Рішення

від 17.03.2015 по справі 243/1628/15-ц

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 243/1628/15-ц

Провадження № 2/243/1041/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючої - судді Ільяшевич О.В.,

при секретарі Ляшко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Слов'янську справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні моральної шкоди,

В С Т А Н ОВ И В :

24 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду. В обґрунтування позову зазначив, що у період з 05 грудня 1983 року по 01 квітня 1998 року працював у ВАТ «Содовий завод», при звільненні відповідач повний розрахунок не здійснив. Згідно рішення Слов'янського міськрайонного суду від 10 квітня 2000 року № 2-1177-2000 з відповідача була стягнута сума заборгованості по заробітній платі у розмірі 2092 грн 93 коп. До тепер рішення суду відповідачем не виконано. Внаслідок чого вважає, що має право на компенсацію втрати частини заробітної плати, яка складає 5826 грн 62 коп. Також, вважає що підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який складає 28986 грн 59 коп. за період часу з 11 квітня 2000 року (наступний день за днем винесення рішення про стягнення заробітної плати) по день звернення із вказаним позовом. Враховуючи, що своїми діями відповідач завдав йому моральні страждання та переживання через порушені відповідачем його законних прав та інтересів гарантованих Конституцією України та трудовим законодавством в частині своєчасного отримання винагороди за свій труд, які він оцінює у 3000 грн 00 коп. У зв'язку з чим просить стягнути з відповідача на його користь вказані кошти.

06 березня 2015 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог в частині вимог про стягнення середнього заробітку та просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 квітня 1998 року по день винесення рішення по справі.

Позивач в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій просить справу слухати у його відсутності, позовну заяву підтримує, з підстав наведених в ній, просить її задовольнити, проти вирішення позову у заочному порядку не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, просить справу слухати у відсутності представника відповідача.

10 березня 2015 року на адресу суду надійшло заперечення від представника відповідача в якому зазначено, що позовні вимоги ВАТ «Содовий завод» не визнає в повному обсязі, оскільки за рішенням суду заборгованість у розмірі 2092 грн 93 коп була стягнута на користь ОСОБА_1, зазначена сума була знята з бухгалтерського обліку у 2000 році, оскільки позивач звертався до Європейського суду, зазначена заборгованість перейшла під юрисдикцію держави України,яка здійснює виплату заборгованості із компенсацією на підставі прийнятих рішень Європейського суду. Також розрахунки позивача не відповідають дійсності, оскільки підприємство не здійснює господарську діяльність з 2001 року, з часу оголошення підприємства банкрутом,та зазначена заборгованість за ОСОБА_1 не значилась. Компенсація та інші економічні санкції не можуть бути застосовані до підприємства, оскільки компенсації сплачується з часу отримання заборгованості, але заборгованість не сплачена працівникам, оскільки виконавчі листи знаходились до вересня 2003 року к виконавчій службі м. Слов'янська. Окрім цього, з 04 вересня 2003 року у відношенні підприємства відкрита ліквідаційна процедура, та у цей період забороняється застосування будь-яких економічних санкцій. У зв'язку з чим просять відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

В судовому засіданні встановлено, що у відповідності із записами в трудовій книжці, ОСОБА_1 працював у ВАТ «Содовий завод» у період з 05 грудня 1983 року по 01 квітня 1998 року (а.с.6).

Зазначена обставина також підтверджується довідкою №18-7145 від 25 лютого 2014 року, в якій вказано, що ОСОБА_1 дійсно працював у ВАТ «Содовий завод» робітником цеху АТУ.(а.с.7)

У відповідності до виписки з рішення Слов'янського міського суду Донецької області від 10 квітня 2000 року, з відповідача на користь позивача стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 2092 грн. 93 коп.(а.с.7).

Стосовно вимог позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітку суд виходить з наступного.

За змістом вимог ст. 34 ЗУ «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Стаття 34 введена в дію з 1 січня 1997 року згідно з Постановою ВР N 49/96-ВР від 20 лютого 1996 року.

За приписами вказаної Постанови зобов'язано Кабінет Міністрів України: до 1 травня 1996 року з метою введення в дію статті 34 Закону України "Про оплату праці" розробити і затвердити положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), внести пропозиції щодо посилення відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасній виплаті заробітної плати.

Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427.

З огляду на викладене, враховуючи той факт, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що заборгованість по заробітній платі виникла станом на квітень 1998 року, спірні правовідносини в частині стягнення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати регулюються саме цим Положенням, а не Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за приписами ст. 2, якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом, а за змістом ст. 8 вказаного закону, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2001 року.

У відповідності до п.2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток. За змістом п.3.Положення, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

При цьому п.7 вказаного Положення передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) у виплаті компенсації може бути оскаржена працівником або уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у судовому порядку.

Позивачем не надано доказів на підтвердження виплати йому заборгованості та даних про відмову власника або уповноваженого ним органу у виплаті компенсації. Крім того, в матеріалах справи відсутні данні про розмір заборгованості заробітної плати, після утримання податків і платежів, по місяцях за які вона утворилась. Будь-яких доказів того, що така компенсація не була нарахована під час перебування в трудових відносинах із підприємством позивачем також не надано.

З огляду на викладене, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати частини доходів, у зв'язку із недоведеністю обставин, які повинні бути враховані при стягненні компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Розв'язуючи спірні правовідносини в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з наступного.

Як достовірно встановлено у судовому засіданні позивач працював у відповідача на різних посадах з 01 грудня 1983 року по 01 квітня 1998 року. На день звільнення позивачеві не були виплачені всі суми при звільненні. Наведені обставини визнаються сторонами та підтверджуються даними трудової книжки позивача, даними довідки № 18-7145 від 25 лютого 2014 року. Рішенням суду від 10 квітня 2000 року була стягнута заборгованість по заробітній платі.

Так, на підставу своїх заперечень проти позову в частині стягнення середнього заробітку відповідач послався на копію ухвали господарського суду Донецької області, у відповідності до якої з 03 січня 2001 року по відношенню ВАТ "Содовий завод" порушена справа про банкрутство, 04 вересня 2003 року відкрита ліквідаційна процедура, яка продовжена до даного часу.

Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що внаслідок відкриття ліквідаційної процедури відносно нього припиняються всі нарахування економічних санкцій по відношенню до банкрута, оскільки частиною шостою статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. За структурою КЗпП України ст. 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу. Отже, виплата за затримку розрахунку при звільненні, яка пов'язана з трудовими правовідносинами, є оплатою праці, а тому положення наведеного вище Закону України на ці правовідносини не поширюються. Наведену позицію висловив також Верховний суд України в своїй постанові № 6-121цс 12 від 17 жовтня 2012 року.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача в тій їх частині, що оскільки позивач звернулася до Європейського суду з прав людини щодо невиконання рішення суду від 10 квітня 2000 року, то з цих підстав, вказана заборгованість по рішенню суду повинна бути стягнута з держави, а тому знята з бухгалтерського обліку ВАТ «Содзавод», оскільки за своєю суттю рішення Європейського Суду покликано захистити право людини, порушене державою, і у зв'язку з цим, у разі коли Європейським Судом визнається, що право людини порушене, може бути стягнута сатисфакція, однак наявність такого рішення не знімає обов'язку боржника задовольнити вимоги стягувача по рішенню національного суду. До того ж, відповідачем не представлені суду будь-які докази того, що таке рішення Європейського Суду з прав людини існує, і внаслідок існування такого рішення суду держава взяла на себе обов'язок сплатити позивачеві суми заробітної плати, стягнуті по рішенню Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на день звільнення позивачеві не була сплачена заборгованість по заробітній платі, стягнута за рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 квітня 2000 року, що свідчить про те, що в порушення вимог ст. 116 КЗПП України, позивачеві не були виплачені всі суми, належні при звільненні.

Згідно зі ст.ст.47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності з п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року, з наступними змінами, «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв»язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з роботи 01 квітня 1998 року.

День звільнення позивача, відповідно до положень п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, є останнім днем його роботи, що визнається відповідачем.

Позивач уточнив позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та просить стягнути середній заробіток з 01 квітня 1998 року по день винесення рішення по справі.

Враховуючи зазначене позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню, а саме за період з 02 квітня 1998 року по день винесення рішення судом у розмірі 33045 грн 18 коп, виходячи з наступного.

Згідно Довідки №18-7145 від 25 лютого 2014 року, нарахована заробітна плата за останні два місяця: за лютий 1998 року - 76 грн 00 коп, за березень 1998 року - 97 грн 60 коп; кількість відпрацьованих годин за 2 останніх місяця складає: за лютий 1998 року - 80,00 годин, за березень 1998 року - 102,63 години; середня заробітна плата за 2 останніх місяця роботи складає 86 грн 80 коп. (а.с.7) зазначене сторонами не оспорюється.

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає:

07 грн. 79 коп. /середньоденний заробіток розрахований у відповідності до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, а саме: 86 грн 80 коп.(середній заробіток за останні два місяці роботи): 91,32 год.(середня кількість робочих годин за останні два місяці)/ х 4242 дн./кількість днів затримки розрахунку з 02 квітня 1998 року по 17 березня 2015 року, день винесення судового рішення, включно/.

Суд зазначає, що у сенсі ст. 117 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про оплату праці» стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є відповідальністю роботодавця та стягується судом саме по день фактичного розрахунку, або по день постановлення рішення суду, у зв'язку з цим, в даному випадку судом розглянути вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у межах позовних вимог, які ним були уточнені, у відповідності до ст. 11 ЦПК України.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як встановленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків(втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом визнання факту порушень відповідачем строку розрахунку з позивачем, а має самостійне юридичне значення.

Судом встановлено, що у період трудових відносин були порушені права ОСОБА_1 а саме, право на оплату праці, оскільки заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена до теперішнього часу.

Так, звільнений працівник, якому з вини підприємства несвоєчасно виплатили належні при звільнені суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

У зв'язку з тим, що протиправними діями відповідача - дійсно були порушені трудові права позивача, що вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль, у зв'язку з порушенням звичайного укладу його життя, але суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000,00 гривень є завищеними та підлягають зменшенню до розміру 500,00 грн, зазначена сума є достатньою та такою, що відповідає характеру та обсягу страждань, їх тривалості та тяжкості вимушених змін у житті позивача.

Також, у відповідності до вимог ст.4 ЗУ "Про судовий збір", за подання позовних заяв в порядку цивільного судочинства майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, за подання позовної заяви немайнового характеру 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно ч.3 ст.6 ЗУ "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з ч.3 ст. 88 ЦПК України,якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У зв'язку з чим, з відповідача - ВАТ "Содовий завод", на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 330 грн. 45 коп. за вимоги майнові характеру та 243 грн. 60 коп. за вимоги немайнового характеру, а всього у сумі 574 грн 05 коп.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88,209, 212-215, 224-228 ЦПК України, ст.ст. 116,117, 233,237-1 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", місцезнаходження: вул. Чубаря, 91, м. Слов'янськ, Донецької області, код ЄДРПОУ 00204895, на користь ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНН НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання:АДРЕСА_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 квітня 1998 року по 17 березня 2015 року у розмірі 33045 ( тридцять три тисячі сорок п'ять) грн 18 коп, моральну шкоду у розмірі 500 (п'ятсот)грн. 00 коп, а всього 33545(тридцять три тисячі п'ятсот сорок п'ять) грн. 18 коп.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», код ЄДРПОУ 38264389, розташованого за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, б.12, судовий збір у розмірі 574(п'ятсот сімдесят чотири) 05 коп. у дохід держави.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до суду апеляційної інстанції через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення суду виготовлений 20 березня 2015 року.

Головуюча - суддя: О.В.Ільяшевич