Постанова

від 03.03.2015 по справі 826/853/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 березня 2015 року № 826/853/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілта» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ілта» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів ум. Києві від 14.01.2015 р. №2726552202 яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додатку вартість (код платежу 14010100) в розмірі 787500,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 525000,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 262500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем з грубим порушенням норм податкового законодавства, без належних фактичних та правових підстав, а отже підлягає скасуванню у судовому порядку. У судовому засіданні підтримав позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

17.02.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ілта» з питань дотримання вимог чинного законодавства з платником податків ПП БФ «Консоль» ( код ЄДРПОУ 31220937) за березень 2014 року.

За результатами перевірки складений акт від 17.12.2014р. №1245/26-55-22-02/14284053 (надалі також - акт перевірки).

Документальною позаплановою невиїзною перевіркою відповідачем встановлено, що ТОВ «Ілта» порушено п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст.185 ПКУ, в результаті чого встановлено зниження податку на додану вартість на загальну суму 525000,00 грн., в тому числі: за березень 2014 року на суму 525000,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 14 січня 2015р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №2726552202, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додатку вартість (код платежу 14010100) в розмірі 787500,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 525000,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 262500,00 грн.

Вважаючи податкове повідомлення - рішення №2726552202 від 14 січня 2015р. протиправним, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Фактичні обставини справи свідчать, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські правовідносини з ПП БФ «Консоль» на підставі укладеного договору поставки від 28.03.2014р. №280314 (надалі по тексту також - Договір).

Так, за умовами Договору, Постачальник (ПП «БФ «Консоль») зобов'язується передати у власність Покупцю (ТОВ «Ілта») сільськогосподарську продукцію (олія соняшникова), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити загальну вартість товару.

Загальна кількість товару становить 300 тон (+/- 10%).

Загальна вартість товару становить 3150000 грн., в тому числі ПДВ 525000 грн.

Також зі змісту Договору вбачається, що Товар переходить у власність Покупця за умов зобов'язання Постачальника доставити товар на виконання інструкції Покупця на терміналі ТОВ «Верхньосірогозькій ОПЗ», с. Верхні Сирогози, вул. Поштова, буд.36Б, Ніжносірогозький р-н. Вартість доставки Товару на вказаний термінал включено вартість Товару згідно договору.

Як свідчать матеріали справи, за наслідками вчиненої господарської операції з контрагентом - ПП БФ «Консоль», на підставі податкової накладної №34 від 31.03.2014р., яка була виписана директором ПП БФ «Консоль» - Осадчим С.С., позивачем включено до суми ПДВ за березень 2014р. в розмірі 525000,00 грн. до складу податкового кредиту.

Проте відповідач не погоджується із правомірністю включення позивачем сум ПДВ за березень 2014р. в розмірі 525000,00 грн. до складу податкового кредиту, та зазначає, що реальність вчинення господарських операцій між ТОВ «Ілта» та ПП «БФ «Консоль» - відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, таким чином, у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Як зі змісту акту перевірки, так і зі змісту письмових заперечень проти позову вбачається, що доводи відповідача про нереальність господарської операції позивача з ПП «БФ «Консоль» ґрунтуються виключно на відомостях, що відображені у акті ДПІ м. Херсона Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 17.12.2014р. №1245/26-55-22-02/14284053 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Приватного підприємства багатогалузевої фірми «Консоль» з питань підтвердження правових відносин з постачальниками та покупцями, правомірності декларування суми податкових зобов'язань та формування податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.2014 по 30.04.2014рр.».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Порядок формування податкового кредиту встановлений статтею 198 ПК України.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях в межах господарської діяльності платника податку.

Пункти 198.1 та 198.2 визначають у разі здійснення яких операцій у платника податку виникає право віднесення сум податку на податковий кредит, а також дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, а саме дата тієї події, яка відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог закону.

В межах судового розгляду справи встановлено, що суму ПДВ за березень 2014р. в розмірі 525000,00 грн. до складу податкового кредиту позивачем включено на підставі податкової накладної №34 від 31.03.2014р., копія якої міститься у матеріалах судової справи.

Відповідно до пунктів 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктами п. 200.1-200.4, п. 200.7 ст.200 ПК України передбачається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1).

Суд приймає до уваги той факт, що в акті перевірки відповідачем не заперечується наявність у ТОВ «Ілта» та правильність податкових накладних по взаємовідносинам з ПП БФ «Консоль», на підставі яких сформований податковий кредит відповідного періоду.

Так, відповідачем з огляду на встановлену ДПІ м. Херсона Головного управління Міндоходів у Херсонській області відсутність у ПП БФ «Консоль» основних фондів, складських приміщень, автотранспортних засобів та стан такого платника « 9» (станом на 11.06.2014р.), визнано Договір поставки від 28.03.2014р. №280314, укладений позивачем з вказаним контрагентом, таким, що не спрямований на реальне настання юридичних наслідків, що ним обумовлені, а відтак і відсутність права позивача на податковий облік даних операцій.

Суд відхиляє такі доводи відповідача як єдине обґрунтування порушення позивачем норм податкового законодавства, з огляду про наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності). Будь-яких зауважень стосовно статусу ПП БФ - Консоль» як платника ПДВ на час виписки податкової накладної в акті перевірки не міститься, в ході судового розгляду справи таких доказів також не надано.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що право платника податку на формування податкового кредиту не залежить від податкового обліку (стану місцезнаходження) контрагентів та сплати ними податку до бюджету.

Крім того, встановлено, що господарська операція, яка оспорюється, досліджувалась в рамках досудового розслідування, внесеного 18 вересня 2014р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32014100060000199. Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стала аналітична довідка ГУ Міндоходів у м. києві №201/16-20/14284053 від 14.08.2014р. про результати дослідження фінансових операцій, проведених за участю ТОВ «Ілта» за період квітень-червень 2014р. з підприємствами ТОВ «Станта» (код за ЄДРПОУ 35698831) та ПП БФ - «Консоль» (код за ЄДРПОУ 31220937).

Так, за результатами дослідження фінансових операцій, проведених за участю вказаних вище підприємств, слідчим СУ ФР ДП у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві лейтенантом податкової міліції С.В. Киричком, 24 жовтня 2014р. винесена Постанова про закриття кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України за відсутністю в діях службових осіб ТОВ «Ілта» складу кримінального правопорушення. Суми податкових зобов'язань ТОВ «Ілта» перед Державним бюджетом України встановлено не було.

Поряд з цим, доводи відповідача про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ПП БФ - «Консоль», не приймаються судом до уваги, з огляду про наступне.

Так, як вже було судом встановлено, нікчемність правочину обумовлена висновками іншого податкового органу, викладеного у акті від 17.12.2014р. № 1245/26-55-22-02/14284053.

В межах розгляду справи підтверджено, що дії Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області щодо коригування ПП БФ - «Консоль» податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в електронній інформаційній базі даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів «Система «Податковий блок» ДПС України» на підставі актів від 11.06.2014р. №156/21-13-22-06/31220937 «Про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства багатогалузева фірма «Консоль» з питань підтвердження відносин з контрагентами постачальниками та покупцями, правомірності декларування суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.2014р. по 30.04.2014р.» та від 28.06.2014р. №168/21-03-22-06/31220937 «Про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства багатогалузева фірма «Консоль» з питань підтвердження відносин з контрагентами постачальниками та покупцями, правомірності декларування суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.05.2014р. по 31.05.2014р.», оскаржувались ПП БФ - «Консоль» до суду.

Так, Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 24.07.2014р. у справі №821/2425/14 адміністративний позов ПП БФ - «Консоль» задоволено, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області щодо коригування позивачу податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в електронній інформаційній базі даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів «Система «Податковий блок» ДПС України» на підставі актів від 11.06.2014р. №156/21-13-22-06/31220937 «Про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства багатогалузева фірма «Консоль» з питань підтвердження відносин з контрагентами постачальниками та покупцями, правомірності декларування суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.2014р. по 30.04.2014р.» та від 28.06.2014р. №168/21-03-22-06/31220937 «Про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства багатогалузева фірма «Консоль» з питань підтвердження відносин з контрагентами постачальниками та покупцями, правомірності декларування суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.05.2014р. по 31.05.2014р.»; зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області вилучити з електронної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів «Система «Податковий блок» ДПС України» інформацію, внесену на підставі актів №156/21-13-22-06/31220937 від 11.06.2014р. та №168/21-03-22-06/31220937 від 28.06.2014р.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014р. у справі №821/2425/14 апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишено без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року - без змін.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що в силу приписів чинного законодавства України, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ст. 204 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Таким чином, системний аналіз норм законодавства свідчить, що такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Разом з тим, відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним правочином визнається правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Згідно з ч.2 цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним виключно судом.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати правочини нікчемними.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також відповідачем не надано суду доказів визнання укладених позивачем правочинів недійсними у судовому порядку.

Крім того, посилання відповідача на ч. 1 статті 203, статтю 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки суду узгоджуються з приписами ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до увагу принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку проте, що доводи відповідача про зниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 525000,00 грн., спростовані матеріалами справи та імперативними приписами чинного законодавства України, що свою чергу свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення від 14.01.2015 р. №2726552202 та наявність підстав для його скасування у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.01.2015 р. №2726552202 яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додатку вартість (код платежу 14010100) в розмірі 787500,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 525000,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 262500,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілта» понесені судові витрати в розмірі 487, 20 грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур