Постанова

від 19.03.2015 по справі 2-а-16201/10/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 р. Справа № 2-а-16201/10/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Подобайло З.Г. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Краснокутському районі Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2011р. по справі № 2-а-16201/10/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в Краснокутському районі Харківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

17 грудня 2010 року позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся суду з позовом до Державної податкової інспекції у Краснокутському районі Харківської області, в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Краснокутському районі Харківської області від 09.12.2010 року № 0096291701/0, яким позивачу визначено суму зобов`язання з прибуткового податку з підприємців в сумі 164 549,73 грн. та № 0096341701/0 - з податку на додану вартість в сумі 262 640 грн. 16 коп. ( з урахувнням штрафних (фінансових) санкцій .

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2011 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Краснокутському районі Харківської області від 09.12.2010 року № 0096291701/0 та № 0096341701/0, прийняті стосовно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Державна податкова інспекція в Краснокутському районі Харківської області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 13.01.2015 року та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Зазначає, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції не дав належної оцінки змісту договорів, укладеним між позивачем та його контрагентами стосовно оплати послуг. Крім того, суд проігнорував той факт, що сума виручки ФОП ОСОБА_1 за 2009 рік склала 1962373, 20 грн., в тому числі за 1 квартал 2009 року 383560,00 грн., II квартал 2009 року 1094496,00 грн., ІІІ квартал 2009 року 1854023,20 грн., ІУ квартал 2009 року 1962373,20грн., що перевищує граничний обсяг виручки 500 тис. грн. на календарний рік. Тому вважає неправомірним висновок суду , щодо відсутності у позивача обов`язку , відповідно до ст.5 Указу №727/98, з III кварталу 2009 року перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності.

Відповідач в судове засідання не з'явився. Позивач в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, а саме електронною поштою. Стаття 38 КАС України передбачає вручення судової повістки відповідачу шляхом надсилання її тексту електронною поштою, що вважається повідомленням належним чином.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які приймають участь у справі, фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою згідно ст. 41 КАС України не здійснюється. Позивач повідомлявся на зазначену ним адресу електронної пошти.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач 5 вересня 2005 року отримав в Краснокутській районній державній адміністрації свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_1, перебуває на обліку у відповідача, як фізична осоа підприємець, що знаходиться на спрощеній системі оподткування.

01.12.2010 року працівниками відповідача ДПІ у Краснокутському районі Харківської області була проведена документальна планова виїзна перевірка вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.07.2017 року по 30.06.2010 року, що підтверджується актом № 561/77/17-НОМЕР_2.

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пп. 9.12.1 п. 9. 12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 7.3.1 п. 7.3. пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7, п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ у Краснокутському районі Харківської області прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.12.2010 року № 0096291701/0 про визначення позивачеві суми податкового зобов'язання за платежем: прибутковий податок з підприємців на суму 164549,73 грн. та № 0096341701/0 про визначення йому суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: ПДВ на суму 262640,16 грн.

Крім того, актом перевірки 561/77/17-НОМЕР_2 від 01.12.2010 року встановлено, що починаючи з ІІІ кварталу 2009 року позивач повинен був здійснювати підприємницьку діяльність із застосуванням загальної системи оподаткування, оскільки перевіркою встановлено перевищення граничного розміру виручки за підсумками І півріччя 2009 року.

Задовольняючи позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем помилково зроблено висновок про те, що позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування, а тому подткові повідомлення -рішення не відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів частково погоджується висновком суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.1 Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності шляхом придбання Свідоцтва про сплату єдиного податку мають право перейти фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, за умови, що обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 500 тис. грн.

Згідно з положенням п. 4 ст. 1 цього Указу під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді основними замовниками транспортно-експедиційних носім ФОП ОСОБА_1були:

- ТОВ "Евросклад -Сервіс",код СДРПОУ 32134184;

- ТОВ ТПК "Омега- Автопоставка", код СДРПОУ 32134184;

- ТОВ "Харків-Хімпром",код СДРПОУ 33120146;

- ВАТ "Верстатонормаль",код ЄДРПОУ 00222321;

- ПП "Люкс-Авто",код ЄДРПОУ 30035472;

- ТОВ "Укрмісцепром",код ЄДРПОУ 33997915 та інші.

Транспортно-експедиційні послуги ФОП ОСОБА_1 здійснював на підставі договорів - заявок на транспортно-експедиційне обслуговування, які були укладені з замовниками в письмовій формі.

Відповідно до укладених договорів ФОП ОСОБА_1 виконував, визначені договором послуги по експедируванню.

Договори - заявки на транспортно-експедиційне обслуговування, в перевіряємому періоді, укладалися підприємцем з замовниками послуг та мали слідуючі реквізити: відомості про експедитора; відомості про замовника; маршрут; груз/вид погрузки; кількість, тип автомобілей; час та місце погрузки; час та місце вигрузки; норма часу на поргузку та вигрузку вантажу; вартість перевезення, відповідальність замовника; відповідальність експедитора; штрафні санкції; порядок вирішення спірних питань; додаткові умови; відомості про надані автомобілі.

Згідно з ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше настановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Пунктом 8 вищевказаних Договорів визначено вартість перевезення.

Колегія суддів зазначає, що договорами не передбачено, що в оплату вартості наданих послуг входить вартість понесених ним витрат у зв'язку із залученням до виконання договору інших осіб, а також що експедитор має право на відшкодування додаткових витрат, які виникли у нього при виконанні даного договору.

Згідно укладених договорів ФОП ОСОБА_1 виступав, як виконавець послуг, а не посередник або повірений в надані даних послуг між замовником та третіми особами, які безпосередньо здійснюють перевезення вантажів. Договорами експедування укладеними ФОП ОСОБА_1 з замовниками транспорно-експедиційних послуг не передбачено чітке розмежування суми винагороди експедитора й оплати послуг третіх осіб, в такому разі сума оплати передбачена в договорах, укладених ФОП ОСОБА_1 з замовниками включається до суми виручки отриманої підприємцем за виконання умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, сума виручки ФОП ОСОБА_1 за 2009 рік склала 1962373,20 грн., в тому числі за І квартал 2009 року 383560,00 грн., II квартал 2009 року 1094496.00 грн., III квартал 2009 року 1854023,20 грн.. ІУ квартал 2009 року 1962373, 20 грн. Таким чином ФОП ОСОБА_1 перевищив граничний обсяг виручки 500 тис.грн.в II кварталі 2009 року.

Вищеазначені кошти, на виконання умов договору надійшли на банківський рахунок позивача.

Вказаний підтверджено копією банківських рахунків.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Тобто, застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб'єкта малого підприємництва.

Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку фізичної особи у звітному податковому періоді.

Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок фізичної особи-підприємця, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.

Така позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 06.03.2012 у справі № 21-34а12 за позовом фізичної особи-підприємця до Дергачівської МДПІ Харківської області про скасування податкових повідомлень-рішень, від 18.11.2014 у справі № 21-501а14 за позовом фізичної особи-підприємця до ДПІ у Дніпровському районі м.Києва про скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України, які, своєю чергою, зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до статті 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Відповідно до п.п. 9.12.1. п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який був чинним на час виникнення спірних відносин) оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю на час виникнення спірних відносин регулювалися розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

Абзацом 1 статті 13 цього Декрету визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу (абзац 2 вказаної статті).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, так і з оподаткування суми чистого доходу за період, в якому відбулося перевищення, у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце лише при дотриманні норм Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», зокрема щодо обсягу граничного розміру виручки.

Разом з тим з метою правильності обрахування відповідачем податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, суду апеляційної інстанції слід було встановити суму перевищення та суму документально підтверджених витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу на дату перевищення граничного обсягу виручки (у разі відсутності витрат встановити спосіб визначення відповідачем їх розміру, перевірити відповідність такого способу положенням Інструкції «Про оподаткування фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю», затвердженої Наказом ДПА України від 21.04.1993 № 12, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 за № 64 (із змінами та доповненнями), та визначити з таких сум базу оподаткування (оподатковуваний дохід) за правилами ст. 13 Декрету.

При цьому колегія суддів зазначає, що визначаючи розмір прибуткового податку податкова врахувала витрати понесені позивачем, про що зазначено в акті перевірки. Дані витрати перевищують нормативні встановлені зазначеним наказом. До діяльності позивача повинні застосовуватися нормативні витрати визначені для посередницької діяльності, оскільки його діяльність пов'язана не безпосередньо з перевезенням, а з організацією перевезень, тобто фактично функції посередника між клієнтом та особою, що надає послуги перевезення.

З огляду на вищезазначене, відповідач правомірно в ході перевірки прийшов до висновку про обов"язок позивача з 3 кварталу 2009 року перейти на загальну систему оподаткування.

Посилання позивача на той факт, що грошові кошти, що надійшли на його банківський рахунок не є його виручкою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Указ № 727/98 не містить жодних застережень щодо виключення зі складу виручки отриманої від реалізації товарів, надання послуг сум, які надійшли в межах виконання суб"єктами підприємницької діяльності договорів транспортного експедитування , і що з огляду на це виручкою вважається будь -яка сума, отримана суб"єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або в касу.

Щодо вирішення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість колегія суддів зазначає наступне.

З акту перевірки не вбачається, що податковий орган, встановивши факт перевищення позивачем граничного розміру виручки у другому кварталі 2009 року та виникнення у позивача обов'язку перейти на загальну систему оподаткування з 3 кварталу 2009 року, нараховує позивачеві податок на додану вартість в сумі 173733,44 грн. виходячи з перевищення обсягу виручки 300000 грн. у зв'язку з неподанням заяви про реєстрацію як платника ПДВ з урохуванням того, що сума у 300000 грн. повинна рахуватися з періоду після виникнення обов'язку перейти на загальну систему оподаткування.

Тобто, неправомірно нараховує податок на операції у розмірі 300 000 грн. здійснені після обов'язку перейти на загальну систему оподаткування.

Відповідно до ст. 6 Указу № 727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема податку на додану вартість.

Своєю чергою, умовою для перебування фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності відповідно до ст. 1 Указу № 727/98 є не перевищення обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік в 500 тис. гривень.

Таким чином, до перевищення граничного обсягу виручки і виникнення у платника єдиного податку обов'язку перейти на загальну систему оподаткування положення Закону України «Про податок на додану вартість» до такого платника не застосовуються.

Після виникнення у платника єдиного податку обов'язку перейти на загальну систему оподаткування при вирішенні питання щодо виникнення у нього обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з поставки послуг (товарів) таким податком слід керуватися Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон), який визначає порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Положеннями п. 2.1 Закону встановлено, що платником податку є будь-яка особа, яка, зокрема підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Підстави, за якими особа підлягає реєстрації як платник податку, визначені у п. 2.3 ст. 2 Закону.

Положеннями п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до п.п. «а» п. 9.6. Закону з урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що тільки у разі, коли з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного ст. 1 Указу, особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, допущено перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) сукупно протягом останніх дванадцяти календарних місяців 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість та сплатити такий податок, починаючи з періоду, в якому відбулось перевищення загальної суми (300000 гривень) від здійснення оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг).

Матеріалами справи встановлено, що начальником ДПІ у Краснокутському районі прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.12.2010 року № 0096291701/0 про визначення позивачеві суми податкового зобов'язання за платежем: прибутковий податок з підприємців на суму 164549,73 грн. та № 0096341701/0 про визначення йому суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: ПДВ на суму 262640,16 грн.

Проте, задовольняючи позов частково, колегія суддів виходить з того, що на суму 300 тис. позивачу неправильно донараховано суми податкових зобов`язань з ПДВ, тобто 50 тис. грн.. податку та 25 тис. грн.. штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення від 09.12.2010 року № 0096291701/0, про донарахування податку на прибуток за основним платежем в розмірі 164549,73 грн. та податкове повідомлення-рішення від 09.12.2010 року № 0096341701/0, про донарахування податку на прибуток за основним платежем в розмірі 123 733,44 грн. та штрафної ( фінансової) санкції в розмірі 63 906,72 грн. є правомірними і в частині їх скасування, рішення першої інстанції є помилковим.

Також колегія суддів зазначає, що за актом перевірки та у податковому повідомленні рішенні щодо нарахування податку на додану вартість визначено штраф згідно п. 17.1.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за неподання звітності по податку на додану вартість на протязі 12 місяців з липня 2009 по червень 2010 р. по 340 грн. за неподання кожного звіту. Але як вбачається з розрахунку, перевищення обсягу у 300 000 грн. відбулося у вересні 2009 р., а тому санкції за липень та серпень 2009 р., а саме на суму 340 грн. є неправомірними.

Нарахування штрафу по податковому - повідомленню рішенню, з врахуванням зменшення суми основного зобов'язання по податку на додану вартість та сум штрафу за подання звітності за 2 місяці відповідає вимогам ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2011р. по справі № 2-а-16201/10/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Краснокутському районі Харківської області від 09.12.2010 року № 0096341701/0 в частині донарахування податку на прибуток за основним платежем в розмірі 50 000 грн. та штрафної ( фінансової) санкції в розмірі 25 000 грн., прийняті стосовно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М. Судді (підпис) (підпис) Подобайло З.Г. Тацій Л.В. Повний текст постанови виготовлений 24.03.2015 р.