Постанова

від 18.03.2015 по справі 908/1355/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2015 р. Справа № 908/1355/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шайтанов А.С.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1433 З/1-7) на рішення господарського суду Запорізької області від 05.02.15 у справі

за позовом ПАТ "Запорізький абразивний комбінат", м. Запоріжжя,

до ТОВ "Александр-С", м. Запоріжжя,

про стягнення 192000,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.02.2015 року позовні вимоги про стягнення з відповідача 192000 грн. штрафу за дострокове розірвання договору оренди № 1744 від 12.07.2013 р. задоволені. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Александр-сталь" на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" 192000 грн. штрафу.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник позивача в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач в обґрунтування своїх вимог вказує, що на виконання умов договору оренди № 1744, укладеного з відповідачем, останньому передано у тимчасове платне користування нерухоме майно (інв. № 42, 23) та обладнання. 27 січня 2014 р. в порядку, передбаченому п. 6.2.14 договору, відповідач листом № 06/42-14 повідомив про бажання достроково розірвати договір оренди від 12.07.2013 р. На підставі додаткової угоди від 24.03.2014 р. договір оренди № 1744 від 12.07.2013 р. розірвано. Відповідно до п. 10.4 договору у разі дострокового розірвання договору за ініціативою орендаря в порядку, передбаченому п. 6.2.4, орендар сплачує орендодавцеві штраф в розмірі, що дорівнює розміру орендної плати за 6 місяців. Позивач просить стягнути з відповідача 192 000 грн. штрафу.

Відповідач в обґрунтування апеляційної скарги та своєї позиції по справі зазначає, що договір припинив дію за письмовою згодою сторін (п. 10.2 договору), а не з ініціативи орендаря, а тому - підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Між публічним акціонерним товариством «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (позивач у справі, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Александр-Сталь» (відповідач у справі, орендар) 12.07.2013 р. укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у тимчасове користування за оплату нерухоме майно та обладнання, що належить орендодавцю на праві власності і розташоване за адресою: м. Запоріжжя, Південне шосе, 15. Згідно п. 10.1 договір набуває чинності з 01.07.2013 р. і діє до 01.08.2018 р. Договір може бути достроково розірваний за письмовою згодою сторін (п. 10.2). Пунктом 10.4 договору передбачено, що у разі дострокового розірвання договору за ініціативою орендаря в порядку, передбаченому п.6.2.14, орендар сплачує орендодавцеві штраф у розмірі, що дорівнює розміру орендної плати за 6 місяців.

Пунктом 5.1 договору оренди № 1744 від 12.07.2013 р. встановлено, що розмір орендної плати за використання орендарем об'єкта оренди на період технічного переоснащення об'єкту оренди та введення ділянки переробки продуктів металургійного виробництва в експлуатацію, але в будь-якому випадку не більше восьми місяців, тобто з 01.07.2013 р. по 28.02.2014 р. складає за кожен місяць оренди 32000 грн. у т.ч. ПДВ, Починаючи з дев'ятого місяця оренди та в усі наступні місяці орендна плата за використання об'єкта оренди складає за кожен місяць оренди 64000 грн. у т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 6.2.14 орендар зобов'язується в разі дострокової відмови від об'єкту оренди, дострокового розірвання договору, сповіщати орендодавця не менше, ніж за 2 місяці до дати запланованого розірвання договору.

Вимоги про стягнення штрафу в розмірі 192000 грн., що є предметом даного спору, позивач обґрунтовує п. 10.4 договору № 1744 від 12.07.2013 р.

Як свідчать вивчені матеріали, листом № 06/42-14 від 27.01.2014 р. орендар звернувся до позивача (орендодавця) з проханням розірвати договір оренди № 1744 від 12.07.2013 р. Сторони дійшли згоди про розірвання договору оренди № 1744 з 24.03.2014 р., про що уклали додатковий договір від 04.03.2014р. до договору оренди № 1744 від 12.07.2013 р.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Таким чином, право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності -договірної санкції.

Суд зазначає, що при укладенні договору № 1744 відповідач не заперечував проти його умов, протокол розбіжностей сторонами не складався, а питання щодо недійсності пункту 10.4 договору оренди, з посиланням на який заявлено позовні вимоги, було предметом судового розгляду у справі № 908/1702/14.

В рішенні господарського суду Запорізької області від 04.08.2014 р. по справі № 908/1702/14 за позовом ТОВ «Александр-Сталь» до ПуАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про визнання недійсним п. 10.4 договору оренди № 1744 від 12.07.2013 р., яке набрало чинності, встановлено, що фактично в пункті 10.4 договору оренди сторонами погоджено договірну санкцію у твердій сумі за порушення орендарем взятого на себе господарського зобов'язання щодо оренди приміщення на певний строк.

З огляду на зазначені норми законодавства та встановлені обставини колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що заявлена до стягнення сума штрафних санкцій за своєю правовою природою є договірною санкцією.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно вказав на обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 192000 грн. штрафу внаслідок дострокового розірвання договору оренди № 1744 від 12.07.2013 р. за ініціативою орендаря.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на порушення місцевим господарським судом норм чинного законодавства щодо незастосування положень статті 233 Господарського кодексу України, колегія суддів зазначає, що зменшення розміру санкцій в порядку статті 233 Господарського кодексу України є правом, а не обов'язком суду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідачем суду не надано доказів в обґрунтування обставин скрутного фінансового становища відповідача, та доказів відсутності можливості сплатити спірні штрафні санкції.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, у тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 05.02.2015 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.03.2015 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Пелипенко Н.М.