Рішення

від 16.03.2015 по справі 922/53/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р.Справа № 922/53/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Горбачевою О.В.

розглянувши справу

за позовом Прокурор Біловодського району Луганської області в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської ради Біловодського району, с. Новоолександрівка до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Новоолександрівка про визнання недійсним договору та повернення майна за участю представниківв сторін:

прокурора - Хряк О.О. (посвідчення № НОМЕР_1 від 15.08.2014 року)

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Біловодського району Луганської області в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської ради Біловодського району (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 16 від 01.06.2012 року та про зобов'язання повернути в натурі приміщення площею 422 м2.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Новоолександрівською сільською радою порядку передачі комунального майна в оренду фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1.

Ухвалою від 12.01.2015 року порушено провадження по справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.02.2015 року.

У межах строків визначених ст. 69 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався 3 02.02.2015 року до 03.03.2015 року, а з 03.03.2015 року до 16.03.2015 року.

03.03.2015 року прокурор у судовому засіданні надав клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 03.03.2015 клопотання прокурора задоволено та продовжено строк вирішення спору до 20.03.2015 року. Розгляд справи відкладено на 16.03.2015 року.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, але 16.03.2015 року через канцелярію суду надійшла факсограма, а саме клопотання у якому зазначено, що у зв'язку з введенням на території Біловодського району Луганської області особливого стану переміщення осіб, введення комендантської години та ускладнення пересування автошляхами району у напрямку Старобільськ-Сватово-Харків, на блокпостах с. Євсуг, с .Чмерівка не має змоги бути присутнім у судовому засіданні, у зв'язку з чим просить розглянути справу за його відсутності.

Позивач у призначене судове засідання не з'явився, але 13.03.2015 року через канцелярію суду надійшла факсограма, а саме письмове пояснення щодо додаткової угоди б/н від 15.01.2015 року до договору за № 16 від 01.06.2012 року у яких зазначає що відповідний договір був укладений із порушенням цивільного законодавства та те що даний договір був розторгнутий 15.01.2015 року. Проти позову не заперечує. У зв'язку із неможливістю прибуття до суду просить суд розглянути справу без участі позивача.

Судом задоволено клопотання позивача та відповідача в частині розгляду судового засідання без участі їх представників.

Прокурор у судовому засіданні 16.03.2015 року надав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Позовні вимоги у судовому засіданні підтримав, просив суд прийняти рішення про їх задоволення.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

У засіданні суду 16.03.2015 року на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

1 червня 2012 року на підставі рішення Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області шостого скликання №17/11 від 18.05.2012 року «Про надання в оренду приміщення спортивного залу у Будинку культури с.Новоолександрівка» між Новоолександрівською сільською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 16, відповідно до пункту 1.1 якого позивач передав відповідачу в тимчасове строкове платне користування частини нежитлового приміщення.

Факт передачі приміщень в оренду підтверджується актом приймання-передачі, підписаний сторонами 01.07.2012 року, згідно якого відповідач фактично прийняв у користування 4 кімнати, загальною площею 422 кв.м.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Так, при укладанні договору Новоолександрівська сільська рада та фізична особа - підприємець ОСОБА_1 досягли згоди, що об'єктом оренди є частина приміщення, що розташоване за адресою : Біловодський р-н, с. Новоолександрівка (п.2.1. Договору).

Приміщення, загальна площа якого складає 1381,3 кв.м, складається з чотирьох кімнат у приміщенні сільського будинку культури (п.п. 2.2,.2.3. Договору).

Відповідно до п. 2.4. договору вартість приміщення визначено відповідно до звіту про вартість майна, виконаного та затвердженого органом, уповноваженим керувати майном орендодавця, складеного станом на 1.06.2012 року і становить 50 627,51 грн.

Сторони також визначили, що частина нежитлового приміщення передається орендарю в користування строком на 10 років з наступного дня після підписання акту приймання-передачі приміщення. Строк оренди приміщення діє з 01.06.2012 року до 01.06.2022 року і може бути скорочений лише за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору, або у випадках передбачених чинним законодавством України. Передчасне припинення строку дії договору в односторонньому порядку не передбачається. (п. 4.1,.4.2 Договору) .

Умовами п. 5.1. Договору визначено розмір орендної плати за користування приміщенням на підставі методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 року №785, який складає 337,52 грн. за перший місяць орендного користування.

Цим же пунктом Договору сторони погодили, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, який доводиться до відома орендодавця.

За умовами п. 6.1 Договору, приміщення, що орендується, повинно бути передане орендодавцем та прийняте орендарем шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі приміщення протягом трьох календарних днів з моменту укладення цього договору відповідно до п. 12.2 цього договору.

Прокурор у позовній заяві просить суд визнати недійсним Договір оренди з огляду на те, що укладаючи спірний договір, сторонами не було дотримано вимог щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди приміщення, окрім того, не було проведеного оцінки переданого в оренду майна, що передує укладенню договору, а тому Договір оренди суперечить вимогам чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, яким має відповідати дійсний правочин.

Так, відповідно до частин 1 та 2 вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним законам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При вирішенні спору про визнання договору недійсним згідно ст. 215 ЦК України необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, саме на момент вчинення правочину

Так, за приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

За змістом ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Як вбачається з пункту 1 ОСОБА_2 господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами Цивільного кодексу України, слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини 1 ст. 759, частини 1 ст. 761, частини 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Крім того, відповідно до вимог ст. 793 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору ) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

В той же час, відповідно до ст. 794 ЦК України право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Судом встановлено, що під час укладання оспорюваного договору оренди нежитлового приміщення №16 від 01.06.2012р. сторонами порушено вимоги статей 793, 794 Цивільного кодексу України та не дотримано вимог державної реєстрації та нотаріального посвідчення договору .

Про це свідчить інформаційна довідка з Дежавного реєстру прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна №30659165 від 09.12.2014 року, в якій йдеться про відсутність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та лист Біловодської державної нотаріальної контори від 10.12.2014 року №673/01-16, яким повідомлено, що інформації щодо нотаріального посвідчення договору оренди частини нежитлового приміщення, розтащованого за адресою: Луганська обл.. Біловодський район, с. Новоолександрівка, вул. Шкільна, 10, немає. (а.с. 21, 22).

Таким чином, оспорюваний договір оренди нежитлового приміщення №16 від 01.06.2012р., всупереч вимогам закону, укладені в простій письмовій формі, не зареєстрований у визначеному законом порядку та нотаріально не посвідчений.

Відповідно до спеціальної норми частини 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно до частини 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Окрім того, суд зазначає, що в силу ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавцями щодо нерухомого майна, яке належить до комунальної власності, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном.

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Частина 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності, та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, а також майна, яке належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна"

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Правові засади здійснення оцінки майна, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів врегульовано Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2001 року N 2658-III, статтею 7 якого передбачено, що проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадку оренди майна, що є у комунальній власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.2005 року N629 затверджена Методика оцінки об'єктів оренди, згідно з пунктом 1 цієї Методики здійснюється оцінка майна, що передається в оренду, в тому числі, підприємств, заснованих на майні, яке належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно п. 2 Методики оцінки об'єктів оренди, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995р. № 629, оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати. Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому. Передбачені цією Методикою послуги з проведення незалежної оцінки об'єкта оренди (активів, що входять до складу об'єкта оренди) та аудиторської перевірки об'єкта оренди оплачує орендар.

Згідно з пунктом 19 Методики у разі оренди нерухомого майна здійснюється його незалежна оцінка.

Відповідно до пункту 3 Методики поняття "незалежна оцінка" вживається у значенні, наведеному у Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" незалежною оцінкою майна вважається оцінка, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів здійснення незалежної оцінки майна, що передано в оренду .

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний договір укладено з порушенням вимог статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 року N629, оскільки не була здійснена оцінка майна, що передається в оренду, за вказаною Методикою.

В п. 5.2 Постанови Пленуму зазначено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди від 01.06.2012 року, укладеного між Новоолександрівською сільською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, є обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Що ж до вимоги прокурора про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути приміщення в натурі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Згідно частин 1, 3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою ст. 216 ЦК України застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

З огляду на викладене прокурор, правомірно вимагає від відповідача повернення приміщення загальною площею 422 кв.м. розташованого за адресою Луганська обл. Біловодський район с.Новоолександрівка, вул.Шкільна, 10.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в ході розгляду справи, а саме 15.01.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення №16 від 01.06.2012 року, про розірвання договору за взаємною згодою.

Однак така угода суперечить вимогам законодавства, оскільки як і договір укладена з порушенням вимог законодавства, а саме положень ст. 654 Цивільного кодексу України, згідно якої зміна або розірвання договору вчиняється у тій самій формі, що і договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Разом з цим, під час судового розгляду між позивачем та відповідачем складено акт передачі нежилого приміщення в оренду від 15.01.2015, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 передала позивачу орендоване майно, а саме 4 кімнати загальною площею 422 кв.м., розташоване за адресою : АДРЕСА_1

Таким чином, предмет спору у цій частині відсутній, що відповідно до п.1.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України є підставою для припинення провадження у справі.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи викладене, суд припиняє провадження у справі в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_1 повернути в натурі приміщення площею 422 кв. м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до положень ч.3 ст 49 ГПК України Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно положень процесуального закону, повернення судових витрат у випадку припинення провадження у справі (ст. 80 ГПК України), можливе саме у випадку коли спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки в такому випадку відсутній об'єкт справляння судового збору згідно вимог закону.

У всіх інших випадках застосування статті 80 ГПК України, суд має вирішити питання про розподіл між сторонами господарських витрат, тобто про покладення таких витрат або на позивача, або на відповідача у справі.

Відповідно до ч. 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.03.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Зокрема, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, суд частково припинив провадження у справі внаслідок підписання сторонами акту передачі нежилого приміщення в оренду від 15.01.2015, та передачі відповідачем орендованого майна позивачу, проте спір виник внаслідок неправильних дій сторін під час укладання оспорюваного договору.

У зв`язку із викладеним, суд вважає за необхідне покласти судовий збір на сторони у рівних частинах, а саме стягнути з Новоолександрівської сільської ради Біловодського району судовий збір в сумі 1218,00 грн. та стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1218,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 215, 216, 626, 627 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, статтями 173, 193 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 16 від 01.06.2012 року, укладений між Новоолександрівською сільською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

Стягнути з Новоолександрівської сільської ради Біловодського району (92823, Луганська обл., Біловодський район, с. Новоолександрівка, вул. Чаговця, 1, р/р 35429049000997, ТУДНСУ у Луганській області, МФО 804013, код ЄДРПОУ 04335909) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1218,00 грн. судового збору.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_2) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1218,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В частині забов'язання ОСОБА_1 повернути в натурі приміщення площею 422 кв.м. провадження у справі №922/53/15 - припинити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 23.03.2015 р.

Суддя О.О. Ємельянова