Рішення

від 10.03.2015 по справі 910/29734/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2015Справа №910/29734/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кешфон"

про стягнення попередньої оплати у розмірі 6 401,07 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Засядько О.Ю. (дов.№б/н від 25.12.2013)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кешфон" про стягнення попередньої оплати у розмірі 6 401,07 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2014 порушено провадження у справі №910/29734/14 та призначено її до розгляду на 10.02.2015 року.

За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 10.02.2015, суд виніс ухвалу, якою продовжив, у задоволення клопотання представника позивача, строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 10.03.2015 року.

12.02.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.03.2015 представник позивача надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач повторно не направив для участі у судових засідання уповноваженого представника, про дату, час та місце проведення яких повідомлений належним чином шляхом направлення на адресу місцезнаходження юридичної особи ухвал суду, проте вказані відправлення повернулись до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Згідно з положеннями ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У п. 94 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009р. № 270) зазначено, що прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

Згідно з п. 117 вказаних Правил, поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання; поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ст.22, 27 ГПК України, відповідач зобов'язаний належно користуватися своїми процесуальними правами.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Оскільки, відзиву на позовну заяву відповідачем не надано, справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

11.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінево Україна» (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕШФОН» (далі - виконавець, відповідач) укладено Договір № 11/11/2013-1 про надання рекламних послуг (надалі - Договір), відповідно до якого виконавець за завданням замовника, зобов'язується здійснити розповсюдження реклами в порядку та на умовах, передбачених Договором та замовленнями, а замовник зобов'язаний прийняти та належним чином оплатити виконавцю надані послуги.

Пунктами 1.2. та 1.3. Договору встановлено, що зміст розміщуваної реклами, період та порядок розміщення визначаються замовленням, які кожного разу погоджуються замовником та виконавцем. Вартість послуг в межах кожного окремого замовлення фіксується в замовленні, виходячи з тарифних планів виконавця,чинних на момент формування замовлення.

Відповідно до п.2.1. Договору, замовник одним з доступних способів формує та надає виконавцю замовлення, складене за формою, що міститься на сайті виконавця за адресою: http://mopinqo.com. Замовлення вважається сформоване належним чином, якщо воно відповідає встановленій виконавцем формі, скріплене печаткою замовника (у випадку використання письмової форми замовлення) або надіслане з зазначеної в Договорі поштової скриньки замовника (у випадку використання електронної форми замовлення).

За умовами п.3.1.3. Договору, виконавець протягом 3 (трьох) робочих днів після закінчення звітного періоду надання послуг, зобов'язується надати замовнику підписаний керівником та скріплений печаткою виконавця акт про надання послуг, в якому мають бути вказані найменування послуг, строк їх надання та вартість послуг. У випадку наявності заперечень, замовник зобов'язаний протягом 2 (двох) робочих днів направити виконавцю виправлений акт, який підписується виконавцем або виконавець погоджує з замовником свої зауваження.

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником шляхом проведення 100% передплати на підставі Договору або, за окремим рішенням виконавця, виставлених виконавцем рахунків, не пізніше ніж за 1 (один) календарний день до початку розміщення реклами. Оплата послуг виконавця здійснюється замовником у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений в реквізитах.

У випадку, якщо реклама не була розміщена або була розміщена з порушення умов, викладених у погодженому замовлені, з вини виконавця, замовнику надається право на одну з наступних компенсацій на його вибір: - якщо реклама, що не була розміщена або була не належним чином розміщена, не втратила актуальність, вимагати розмістити належним чином рекламу на умовах, що були погоджені, але за рахунок виконавця; - якщо реклама, що не була розміщена або була не належним чином розміщена, втратила актуальність, про що замовник повідомив виконавця, вимагати від останнього повернути замовнику отриману за розміщення цієї Реклами оплату (у випадку, якщо така була здійснена). (пункт 8.2.1 Договору).

Відповідно до наявного у матеріалах справи Замовлення №1, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, позивач замовив «повідомлення» у кількості 20000 штук за ціною 5400,00 грн. та здійснив 100% передплату послуг, згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату у сумі 5400,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №12247 від 04.12.2013 року.

Однак, починаючи з 09.12.2013 року по 16.12.2013 відповідачем надано послуги не у повному обсязі, загальною кількістю 3 508 одиниць на суму 547,16 грн., що підтверджується Витягом з електронної бази даних (сайту) відповідача станом на 26.12.2014, та суперечить погодженому та підписаному сторонами Замовленню № 1 до Договору.

Оскільки, відповідач надав обумовлені Договором та замовленням послуги частково, позивач направив 03.07.2014 відповідачу претензію №369, отриману 07.07.2014, у якій просив повернути грошові кошти у розмірі 4852,84 грн., на які послуги не надавались, проте, вказана претензія залишена відповідачем поза увагою.

До того ж, під час розгляду спору у суді, позивач направляв відповідачу для погодження та підписання акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013 по 10.02.2015, однак підписаного акту чи відповідних зауважень позивач та і не отримав.

У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих за Договором зобов'язань по наданню послуг, позивачем заявлено до стягнення з останнього у межах даного позову також 374,26 грн. пені, 143,59 грн. 3% річних та 1030,38 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Правовідносини, що склалися між сторонами, мають ознаки правовідносин щодо надання послуг, в яких позивач є замовником, а відповідач - виконавцем.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Спираючись на вищевикладені норми чинного законодавства, детально та повно дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд зазначає, що послуги надані відповідачем частково, а саме на суму 547,16 грн., що слідує із Витягу з електронної бази даних (сайту) відповідача станом на 26.12.2014 року.

У межах даного господарського спору, оскільки покупцем здійснено попередню оплату у розмірі 5400,00 грн., а послуг надано лише на 547,16 грн., тому у відповідача, як виконавця, який порушив виконання договірних зобов'язань, наявний обов'язок повернення суми грошових коштів розміром 4852,84 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання позивачем заявлено до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 374,26, 1030,38 грн. інфляційних втрат та 143,59 грн. 3% річних.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та чинного законодавства, погоджується щодо періоду, сум та ставки нарахування пені у розмірі 374,26 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 1030,38 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Суд, перевіривши розрахунок заявленої позивачем суми 3% річних, дійшов висновку задовольнити дану вимогу у повному обсязі, тобто у розмірі 143,59 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кешфон" про стягнення попередньої оплати у розмірі 6 401,07 грн. - задовольнити .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кешфон" (01034, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, 13/2-Б; ідентифікаційний код 36948635) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" (04214 , місто Київ, вулиця Північна, 2/58А; ідентифікаційний код 34709124) 4852 (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят дві) гривні 84 копійки попередньої оплати , 374 (триста сімдесят чотири) гривні 26 копійок пені, інфляційні втрати у розмірі 1030 (одна тисяча тридцять) гривень 38 копійок, 3% річних розміром 143 (сто сорок три) гривні 59 копійок та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 10.03.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 16.03.2015 року

Суддя К.В. Полякова