КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" березня 2015 р. Справа№ 910/22287/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Новікова М.М.
при секретарі Єременко К.Л.
за участю представників
від позивача: Капран Р.В., дов. б/н від 12.01.2015р.
від відповідача-1: не з'явились
від відповідача-2: не з'явились
від відповідача-3: не з'явились
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю „АТБ-
маркет"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 06.11.2014 р.
у справі № 910/22287/14 (судді Пінчук В.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
„Продекспорт 2009"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „АТБ-
маркет"
2. Приватного підприємства „Український
інформаційний центр екологічних технологій
експертизи та аудиту;
3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про стягнення 11167634, 70 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю " Продекспорт - 2009 " звернувся до суду з позовною заявою:
- про стягнення з відповідача - 1 (Товариства з обмеженою відповідальністю " АТБ - маркет") 9371699,94 грн. заборгованості за поставлений товар за договором № 35813 від 01.01.2013 р., 228796, 56 грн. - 3% річних та 1564138, 20 грн. збитків від інфляції;
- про стягнення з відповідача - 2 (Приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту») частини заборгованості за поставлений товар в розмірі 2000,00 грн.
- про стягнення з відповідача - 3 (фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ) частини заборгованості за поставлений товар в розмірі 1000,00 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.11.2014р. у справі № 910/22287/14 позов задоволено відносно відповідача - 1 задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Продекспорт - 2009" 9371699 (дев'ять мільйонів триста сімдесят одну тисячу шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 94 коп. основного боргу, 228796 (двісті двадцять вісім тисяч сімсот дев'яносто шість) грн. 56 коп. 3% річних, 1564138 (один мільйон п'ятсот шістдесят чотири тисячі сто тридцять вісім) грн. 20 коп. збитки від інфляції, 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
Позов відносно відповідача - 2 задоволено.
Стягнуто з Приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Продекспорт - 2009 " 900 (дев'ятсот) грн. 00 коп. частини заборгованості за договором поставки №35813 від 01.01.2013 р.
В частині стягнення з відповідача - 2 заборгованості в розмірі 1100,00 грн. провадження у справі припинено відповідно до п.1.1 ст. 80 ГПК України.
Позов відносно відповідача - 3 задоволено.
Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ( 02218, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю " Продекспорт - 2009 " ( 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Універсальна, 1, прим.17, код 36573563 ) 550 ( п'ятсот п'ятдесят ) грн. 00 коп. частини заборгованості за договором поставки №35813 від 01.01.2013 р.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2014р. у справі № 910/22287/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову до відповідача-1 відмовити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 посилається на те, що судом були порушені процесуальні норми при розгляді справи, а саме: незаконно винесено ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову від 20.10.2014, оскільки такими діями суд поставив під загрозу функціонування ТОВ "АТБ-маркет"; безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань відповідача-1 про зупинення провадження у справі, про призначення у справі судової економічної експертизи, про призначення колегіального розгляду справи та у задоволенні заяви про відвід судді.
Скаржник у апеляційній скарзі наголосив на тому, що у нього відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем по оплаті за Договором поставки.
На підтвердження цього, апелянт зазначив, що судом були порушені норми матеріального права, а саме, судом першої інстанції під час прийняття рішення у справі не враховано вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" стосовно того, що первинні облікові документи мають відповідати вимогам, передбаченим Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.
На думку відповідача-1 понад 50 % видаткових накладних, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи та, відповідно, є підставою заявленого позову, не відповідають обов'язковим вимогам вищезазначених нормативно-правових актів, а саме, порушено вимоги обов'язковості реквізитів первинних документів - відсутні такі обов'язкові реквізити, як посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відтак, копії накладних, долучених до матеріалів справи, не встановлюють та не підтверджують факт здійснення поставки товару позивачем відповідачу-1 та не можуть прийматись судом до уваги як належний та допустимий доказ у справі.
