Постанова

від 23.03.2015 по справі 826/19065/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 березня 2015 року № 826/19065/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГА" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОГА» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) від 06.03.2013 №0000192204, №0000202204.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2014 відкрито провадження в адміністративній справі №826/19065/14, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 21.01.2015.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2015 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГА» та зупинено провадження у справі №826/19065/14 до 04.02.2015.

В судовому засіданні 04.02.2015 ухвалою суду провадження у справі було поновлено.

Представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Відповідач участі повноважного представника не забезпечив, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Позивачем заявлялись клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення питання про застосування податкового компромісу, разом з тим, доказів на підтвердження досягнення податкового компромісу позивачем не надано.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, зважаючи на неприбуття у судове засідання без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На підставі наказу від 04.02.2013 №173 та направлення №83/22-40/33632585 від 05.02.2013, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ЛОГА» з питань фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «ТПК Техномашпостач» та ТОВ «Компанія «Вайліс» за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт перевірки від 18.02.2013 №290/2240/33632585 (далі по тексту - Акт перевірки).

Під час проведення контрольного заходу працівниками податкового органу встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, частини 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 у розмірі 31 483,00 грн.;

- підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «про податкок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість за період з 01.01.2011 пкоу 31.12.2011 у розмірі 87 606, 00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки ТОВ «ЛОГА» 22.02.2013 були подані заперечення на Акт перевірки, за результатами розгляду яких листом ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 06.03.2013 висновки залишені без змін.

Виявлення під час перевірки порушень стало підставою для винесення відповідачем 06.03.2013 податкових повідомлень - рішень:

- №0000192204, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 87 606,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 15 959,00 грн.;

- №0000202204, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у сумі 31 483,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1,00 грн.

Не погоджуючись з висновками податкового органу, які стали підставою для збільшення грошових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартістю, платник податків звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні за змістом положення, що регулюють порядок нарахування податкового кредиту, містяться також в Податковому кодексі України.

Зокрема, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень пункту 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, податковим законодавством України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що у період з 01.01.2010 по 31.12.2011 ТОВ «ЛОГА» (Замовник) передувало у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «ТПК Техномашпостач» (Виконавець).

Під час проведення перевірки податковим органом було досліджено: акти здачі-прийомки робіт (надання послуг) складені у період з28.12.2010 по 31.05.2011 на загальну суму 235 665,00 грн. на яку нараховано ПДВ у сумі 282 798,00 грн.; виписані ТОВ «ТПК Техномашпостач» на адресу ТОВ «ЛОГА» податкові накладні на загальну суму 309 198,00 грн. у т.ч. ПДВ -51 553,00 грн.; платіжні доручення про розрахунки між ТОВ «ТПК Техномашпостач» та ТОВ «ЛОГА» на загальну суму 50 233,00 грн., всього з ПДВ 301 398,00 грн.

Відповідно до висновків податкового органу, викладених в Акті перевірки, станом на 01.01.2012 дебіторська/кредиторська заборгованість по розрахунках ТОВ «ТПК Техномашпостач» відповідно до платіжних доручень становить 7 800,00 грн., проте згідно листа ТОВ «ЛОГА» відсутня.

Також податковим органом в ході аналізу додатку 5 до декларації з податку на додану вартість встановлено розбіжність між задекларованими показниками ТОВ «ЛОГА» та ТОВ «ТПК Техномашпостач» на суму ПДВ 42 705,00 грн., тобто ТОВ «ТПК «Техномашпостач» не відображено взаємовідносин з ТОВ «ЛОГА». Станом на 18.02.2013 не надано банківських виписок (платіжних доручень) на суму 7 800 грн. реєстрів податкових накладених, договорів поставки та акті виконаних робіт на суму 26 400,00 грн.

Крім того, в період з 01.01.2009 по 31.12.2011 ТОВ «ЛОГА» (Замовник) перебував у фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Компанія «Вайліс» (Виконавець).

Під час проведення перевірки податковим органом було досліджено: акти здачі прийомки робіт (надання послуг) складені у період з 04.12.2009 по 25.10.2010 на загальну суму 197 6016,67 грн., податкові накладні виписані ТОВ «Компанія Вайліс» на адресу ТОВ «ЛОГА» на загальні суми 245 360,00 грн., в т.ч. 40 893,33 грн.; платіжні доручення та банківські виписки про розрахунок між ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «ЛОГА» на загальну суму 40 893,33 грн., всього з ПДВ 245 360,00 грн.

За висновками податкового органу в ході аналізу додатку 5 до декларації з податку на додану вартість встановлено розбіжність між задекларованими показниками ТОВ «ЛОГА» та ТОВ «Компанія «Вайліс» на суму ПДВ 40 893,33 грн., тобто ТОВ «Компанія «Вайліс» не відображено взаємовідносин з ТОВ «ЛОГА». Станом на 18.02.2013 не надано договорів поставки та актів виконаних робіт на суму 1 370,00 грн.

Разом з тим, позивачем на підтвердження господарських взаємовідносин із ТОВ «ТПК Техномашпостач» та ТОВ «Компанія «Вайліс» суду не надано жодних первинних документів, в тому числі і тих, що були досліджені під час перевірки податковим органом.

Основними видами діяльності позивача у період, що перевірявся були загальні механічні операції, виробництво інструментів, виготовлення інших готових металевих виробів, виробництво насосів, компресорів та гідравлічних систем, ремонт і технічне обслуговування насосів, компресорів та гідравлічних систем, виробництво технологічної оснастки для верстатів.

При цьому позивачем було отримано від контрагентів послуги механічної обробки деталей, ремонт гідромотора, гідронасоса, гідроциліндра тощо.

Водночас як убачається із матеріалів справи та не заперечується позивачем, останнім для дослідження податковому органу не було надано документів, які б підтверджували необхідність отримання таких послуг від контрагентів та подальшого використання їх у власній господарській діяльності чи будь-якої їх подальшої реалізації.

Не надано таких доказів і суду: в матеріалах справи відсутні договори укладені між вказаними контрагентами, акти приймання передачі матеріальних цінностей, рахунки-фактури, заявки на отримання послуг, докази отримання послуг, докази доцільності замовлення таких послуг у контрагентів та подальшого застосування їх у власній господарській діяльності тощо. Не надано також суду і підтвердження оплати отриманих товарів/послуг за вказаними договорами.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Так, податковим органом в основу висновків Акту перевірки №290/2240/33632585 від 18.02.2013 покладені висновки про відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, складських приміщень, транспортних засобів тощо, зроблені на підставі акту перевірки ТОВ «ТПК»Техномашпостач» від 07.04.2011 №280/7/23-1/36803875 та акту перевірки ТОВ «Компанія «Вайліс» від 13.02.2012 №282/23-1/36445186.

Разом з тим, позивач обґрунтовуючи протиправність висновків Акту перевірки на підставі якого винесено спірні податкові повідомлення-рішення посилається на висновок експертно-економічного дослідження №0517 за матеріалами перевірки викладеними в Акті №290/2240/33632585 від 18.02.2013, складеного 29.04.2013.

Згідно вказаного Висновку експертно-економічного дослідження висновки Акту ДПІ у Деснянському районі м. Києва №290/2240/33632585 від 18.02.2013, щодо заниження ТОВ «ЛОГА» податку на прибуток підприємства на загальну суму 31 483,00 грн. та податку на додану вартість на загальну суму 87 606,00 грн., документально та нормативно не підтверджено.

Водночас суд висновок експертно-економічного дослідження №0517 від 29.04.2013 року оцінює поряд з іншими доказами у справі та зазначає, що він не спростовує позицію контролюючого органу про наявність ознак фіктивності господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами та відсутність підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, а лише визначає, що отриманий податок на прибуток підприємства та податок на додану вартість підтверджено документально та нормативно. Тобто такий висновок не може підтверджувати фактичне виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту

Крім того, суд критично оцінює посилання позивача на постанови Деснянського районного суду м. Києва від 05.04.2013 та від 16.04.2013 за результатами розгляду матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Зокрема, згідно з вказаними постановами провадження у справах закриті за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення з формальних підстав, а саме не дотримання при складанні протоколів вимог статті 256 КУпАП.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарських операцій з виконання робіт та отримання послуг від контрагентів ТОВ «ТПК Техномашпостач» та ТОВ «Компанія «Вайліс», а тому віднесення сум коштів з вартості таких робіт до валових витрат і податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями - рішеннями.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про судовий збір, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Законом України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" встановлено у 2014 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - на рівні 1218,00 грн.

Враховуючи розмір майнових вимог, позивачу, в даному випадку, за звернення до адміністративного суду із майновим позовом слід було сплатити 2700,99 грн.

Водночас, частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 279,09 грн., а тому, враховуючи, результат розгляду адміністративної справи та розмір сплаченого судового збору, решта суми судового збору у розмірі 2430,99 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лога» відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лога» (код ЄДРПОУ 33632585) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 2430,90 грн. (дві тисячі чотириста тридцять гривень дев'яносто копійок).

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник