Рішення

від 19.03.2015 по справі 916/77/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" березня 2015 р.Справа № 916/77/15-г

За позовом Державного підприємства "Українські спеціальні системи"

до відповідача Відділу Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області

про стягнення 41137,44грн.

Суддя Гут С.Ф.

В судовому засіданні приймали участь:

Від позивача: Василик А.В., довіреність №7 від 06.01.2015р.;

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Державне підприємство "Українські спеціальні системи", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Відділу Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області про стягнення заборгованості у розмірі 44277,53грн., а саме: основного боргу у розмірі 30000грн., пені у розмірі 5430грн., штрафу у розмірі 2100грн., індексу інфляції у розмірі 5850грн. та 3%річних у розмірі 897,53грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.01.15р. порушено провадження у справі №916/77/15-г.

03.02.2015р. позивач надав заяву про зменшення позовних вимог (вх.ГСОО№2-514/15 від 03.02.2015р.), відповідно до якої у зв'язку з перерахуванням штрафних санкцій просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 30000грн., суму пені у розмірі 3413,47грн., інфляційні витрати у розмірі 6750грн. та 3% річних у розмірі 973,97грн.

Надана заява прийнята до розгляду.

За клопотанням позивача, ухвалою господарського суду Одеської області від 26.02.15р. строк вирішення спору по справі №916/77/15-г було продовжено до 20.03.15р., в порядку ст.69 ГПК України.

Відповідач проти позову заперечує, та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву(вх.№2825/15 від 02.02.15р., та №4737/15 від 20.02.15р.). Так в обґрунтування відзивів зазначає про те, що Відділ утримується за рахунок державного бюджету і за відсутності бюджетного фінансування не мав можливості здійснити розрахунки з позивачем, а тому з боку відповідача не було допущено винних дій та порушень зобов'язань за договором. Також зазначає, що придбаний у позивача програмно-апаратний комплекс не використовується, оскільки він не пройшов державну експертизу за відсутності коштів для її проведення.

11.03.15р. від позивача надійшло клопотання (вх.№2-1287/15 від 11.03.15р.), згідно якого враховуючи той факт, що розглядаючи справу про стягнення з органу державної влади - Відділу коштів з державного бюджету судом має бути залучено до участі у справі Державну казначейську службу України, яка відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011р. №460/2011, забезпечує організацію виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за фінансуванням видатків Держбюджету, а позовні вимоги стосуються стягнення бюджетних коштів, на підставі ст.27 ГПК України, просить суд залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - управління Державної казначейської служби України у Роздільнянському районі Одеської області (67400. м. Роздільна, вул. К.Маркса, 19).

Судом клопотання розглянуто та не задоволено, оскільки з врахуванням того, що ухвалою господарського суду Одеської області від 26.02.15р. строк вирішення спору по справі №916/77/15-г було продовжено до 20.03.15р., а клопотання від позивача надійшло 11.03.15р., тому з врахуванням терміну отримання сторонами поштової кореспонденції станом на 19.03.15р. можливість подальшого відкладення розгляду справи та залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - управління Державної казначейської служби України у Роздільнянському районі Одеської області - відсутня.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив .

22.07.2013р. між відділом Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області (Замовник) та Державним підприємством "Українські спеціальні системи" (Постачальник) було укладено договір про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти №11.196/13/ІН, у відповідності до п. п. 1.1 - 1.4 якого Постачальник зобов'язався виготовити у 2013 році та поставити Замовникові один програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням (далі за текстом договору - ПАК-ДЗК), а Замовник прийняти і оплатити ПАК-ДЗК. Технічні вимоги до ПАК-ДЗК викладені у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору. Специфікація ПАК-ДЗК викладена у додатку №2, що є невід'ємною частиною цього договору. Придбання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень Замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування". Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 „Машини обчислювальні частини та приладдя до них".

Так сторонами Договору було підписано додатки №1 Технічні вимоги, №2 Специфікацію до програмно-апаратного комплексу, №3 Протокол погодження договірної ціни товару .

Згідно з п. 3.1 договору, ціна цього договору становить 30000грн., у т.ч. ПДВ 5000грн. відповідно до специфікації ПАК-ДЗК та Протоколу погодження договірної ціни товару.

У відповідності з п.4.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013р.) встановлено, що Замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника у розмірі визначеному п. 3.1 договору. Оплата здійснюється Замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року.

Замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування (п. 4.2 договору).

Відповідно до п.5.1 договору та п.2 додаткової угоди №1 від 25.12.2013р. постачальник зобов'язується передати ПАК-ДЗК замовнику відповідно до договору не пізніше 31.12.2013р.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару за бюджетні кошти, Постачальник сплачує Замовнику штрафні санкції відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України.

Згідно п.11 договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині розрахунків та виконання сторонами взятих на себе зобов'язань - до їх повного виконання.

Підписанням додатку №1 до договору №11.196/13/ІН від 22.07.2013р. сторонами було погоджено Технічні вимоги до програмно-апаратного комплексу попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціальним програмним забезпеченням, а також специфікацію даного програмно-апаратного комплексу.

Так, на виконання умов договору №11.196/13/ІН від 22.07.2013р., позивач поставив відповідачу ПАК-ДЗК, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000081 від 25.12.2013р. на суму 30000грн.

Однак, у встановлені договором строки відповідач з позивачем за поставлений товар не розрахувався, у зв`язку з чим позивач 10.04.2014р. звернувся до відділу Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області з претензією №02-505, в якій просив сплатити існуючу заборгованість в розмірі 30000грн.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на несплату заборгованості, позивач вдруге звернувся до відповідача з листом №02-1166 від 30.09.2014р., який залишений відповідачем без відповіді.

Вищевикладене зумовило звернення позивача до суду з даною позовною заявою, та уточненням до неї, згідно яких просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 30000грн., суму пені у розмірі 3413,47грн., інфляційні витрати у розмірі 6750грн. та 3% річних у розмірі 973,97грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, а саме видаткова накладна №РН-0000081 від 25.12.2013р., на виконання договору №11.196/13/ІН від 22.07.2013р. позивачем було поставлено відповідачу програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціальним програмним забезпеченням. Вказана видаткова накладна від імені відповідача підписана представником, повноваження якого на прийняття товарно-матеріальних цінностей посвідчені довіреністю №6 від 24.12.2013р.

Згідно п. 4.1 Договору №11.196/13/ІН від 22.07.2013р. (в редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013р.) сторони узгодили, що оплата здійснюється Замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року.

Проте, відповідач не здійснив оплату вартості придбаного товару в сумі 30000грн. після закінчення 2013 фінансового року, чим порушив прийняті на себе за договором № 11.196/13/ІН від 22.07.2013р. грошові зобов'язання.

З огляду на зазначене, суд вважає, що матеріалами справи встановлено та відповідачем не спростовано існування у відділу Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області заборгованості по оплаті вартості поставленого за видатковою накладною №РН-0000081 від 25.12.2013р. устаткування в сумі 30000грн. за договором №11.196/13/ІН від 22.07.2013р., у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 30000грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Ч. 2 ст.218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, з огляду на положення ст. 218 ГК України, а також ст.ст. 614, 617 ЦК України, відсутність у боржника грошових коштів для здійснення розрахунків за придбані товари, навіть у випадку фінансування такого боржника за рахунок коштів державного бюджету, не може бути підставою для звільнення цього боржника від відповідальності за допущене порушення власних зобов'язань. Вказана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. № 3-28гс12.

Частиною 4 ст.13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Твердження відповідача про те, що відсутність бюджетного фінансування є підставою для несплати отриманого товару та відмови в задоволенні позову, судом до уваги не приймаються, оскільки, укладаючи договір від 22.07.2013р., відповідач повинен був передбачити бюджетні призначення та заздалегідь вжити необхідних заходів для фінансування видатків за цим договором або укласти його на інших умовах з врахуванням того, що фінансування відділу Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області здійснюється з бюджету.

Крім того, суд зауважує, що у договорі сторони не передбачили порядок узгодження та строк відстрочення платежу за отриманий товар, з підстав чого відсутність бюджетного фінансування відповідача, за умови недосягнення сторонами згоди на відстрочення платежу через таке, не є підставою для порушення відповідачем строку оплати вартості товару та не позбавляє позивача права вимагати оплати за поставлений товар, сплати штрафних санкцій, індексу інфляції, трьох процентів річних.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, наведених у заяві про зменшення позовних вимог на загальну суму 6750,00грн. та встановлено, що вказаний розрахунок є методологічно невірним та помилковим, оскільки нарахування інфляційних здійснюються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням як інфляції, так і дефляції, із застосуванням сукупного індексу інфляції у заявленому періоді прострочення з 01.01.2014р. по 30.01.2015р. За таких обставин, судом здійснено перерахунок інфляційних збитків за весь період прострочення, на існуючу суму боргу. Зокрема, визначений Державною службою статистики України за вищевказаний період прострочення індекс інфляції складає 1,287, відповідно розмір інфляційних збитків складатиме 8610,00грн. (30000,00грн. (сума боргу) х 1,287 (сукупний індекс інфляції) - 30000,00грн.). В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 6750,00грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Проте, враховуючи, що у суду відсутні повноваження щодо збільшення позовних вимог, а таке право - відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України - належить виключно позивачу, суд не виходить за межі позовних вимог та приймає заявлену позивачем суму інфляційних витрат - 6750грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних за період з 01.01.2014р. по 30.01.2015р., господарський суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 973,97грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 3413,47грн., заявлених позивачем в заяві про зменшення позовних вимог на підставі п. 4, п. 6 ст. 231 ГК України з урахуванням облікової ставки НБУ, господарський суд вважає за доцільне відмовити в їх задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

При цьому частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом абз. 1 та абз. 3 частини 2 вказаної статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 2.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання , пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Згідно п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

З огляду на зазначені норми законодавства, та те, що умовами договору №11.196/13/ІН від 22.07.2013р. сторони не передбачили такий вид санкції за неналежне виконання зобов'язання Замовником - відділом Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області, як неустойку у вигляді пені, господарський суд вважає безпідставним нарахування її відповідачу за прострочення оплати вартості придбаного згідно договору №11.196/13/ІН від 22.07.2013р. товару в сумі 30000,00грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Враховуючи вищезазначені обставини справи та зазначені приписи норм матеріального права, та перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку сум заявлених до стягнення, уточнені позовні вимоги Державного підприємства "Українські спеціальні системи" підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача Відділу Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області суми основного боргу у розмірі 30000грн., індексу інфляції у розмірі 6750грн. та 3% річних у розмірі 973,97грн.

Згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 1675,40грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Відділу Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області (67400, Одеська область, м.Роздільна, вул. Леніна, 46, код ЄДРПОУ 38302591) на користь Державного підприємства "Українські спеціальні системи" (04119, м. Київ, вул. Мельникова,83-Б, код ЄДРПОУ 32348248) основний борг у розмірі 30000(тридцять тисяч)грн., 3% річних у розмірі 973(дев`ятсот сімдесят три)грн.97коп., індекс інфляції у розмірі 6750 (шість тисяч сімсот п`ятдесят)грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1675 (одну тисячу шістсот сімдесят п`ять) грн. 40коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати у порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.03.2015р.

Суддя С.Ф. Гут