Крім того, на думку відповідача-1, розрахунок пені, інфляційних збитків та 3% річних є некоректним з точки зору математичної правильності. Позивачем не надано роз'яснення, яким чином нараховані цифри, наведені в додатках до позову. Водночас, оскільки за словами апелянта у нього відсутній борг перед позивачем, відсутні і жодні підстави для нарахування і стягнення з відповідача-1 вказаних господарських санкцій.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2014р. у справі № 910/22287/14 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет" прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 20.01.2015р.
08.12.2014 та 15.12.2014 відповідач-1 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду два ідентичних клопотання про вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі № 910/22287/14. У вказаному клопотанні відповідач-1 просив суд апеляційної інстанції в межах розгляду апеляційної скарги вирішити питання по скасуванню заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі № 910/22287/14. На думку скаржника, законні та обґрунтовані підстави для застосування заходів забезпечення позову у справі були відсутні, а вжиті заходи є незаконними з точки зору їх адекватності.
Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача-1 про вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, ухвалила відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Таким чином, заходи до забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної особи та застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Як передбачено пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Вживаючи ухвалою від 20.10.2014 заходи забезпечення позову, суд виходив з того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, враховуючи наявність значної заборгованості перед кредиторами згідно інших судових рішень.
Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення (пункт 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на наведене, на заявників покладений обов'язок довести зміну обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або наявність перешкод належному виконанню судового рішення внаслідок продовження дії заходів забезпечення позову, або наявність обставин, що свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову.
Всупереч обов'язку доказування, передбаченого статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем-1 не надано належних доказів на підтвердження зміни обставин, що зумовили застосування заходів забезпечення позову, або відсутності потреби у вжитті таких заходів. Також, відповідачем-1 не надано доказів, що вжиті заходи забезпечення позову перешкоджають належному виконанню судового рішення.
Питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, який виносив ухвалу про забезпечення позову, відповідно до ст. 68 Господарського процесуального кодексу України.
15.12.2014 відповідачем-1 було подане клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи з питань, зазначених у ньому. Вказане клопотання мотивоване тим, що для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, на думку відповідач-1, необхідно проаналізувати не лише документи, надані позивачем, а взагалі весь комплекс взаємовідносин сторін, щоб встановити баланс розрахунків не лише у даній конкретній справі і не лише за одним договором поставки, а в цілому. На думку скаржника, такі питання потребують експертного роз'яснення фахівцями, які мають спеціальні знання.
20.01.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-1 надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги.
20.01.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-2,3 надійшли клопотання, в яких просять розглядати справу за наявними матеріалами без присутності їх представників.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015р. у справі № 910/22287/14 відкладено розгляд справи на 09.02.2015р.
27.01.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2014р. у справі № 910/22287/14 без змін.
06.02.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло заперечення на заяву відповідача-1 про призначення судової економічної експертизи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2015р. у справі № 910/22287/14 відкладено розгляд справи на 23.02.2015р.
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді: Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Самсін Р.І.
23.02.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача додаткові пояснення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015р. у справі № 910/22287/14 відкладено розгляд справи на 16.03.2015р.
27.02.20.15р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло заперечення на додаткові пояснення до апеляційної скарги відповідача-1.
12.03.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло заперечення на клопотання відповідача-1 про вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді: Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
За результатами розгляду клопотання відповідача-1 про призначення у справі судової економічної експертизи колегія суддів ухвалила відмовити у його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, і згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.
Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (пункт 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23.03.2012).
Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявленого клопотання про призначення експертизи, враховуючи, що наявні матеріали справи не потребують спеціальних знань для повного, об'єктивного розгляду справи, а питання, надані для експертизи відповідачем-1, входять до компетенції суду.
Представники позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідачів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Як підтверджується матеріалами справи, 01.01.2013 між ТОВ "Продекспорт - 2009" (постачальник) та ТОВ "АТБ-маркет" (покупець) було укладено Договір поставки № 37820 (далі, Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язується в порядку та строки, встановлені договором, передати товар у власність покупця, у встановленій кількості, належної якості та по узгодженій вартості, а останній прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених в даному договорі.
Згідно з пунктом 1.2. Договору найменування, асортимент та ціна товару, що постачається за даним договором, вказується в додатку № 1 до даного Договору (специфікація/прайс-лист), який являється невід'ємною його частиною. Сторони у обов'язковому порядку заповнюються всі рядки специфікації.
Відповідно до пункту 2.9., 2.10. Договору, право власності на товар та ризик його загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару на рампі складу покупця і підтверджується товарно-транспортною накладною, видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін. Дата отримання товару покупцем вказується у видатковій накладній, про що покупець ставить відповідну відмітку. Поставка вважається завершеною з моменту передачі партії товару покупцю у власність, що підтверджує товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін і необхідними товаросупровідними документами, вказаними у Договорі.
За змістом пункту 3.1. Договору покупець після прийняття товару та необхідних документів зобов'язаний здійснити оплату за товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 75 календарних днів з дня поставки. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що належить до сплати, списується з банківського рахунку покупця на рахунок постачальника. У випадку, коли останній день строку оплати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день банківської установи, днем виконання зобов'язань є перший за ним робочий день.
Відповідно до пункту 10.1. Договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом 12 місяців.
Додатком №1 до Договору сторонами було погоджено специфікацію товару, що мав поставлятися позивачем відповідачу-1.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов Договору позивачем за час його дії у період з 03.01.2013 по 31.12.2013 було поставлено відповідачу-1 товар на загальну суму 117 889 954,78 грн. Натомість, відповідачем частково оплачено поставлений товар на суму 108 515 254,84 грн.
Позивач зазначив, що термін оплати за останньою накладною від 31.12.2013 з урахуванням встановленої відстрочки оплати (75 календарних днів) настав 17.03.2014, тому термін оплати настав за всіма поставками, які були здійснені за цим Договором.
Таким чином, з урахуванням наведеного, позивач зазначає, що станом на 06.10.2014 прострочена заборгованість відповідача-1 перед позивачем складає 9 374 699,94 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ "Продекспорт - 2009" відносно відповідача-1 з огляду на наступне.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та пункту 3.1. Договору, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за отриманий товар протягом 75 календарних днів з дня поставки.
Матеріали справи свідчать про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, зокрема про поставку товару відповідачу-1 на загальну суму 117 889 954,78 грн., що підтверджується, по-перше, наявними в матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними за період з 01.11.2013 по 31.12.2013, а по-друге, підписаним сторонами актом звірки станом за жовтень 2013.
Посилання скаржника на те, що близько 50% копій видаткових накладних не можуть прийматись судом до уваги як доказ по справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Відповідно до частини 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату і місце складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пункту 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
З наявних у матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що зі сторони відповідача-1 товар був отриманий, що підтверджується підписами на накладних, завірених штампом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет".
При цьому, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 09.04.2013 у справі №5023/5085/12.
Крім того, відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно пункту 65 вказаної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач-1 не спростував автентичності відтиску штампу, здійсненого на видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет".
Таким чином, відтиск штампів підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).
З огляду на зазначені норми права, дослідивши видаткові накладні, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Отже, відповідачем-1 не спростовано, що наявні у матеріалах справи документи (видаткові та товарно-транспортні накладні) є первинними документами бухгалтерського обліку, належними та допустимими письмовими доказами, що підтверджують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, виконання позивачем зобов'язань з поставки товару за Договором.
Окрім того, підписавши акт звірки взаємних розрахунків за жовтень 2013р. без зауважень, відповідач-1 тим самим вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача-1 перед позивачем в сумі 9 374 699,94 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем-1.
Обґрунтовуючи свої вимоги щодо стягнення з відповідача - 2 та з відповідача - 3 частини заборгованості за поставлений товар за договором № 35813 від 01.01.2013 р. позивач посилається на те, що 16.10.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю " Продекспорт - 2009 " та приватним підприємством "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" був укладений договір поруки № б/н строком дії до 31.12.2015 р.
Згідно п. 4.2 вказаного договору поруки, порука діє до 31.12.2015 р.
Відповідно до п.1.1 договору поруки, поручитель ( відповідач - 2 ) зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором ( позивачем ) на суму не більше ніж 2000,00 грн. за виконання боржником ( відповідачем - 1 ) своїх зобов'язань за договором № 35813 від 01.01.2013 р. зі всіма змінами та доповненнями, що укладені між кредитором ( позивачем ) і боржником ( відповідачем - 1 ) з оплати за товар поставлений за зазначеним договором поставки.
Згідно п. 2.1 договору поруки поручитель ( відповідач - 2 ) зобов'язався виконати за боржника ( відповідача - 1 ) обов'язки щодо здійснення оплати вартості поставленого товару.
Пунктом 2.2 договору поруки передбачено, що кредитор не має право вимагати від поручителя виконання зобов'язань за боржника в частині оплати суми основного боргу, що виник на підставі договору № 35813 від 01.01.2013 р. на суму більше ніж 2000,00 грн.
Крім того, 16.10.2013 р. між позивачем та відповідачем - 3 був укладений договір поруки строком дії до 31.12.2015 р.
Згідно п. 4.2 вказаного договору поруки, порука діє до 31.12.2015 р.
При цьому, пунктами 2.2. Договорів поруки від 16.10.2013 було встановлено, що кредитор не має права вимагати від поручителя виконання зобов'язань за боржника в частині оплати сум основного боргу, що виник на підставі Договору, на суму, що перевищує 1 000,00 грн. (за договором, укладеним з відповідачем-3) та 2 000,00 грн. (за договором, укладеним з відповідачем-2).
Відповідно до п.1.1 договору поруки, поручитель (відповідач - 3) зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором ( позивачем ) на суму не більше ніж 1000,00 грн. за виконання боржником (відповідачем - 1) своїх зобов'язань за договором №35813 від 01.01.2013 р. зі всіма змінами та доповненнями, що укладені між кредитором (позивачем) і боржником (відповідачем - 1) з оплати за товар поставлений за зазначеним договором поставки.
Згідно п. 2.1 договору поруки поручитель (відповідач - 3) зобов'язався виконати за боржника (відповідача - 1) обов'язки щодо здійснення оплати вартості поставленого товару.
Пунктом 2.2 договору поруки передбачено, що кредитор не має право вимагати від поручителя виконання зобов'язань за боржника в частині оплати суми основного боргу, що виник на підставі договору №35813 від 01.01.2013 р. на суму більше ніж 1000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст. 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.
За змістом частини 1 статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет" заборгованості за договором поставки № 35813 від 01.01.2013 р. в розмірі 9371699,94 грн., в частині стягнення з Приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту", як поручителя заборгованості за поставлений товар за договором поставки №35813 від 01.01.2013 р. в розмірі 900,00 грн., в частині стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, як поручителя заборгованості за поставлений товар за договором поставки №35813 від 01.01.2013 р. в розмірі 550,00 грн.
Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи здійснену відповідачами -2, -3 часткову сплату заборгованості, після порушення провадження у справі, провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості з відповідача-2 у розмірі 1100,00 грн. та з відповідача-3 у розмірі 450,00 грн. підлягає припиненню згідно пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Також, позивач просив стягнути з відповідача-1 3% річних у розмірі 228 796,56 грн. та інфляційних у розмірі 1 564 138,20 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних збитків, вважає його арифметично вірним, сума 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані позивачем, не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний період. Крім того, позивач вірно визначив періоди нарахування 3% річних та інфляційних втрат, зокрема початкову дату періоду прострочення з урахуванням пункту 3.1. Договору.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 3% річних у розмірі 3 228 796,56 грн. та інфляційних у розмірі 1 564 138,20 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2014р. у справі № 910/22287/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ - маркет" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2014р. у справі № 910/22287/14 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/22287/14 повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
М.М. Новіков
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 16.03.2015 |
Оприлюднено | 30.03.2015 |
Номер документу | 43246195 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Мартюк А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні