Постанова

від 16.03.2015 по справі 823/276/15

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2015 року справа № 823/276/15

м. Черкаси

10 год. 40 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Орленко В.І.,

при секретарі - Дудці Г.О.,

за участю представника позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмашхімкомплект-2013" Колотила Ю.П. - за довіреністю,

представника відповідача державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області Павленко М.В. - за довіреністю,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмашхімкомплект-2013" до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Укрмашхімкомплект-2013», в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 08.12.2014 №0004192301

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи їх тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог щодо формування податкового кредиту, оскільки з контрагентом ТОВ «Гетьман» здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких наявні необхідні первинні документи. Представник позивача зазначає, що висновки акту перевірки не відповідають нормам чинного законодавства, базуються на припущеннях і не підтверджуються доказами. Недоліки первинних бухгалтерських документів не спростовують реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом.

За вказаних обставин представник позивача вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача проти заявленого адміністративного позову заперечує, мотивуючи це тим, що позивачем завищено податковий кредит всього на суму 6503 грн. за серпень 2014 року по правовідносинах з ТОВ «Гетьман», у зв'язку з відсутністю фактичного здійснення господарських операцій.

З наведених підстав представник відповідача вважає, що оскаржуване рішення є законним та не підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмашхімкомплект-2013" зареєстроване суб'єктом господарювання 23.01.2013, код за ЄДРПОУ 38553372; взято на податковий облік 28.01.2013; зареєстроване платником ПДВ, індивідуальний податковий номер 385533723018.

Згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, у період з 24.11.2014 по 26.11.2014 проводилась позапланова виїзна перевірка ТОВ «Укрмашхімкомплект-2013» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Гетьман» за серпень 2014 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 26.11.2014р. №499/23-01-22-01/38553372 (далі по тексту - акт перевірки), яким зафіксовано порушення позивачем п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за серпень 2014 року на суму 6503 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 08.12.2014 № 0004192301, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 9755 грн., в тому числі за основним платежем - 6503 грн. та за штрафними санкціями - 3252 грн.

Вирішуючи даний спір, з огляду на аргументацію сторін, суд враховує, що згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу(п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Досліджуючи реальність здійснення господарських операцій, суд встановив, що між ТОВ «Гетьман» та позивачем укладено договір поставки №26/08-2014 від 26.08.2014 за умовами якого ТОВ «Гетьман» зобов'язалось відпустити, а позивач - прийняти і оплатити підшипники в асортименті.

Перевіряючи реальність здійснення вказаної господарської операції, судом досліджено відомості, які містяться у видатковій накладній № 376 від 26.08.2014. Так, крім підшипників вказана накладна містить відомості про придбання манжети армованої 25х42х10 у кількості 10 шт. та манжети армованої 50х70х10 у кількості 2 шт.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що вказані манжети є комплектуючими для підшипників, а тому не розглядаються як окремий товар.

В контексті наведеного, суд зазначає, що вказана накладна містить відомості про придбання більше ніж двохсот підшипників, які повинні мати відповідні комплектуючі. Натомість, таких комплектуючих за накладною № 376 від 26.08.2014 тільки дванадцять, що свідчить про формальне складення вказаного бухгалтерського документу без фактичного руху товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, на вимогу суду позивач не надав документів, які підтверджують оприбуткування в місцях зберігання та подальший рух придбаних товарів.

В силу положень частин 3-8 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

В розумінні підпунктів 3.1-3.7 пункту 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Підприємства й установи, що складають облікові регістри на електронних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для читання вигляді.

Відповідальність за несвоєчасне складання облікових регістрів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці облікові регістри.

Перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру їх надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробки та використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Суд зазначає, що згідно наказу Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» від 21 червня 1996 року № 193 затверджено типові форми з обліку сировини та матеріалів і введено їх в дію з липня 1996 року: М-1 "Журнал обліку вантажів, що надійшли"; М-2а "Акт списання бланків довіреностей"; М-3 "Журнал реєстрації довіреностей"; М-4 "Прибутковий ордер"; М-7 "Акт про приймання матеріалів"; М-8 "Лімітно-забірна картка"; М-9 "Лімітно-забірна картка"; М-10 "Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів"; М-11 "Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів"; М-12 "Картка N складського обліку матеріалів"; М-13 "Реєстр N приймання-здачі документів"; М-14 "Відомість обліку залишків матеріалів на складі"; М-15 "Акт про приймання устаткування"; М-15а "Акт приймання-передачі устаткування до монтажу"; М-16 "Матеріальний ярлик"; М-17 "Акт N про виявлені дефекти устаткування"; М-18 "Сигнальна довідка про відхилення фактичного залишку матеріалів від установлених норм запасу"; М-19 "Матеріальний звіт"; М-21 "Інвентаризаційний опис N"; М-23 "Акт N про витрату давальницьких матеріалів"; М-26 "Картка обліку устаткування для установлення"; М-28 "Лімітно-забірна картка N"; М-28а "Лімітно-забірна картка N".

Вказані форми забезпечують облік товарів, які надходять на підприємство для подальшої фіксації їх зберігання та вибуття.

Зважаючи на ту обставину, що позивач на вимогу суду не надав жодного з перелічених документів, які підтверджують ведення обліку запасів, суд приходить до висновку про формальне здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Гетьман».

На переконання суду наявність одних лише оборотно-сальдових відомостей по рахунку 281 не доводить фактичне надходження товарів від ТОВ «Гетьман».

Оплата позивачем вартості підшипників та армованих манжет згідно платіжного доручення №410 від 25.09.2014 не є доказом фактичного здійснення господарських операцій та самостійною підставою у спірних відносинах для формування податкового кредиту, оскільки рух цих коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Суд акцентує увагу, що товарно-транспортна накладна №376 від 26.08.2014 не підтверджує фактичне транспортування товару, оскільки не містить відомостей про особу, яка здійснила відпуск матеріальних цінностей від імені ТОВ «Гетьман». Також, позивач на вимогу суду не надав доказів перебування у власності чи користуванні транспортного засобу - WV Transporter, державний номерний знак №818-68 МА, що зазначений у товарно-транспортній накладній, а також відомостей про витрати на його обслуговування, оскільки саме на покупця згідно пункту 3.1 договору поставки №26/08-2014 від 26.08.2014 покладено обов'язок вивезення товару зі складу продавця.

Суд погоджується з висновками акту перевірки, які полягають в тому, що відсутність за місцезнаходженням ТОВ «Гетьман» перешкоджає здійсненню відвантаження товарів цим підприємством за юридичною адресою: вул. Предславинська, 39, м. Київ. Тобто відомості, які відображені у названій товарно-транспортній накладній не відповідають дійсності, що свідчить про її формальне складення.

В ході судового розгляду справи знайшло своє підтвердження правомірність посилання відповідача щодо відсутності у вказаного контрагента необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та складських приміщень.

Суд критично оцінює посилання позивача на ту обставину, що він не зобов'язаний перевіряти дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та господарюючими суб'єктами, які здійснюють постачання товарів чи робіт цим контрагентам, оскільки сукупність встановлених в судовому засіданні обставин свідчить, що позивач був обізнаний про відсутність фактичного здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Гетьман», а тому не мав права на відображення у податковому обліку податкового кредиту, який ним сформовано по безтоварних операціях.

Не заслуговують на увагу посилання позивача на первинні документи, що були надані ним для підтвердження подальшої реалізації підшипників та армованих манжет, адже з наданих документів не можливо встановити походження самого товару (чи придбаний він саме у контрагента позивача - ТОВ «Гетьман»), а з урахуванням тих обставин, що судом не встановлено реальності укладеного договору між позивачем та його контрагентом, надані документи не можуть вважатися підтвердженням реальності господарських зобов'язань.

В силу положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи ту обставину, що податковий орган довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, суд не знаходить підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.І. Орленко

Повний текст постанови виготовлений 23.03.2015