cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
24 березня 2015 р. Справа № 903/174/15
за позовом Оваднівського споживчого товариства, с.Овадне, Володимир-Волинський район
до відповідача: Володимир-Волинської районної спілки споживчих товариств
про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії
Суддя Шум М. С.
за участю представників сторін:
від позивача: Данилік Ф. Я., довіреність від 10.03.2015 року №14
від відповідача: н/з
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки учасників судового процесу.
Суть спору: позивач - Оваднівське споживче товариство звернулося до господарського суду Волинської області з позовною заявою до Володимир-Волинської районної спілки споживчих товариств в якій просить суд визнати за Оваднівським СТ право власності на об'єкт нерухомого майна - приміщення магазину літ. "А-1" загальною площею 262, 3 кв. м., що знаходяться за адресою: Волинська область, Володимир-Волинський район, с.Нехвороща, вул. Центральна, 3, а також зобов'язати Володимир-Волинську районну спілку споживчих товариств звільнити відповідне приміщення магазину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Оваднівське СТ є правонаступником Березовичівського СТ з передачею усіх прав та обов'язків. В свою чергу, між Березовичівським СТ та відповідачем - Володимир-Волинською районною спілкою споживчих товариств 27.12.2003 року укладено договір про безоплатне користування приміщенням магазину в с.Нехвороща Володимир-Волинського району по вул.Центральна, 3.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що він діє до 31.12.2013 року. У зв'язку із закінченням строку дії договору позивач як правонаступник Березовичівського СТ направило відповідачу лист про передання спірного приміщення магазину оскільки закінчився термін дії договору.
Однак, відповідач у листі-відповіді зазначив, що підстав для повернення позивачу приміщення магазину чи укладення з ним договору оренди немає.
Відтак, оскільки термін дії договору від 27.12.2003 року закінчився, а Володимир-Волинська районна спілка споживчих товариств не повернула приміщення магазину та продовжує ним користуватися без будь-яких правових підстав, позивач вважає такі дії відповідача незаконними, а свої права порушеними та такими, що потребують судового захисту.
При цьому, позивач зазначає, що Березовичівським СТ не оформлено право власності на приміщення магазину і не зареєстрував його, оскільки діючим на той час законодавством такі дії не вимагалися.
Відтак, позивач посилається на ст. 392 ЦК України відповідно до якої власник майна вправі пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
На виконання вимог ухвали суду від 23.02.2015 року представник позивача в судовому засіданні надав суду додаткові пояснення по справі від 10.03.2015 року №15, докази доплати судового збору за розгляд відповідної позовної заяви в сумі 80 грн. 00 коп., рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно від 18.09.2014 року про відмову у державній реєстрації права власності на спірний магазин, довідку Хмельківської сільської ради від 04.03.2014 року №670 про те, що приміщення спірного магазину дійсно належало Березовичівському СТ, результати технічного обстеження приміщення магазину в с.Нехвороща Володимир-Волинського району по вул. Центральна, 3.
На виконання вимог ухвали суду від 10.03.2015 року позивач долучив до матеріалів справи акт приймання-передачі майна по договору позички від 27.12.2003 року.
Відповідач в поясненнях від 19.03.2015 року №19 зазначає, що підставою відмови в поверненні магазину с.Нехвороща Оваднівському СТ була відсутність правоустановчих документів на вказане приміщення, що призвело до помилкового висновку про можливість набуття райспоживспілкою права власності на приміщення магазину. Детально вивчивши положення ЦК відповідач дійшов висновку про неможливість набути право власності на приміщення магазину за набувальною давністю. За вказаних обставин, Володимир-Волинська районна спілка споживчих товариств визнає позовні вимоги Оваднівського споживчого товариства.
Розгляд справи відповідач просить проводити без участі його представника.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» споживче товариство являє собою самостійну, демократичну організацію громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.
Споживче товариство визнається юридичною особою, вважається створеним і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 9 Закону володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.
Власність споживчої кооперації, відповідно до положень ст. 10 Закону, є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності.
Згідно відомостей з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій Оваднівське споживче товариство зареєстроване 30.04.1993 року за адресою вул. Радянська, 1, с.Овадне, Володимир-Волинський район, Волинська область (а. с. 32).
Судом встановлено, що 27.12.2003 року між Березовичівським споживчим товариством та Володимир-Волинською районною спілкою споживчих товариств укладено договір позички відповідно до п. п. 1.1, 4.1, 4.3, 7.1, 7.2 якого Березовичівське СТ надає у безоплатне користування, а Володимир-Волинська РССТ отримує у позичку приміщення магазину за адресою: Волинська область, Володимир-Волинський район, с.Нехвороща, вул. Центральна, 3. Протягом трьох днів із дати підписання даного договору Березовичівське СТ зобов'язується передати майно у позичку. Майно вважається переданим з моменту підписання акта приймання-передачі майна представниками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та закінчується 31.12.2013 року (а. с. 9-12).
До матеріалів справи долучено підписаний та скріплений печатками сторін акт приймання-передачі майна по договору позички від 27.12.2003 року.
Згідно п. 3.1 Статуту Оваднівського споживчого товариства, затвердженого на зборах уповноважених Оваднівського споживчого товариства 30.03.2010 року в зв'язку з реорганізацією Березовичівського споживчого товариства (с.Березовичі Володимир-Волинського району, код 01744211) шляхом приєднання до Оваднівського споживчого товариства, Оваднівське споживче товариство є правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Березовичівського споживчого товариства (а. с. 20-31).
До матеріалів справи також долучено акт приєднання Березовичівського споживчого товариства до Оваднівського споживчого товариства та передачу його активів і пасивів станом на 01.04.2009 року (а. с. 13-15), акт приймання-передачі основних засобів Березовичівського СТ до статутного капіталу Оваднівського споживчого товариства станом на 01.04.2009 року в т. ч. магазину в с. Нехвороща (а. с. 16-19).
В листі від 15.01.2014 року №5 позивач просить відповідача повернути йому приміщення магазину в с.Нехвороща у зв'язку з закінченням 31.12.2014 року дії договору позички, що укладений 27.12.2003 року між Березовичівським СТ та Володимир-Волинською РССТ (а. с. 33).
В листі-відповіді від 23.01.2014 року №11 відповідач зазначив, що правовстановлюючих документів на спірне приміщення магазину Оваднівським СТ не надано. В свою чергу Володимир-Волинська РССТ користується приміщенням магазину понад 10 років, а тому згідно чинного законодавства набула на нього права власності (а. с. 34).
Відповідні обставини стали підставою для звернення Оваднівського споживчого товариства до суду з відповідним позовом.
При цьому, позивач посилається на ст. 392 ЦК України.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у законодавстві України. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до норм чинного законодавства, а саме ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.
Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.
Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його (постанова ВГСУ від 03.03.2011 року, №38/139).
Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.
На думку суду, якщо позови про визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК подає особа, яка не є власником, але бажає ним стати, то має місце пред'явлення позовів не про визнання права власності, а позов про набуття права власності, які, відповідно до статті 392 ЦК України, задоволені бути не можуть.
Крім того, Верховний Суд України в постанові від 04.12.2012 року №26/133, від 11.12.2012 року №56/68 зазначив, що у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
В даному випадку відповідач - Володимир-Волинська РССТ визнає позовні вимоги Оваднівського СТ, а відтак, не оспорює право власності відповідача на приміщення магазину в с.Нехвороща.
Спір між сторонами щодо права власності на приміщення магазину відсутній.
