС" про стягнення 95000, 00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з Відповідача трьох процентів річних, то вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку стягнення з Відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 117, 12 грн. слід відмовити як безпідставно заявлених.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 24.02.2015 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 530, 536, 599, 629, 638, 639, 641, 642, 644, 693, 712 ЦК України, ст. ст. 180, 181, 193, 265, 266 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 34, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманський комбікормовий завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-інвест ЛЛС" про стягнення 95117,12 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-інвест ЛЛС", 69057, м. Запоріжжя, вул. Сєдова, буд. 8, код ЄДРПОУ 38461287, на користь:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманський комбікормовий завод", 84402, м. Красний лиман, вул. Сєвєрна, буд. 1, код ЄДРПОУ 00688060, попередню оплату за договором б/н від 11.06.2013 року в сумі 95000 (дев'яносто п'ять тисяч) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1900 (одна тисяча дев'ятсот) грн. 00 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманський комбікормовий завод" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-інвест ЛЛС" щодо стягнення трьох процентів річних в сумі 117,12 грн. відмовити.

Повне рішення складено - 02.03.2015 року

Суддя О.Г.Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.