Рішення

від 19.03.2015 по справі 902/64/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 березня 2015 р. Справа № 902/64/15

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Яремчука Ю.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Головаченко Т.В.,

у відсутності представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до 1. : Приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" (01133, м. Київ, бул. Л.Українки, 15-а, кв. 7; поштова адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 104/24)

до 2.: Приватного підприємства "Март Марк" (21100, м.Вінниця, вул. Збишка, 42/91)

про стягнення 60219 грн 18 коп. заборгованості згідно договору транспортного перевезення від 21.06.2013 року,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" (відповідач 1.) та приватного підприємства "Март Марк" (відповідач 2.) 60219 грн 18 коп. заборгованості.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 26.01.2015р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/64/15 з призначенням її до розгляду.

Слухання справи двічі відкладалося з об'єктивних причин, про що свідчать ухвали суду від 12.02.2015р. та від 05.03.2015р.

В судове засідання на визначену дату (19.03.2015р.) представники сторін не з'явилися, хоча завчасно та належним чином повідомлялися про місце, дату та час судового розгляду ухвалою, яка надсилалася їм рекомендованою кореспонденцією. Крім того, про належне повідомлення відповідача 2., про дату, час та місце судового засідання, також свідчить підпис представника останнього (ОСОБА_3) від 18.03.2015р. на примірнику ухвали від 05.03.2015р.

У свою чергу позивач у надісланій 17.03.2015р. на адресу суду заяві від 17.03.2015р. (вх. №06-52/2448/15 від 17.03.2014р.) заявлений позов підтримав з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог від 05.02.2015р. (вх. 06-52/1099/15 від 05.02.2015р.) та від 04.03.2015р. (вх. 06-52/2093/15 від 05.03.2015р.), в яких він зменшив ціну позову на суму 20000 грн основної заборгованості (10000 грн згідно заяви про зменшення позовних вимог від 05.02.2015р. та 10000 грн - згідно заяви від 04.03.2015р.), що рахується за відповідачем 1. у зв'язку з оплатою суми зазначеного боргу, відтак, просив: стягнути з Приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" 25000 грн. основного боргу, 1849 грн. 90 коп. пені, 1382 грн 98 коп.- 3% річних, 10986 грн 30 коп. інфляційних втрат; стягнути солідарно з Приватного підприємства "Март Марк" та Приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" 1000 грн.

Крім того, вищевказаною заявою від 17.03.2015р. (вх. №06-52/2448/15 від 17.03.2014р.) позивач також просить суд провести розгляд справи за його відсутності.

З огляду на права, надані позивачеві ст.22 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), заяви позивача про зміну ціни позову в частинні стягнення основного боргу судом прийняті як такі, що не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб, при цьому розцінюються судом як відсутність між сторонами спору щодо стягнення з відповідача 1. (ПАТ "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана") 20000 грн. основної заборгованості, що є наслідком припинення провадження у справі в цій частині.

Поряд з цим, зважаючи на достатність у справі доказів для прийняття законного, об'єктивного та обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку розглядати справу за відсутності представників позивача та відповідачів.

При цьому суд констатує, що відповідачами не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідачів або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

21.06.2013р. між приватним акціонерним товариством "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) укладено договір транспортного перевезення (а.с. 9), згідно п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з транспортного перевезення вантажу- зерно сої, зерно кукурудзи, мінеральні добрива та вода транспортом марки Вольво в кількості 1 машина, на пальному виконавця.

Ціна послуг сторонами обумовлена у п 2.2 Договору та залежить від кілометражу, що проходить автотранспорт виконавця за кожною товарно-транспортною накладною або подорожнім листом.

Згідно п. 2.5 Договору, оплата наданих послуг здійснюється перерахуванням грошових коштів на поточний банківський рахунок виконавця в термін не більше десяти банківських днів з дати підписання акту приймання - передачі наданих послуг.

Термін виконання послуг встановлюється з 10.09.2013р. до 30.12.2013р. і остаточно уточнюється Замовником протягом дії Договору, в залежності від погодних умов (п. 4.1 Договору).

Додатковою угодою №1 від 06.10.2013р. сторони виклали п. 2.2 Договору в наступній редакції: «Вартість перевезення 1 т. становить 64,99 грн без ПДВ» (а.с. 10).

Судом встановлено, що на виконання договірних зобов'язань позивачем надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на суму 64223 грн 24 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі робіт від 31.12.2013р. (а.с. 11)

Відповідач в свою чергу за надані послуги розрахувався частково в сумі 19223 грн 24 коп., що підтверджується наявними у справі банківськими виписками (а.с. 17-23), відтак у останнього виникла заборгованість по оплаті наданих йому послуг в сумі 45000 грн.

В зв'язку з не проведенням відповідачем 1. розрахунків за надані йому послуги, позивачем направлявся на його адресу лист-вимога про сплату наявної заборгованості згідно договору перевезення вантажу від 21.06.2013р. (а.с. 13). Проте, як свідчать матеріали справи, погашення заборгованості за наданні послуги відповідачем 1 здійснено так і не було, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Судом також встановлено, що 21.06.2013 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1" (позивач за договором Кредитор) та Приватним підприємством "Март Марк" (відповідач 2 за договором поручитель) укладено договір поруки №21/6 (а.с. 12).

У відповідності до цього договору поручитель на добровільних засадах зобов'язується відповідати перед кредиторами за виконання зобов'язань приватним акціонерним товариством "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана", що виникли з договору транспортного перевезення від 21.06.2012р., який був укладений між кредитором та боржником (п. 1.1 Договору поруки).

Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розміру забезпеченого зобов'язання, зазначеного в п. 4 Договору (п. 3.1 Договору поруки).

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником, згідно основного договору у сумі, що дорівнює або не більше 1000 грн. (п. 4.1 Договору поруки).

05.01.2015 року позивач звернувся до відповідача 2 з письмовою вимогою про виконання ним взятих на себе зобов'язань у відповідності до договору поруки від 21.06.2013р. (а.с. 14). Відповідач вказану вимогу отримав наручно, однак, як свідчать матеріали справи, зобов'язань взятих на себе згідно договору поруки не виконав.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В ході розгляду справи судом встановлено, що частину боргу в сумі 20 000 грн. відповідачем 1. погашено після порушення провадження у даній справі, а саме 26.01.2015р. та 03.03.2015р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок від 30.01.2015р. та від 04.03.2015р.

У пункті п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем 1. відсутній спір щодо стягнення основної заборгованості в сумі 20000 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 1. решти суми основного боргу в розмірі 25000 грн. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її у вказаному розмірі.

Також підлягає задоволенню позовна вимога щодо солідарного стягнення з відповідачів 1, 2 коштів сумі 1000 грн., з огляду на наступне.

Статтею 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 4.1 Договору поруки, відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сумою що дорівнює або не більше 1000 грн основного боргу.

Статтею 541 Цивільного кодексу України передбачено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що згідно із умовами Договору поруки від 21.06.2013 року відповідач 2. є поручителем відповідача 1. за виконання грошового зобов'язання по договору перевезення вантажів від 21.06.2013р., у суда є всі правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 1000 грн.

Також, судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 за порушення взятих на себе зобов'язань за договором 1849 грн. 90 коп. пені, 1382 грн. 98 коп. - 3% річних та 10986 грн. 30 коп. інфляційних втрат, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Крім того, згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 5.1 Договору у випадку прострочення оплати послуг, що виконанні виконавцем, замовник сплачує виконавцю господарські штрафні санкції у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що нараховується на суму боргу, за весь період прострочення оплати.

З огляду на те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення пені, передбачені умовами укладеного між сторонами Договору, а вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат - чинним законодавством України, суд вважає їх правомірними та обґрунтованими.

Перевіркою розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат, в тому числі, що стосується періодів їх нарахування, судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.

Приймаючи рішення по даній справі, судом також взято до уваги той факт, що позивачем та відповідачем 2 при оформленні тексту договору поруки №21/6 від 21.06.2013р. у п. 1.1. даного договору помилково вказано дату укладення договору перевезення вантажу « 21.06.2012р.», тоді як мало бути вказано дату «21.06.2013р.», оскільки матеріалами справи, зокрема заявою (поясненням) позивача від 12.02.2015р. (а.с.39), підтверджується дата укладення договору перевезення вантажу саме 21.06.2013р., а тому, суд, розглядаючи позов, виходив із даної дати укладення договору перевезення вантажу.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідачів відповідно до ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 80, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" (01133, м. Київ, бул. Л.Українки, 15-а, кв. 7; поштова адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 104/24, код ЄДРПОУ 33939991) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 25000 грн. боргу, 1849 грн. 90 коп. пені, 1382 грн. 98 коп. - 3% річних, 10986 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 1772 грн. 27 коп. витрат зі сплати судового збору.

Солідарно стягнути з Приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" (01133, м. Київ, бул. Л.Українки, 15-а, кв. 7; поштова адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 104/24, код ЄДРПОУ 33939991) та Приватного підприємства "Март Марк" (21100, м.Вінниця, вул. Збишка, 42/91, код ЄДРПОУ 36966963) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 1000 грн. боргу.

Стягнути з Приватного підприємства "Март Марк" (21100, м.Вінниця, вул. Збишка, 42/91, код ЄДРПОУ 36966963) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 54 грн. 73 коп. витрат зі сплати судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача 1. основного боргу в сумі 20000 грн. припинити відповідно до п.1 1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 23 березня 2015 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (АДРЕСА_1);

3,4 - відповідачу 1 (01133, м.Київ, бул. Л.Українки, 15-а, кв. 7; поштова адреса: 01032, м.Київ, вул. Жилянська, 104/24); 5 - відповідачу 2 (21100, м.Вінниця, вул. Збишка, 42/91)