Згідно з нормами ЦК до первинного способу набуття права власності, зокрема, належать:
- набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у т. ч. на об'єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК);
- набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені (добуті) загальнодоступні дари природи, у т. ч. в результаті полювання на диких звірів, вилову риби (ч. 2 ст. 189, статті 332, 333 ЦК);
- визнання права власності за певних умов на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК). Одним із похідних способів набуття права власності є, зокрема, правочин.
Згідно із ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на навостворене нерухоме майно (житловий будинок, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Позивачем не надано доказів того, що саме Березовичівським СТ, правонаступником всіх прав і обов'язків якого є відповідач розпочато, здійснювалося та завершувалося будівництво спірного приміщення, відповідних дозвільних документів, прийняття об'єкта в експлуатацію.
Крім того, суд бере до уваги, що у вересні 2014 року Оваднівське споживче товариство зверталось із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до Реєстраційної служби Володимир-Волинського МРУЮ, проте рішенням №15893646 від 18.09.2014 року у реєстрації права власності відмовлено у зв'язку із ненаданням документу, що підтверджує виникнення, перехід чи припинення права власності на право попередника - Березовичівського СТ (а. с. 57).
В судовому засіданні представник Оваднівського СТ зазначив, що відповідні дії Реєстраційної служби не оскаржувалися. При цьому, документа, який витребовувався Реєстраційною службою немає, до матеріалів справи відповідний документ не долучено.
Верховний Суд України у Висновках, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 ГПК України, за I півріччя 2012 року від 01.08.2012 року зазначив, що відповідно до ст. 392 ЦК власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Уповноважений орган, який здійснює оформлення права власності та видає свідоцтво про право власності, не перебуває з позивачем у правовідносинах зі здійснення ним права володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності. У зв'язку з цим відмова зазначеного органу в оформленні права власності на об'єкти нерухомого майна з підстав ненадання усіх необхідних документів не є оспорюванням чи невизнанням права власності (постанови Верховного Суду України від 6 лютого 2012 р. у справі N 3-2гс12; від 6 лютого 2012 р. у справі N 3-4гс12; від 6 лютого 2012 р. у справі N 3-5гс12; від 13 лютого 2012 р. у справі N 3-3гс12; від 13 лютого 2012 р. у справі N 3-6гс12).
Ухвалою суду від 23.02.2015 року позивача зобов'язано надати суду, зокрема, додаткові докази чи пояснення на підтвердження права власності Березовичівським СТ чи Оваднівським СТ на спірне приміщення магазину.
При цьому позивач намагається довести, що спірне майно належить йому, оскільки перебуває на балансі споживчого товариства, а тому, на його думку, є підставно зареєструвати право власності за ним.
Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).
Довідка, видана Хмеліківською сільською радою про те, що магазин в с.Нехвороща дійсно належав Березовичівському СТ та договір оренди землі на якій знаходиться приміщення магазину, укладений між позивачем та Хмеліківською сільською радою не є переконливими доказами права власності Оваднівського споживчого товариства на приміщення магазину.
Отже позивачем не надано суду належних та допустимих доказів належності йому на праві власності спірного майна, доказів створення, виготовлення, здійснення ним будівництва спірного майна (новостворене майно), виділення для цієї мети у порядку, встановленому чинним законодавством, земельної ділянки. Суд критично оцінює посилання позивача тільки на ту обставину як факт, з яким пов'язується виникнення права власності, що спірне майно перебуває на обліку основних засобів споживчого товариства.
Факт перебування майна на обліку основних засобів не є доказом і не засвідчує право власності на не це майно, а є формою бухгалтерського обліку.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
вирішив:
В задоволенні позову Оваднівського споживчого товариства до Володимир-Волинської районної спілки споживчих товариств про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії відмовити.
повний текст рішення
складений 25.03.2015 року
Суддя М. С. Шум
Суд | Господарський суд Волинської області |
Дата ухвалення рішення | 24.03.2015 |
Оприлюднено | 30.03.2015 |
Номер документу | 43245743 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Волинської області
Шум Микола Сергійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні