Рішення

від 16.03.2015 по справі 916/563/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р.Справа № 916/563/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Пале Рояль" про стягнення 41604,61 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Пале Рояль" про стягнення заборгованості за договором поставки № 95 від 01.08.2013 р. в розмірі 39328,99 грн., з яких 10869,43 грн. - заборгованість за поставлені товари, 2644,67 грн. - пеня, 25814,89 грн. - проценти за користуванням товарним кредитом. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

01.08.2013 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (постачальник) та ТОВ „Пале Рояль" (покупцем) був укладений договір постачання товару № 95, у відповідності до п. 1.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання виконати поставку та передати у власність покупця, а покупець - прийняти та сплатити за товар, найменування, кількість та вартість якого підтверджується супровідними документами (накладними) згідно умов договору.

Таким чином, позивач вказує, що кожна зі сторін, уклавши вказаний вище договір поставки товарів, взяла на себе зобов'язання, а саме позивач поставити товар, а відповідач оплатити його в порядку та на умовах визначених вказаним вище договором.

У відповідності до п. 2.4. вказаного договору загальна вартість по договору визначається згідно всього об'єму розхідних накладних на товар, які становлять невід'ємну частину договору.

При цьому за положеннями п. 3.3. договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем згідно підписаних сторонами накладних.

Так, позивач стверджує, що доказом виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товарів у кількості та належної якості, що складає предмет договору поставки від 01.08.2013 року за № 95, є підписані між позивачем та відповідачем видаткові накладні № 1357 від 07.08.2013 р., № 1375 від 08.08.2013 р, № 1393 від 10.08.2013 р, № 1406 від 13.08.2013 р, № 1436 від 15.08.2013 р, № 1460 від 20.08.2013 р, № 1516 від 27.08.2013 р, № 1657 від 13.09.2013 р, № 1692 від 18.09.2013 р, № 1697 від 19.09.2013 р, № 1705 від 20.09.2013 р, № 1743 від 26.09.2013 р, № 1744 від 26.09.2013 р, № 1769 від 01.10.2013 р, № 1821 від 08.10.2013 р, № 1572 від 03.09.2013 р., згідно з якими позивач передав у розпорядження відповідача, а відповідач отримав у власність товари на загальну вартість 10869,43 грн. Наразі позивач зазначає, що підписання вказаних видаткових накладних уповноваженою особою відповідача, скріплення печаткою та прийняття товару є доказом та підтвердженням відсутності претензій до позивача з приводу, кількості, якості та комплектності поставленого товару. Відтак, за ствердженнями позивача, ним були виконані вимоги п.п. 1.1., 2.1., 3.3. договору поставки від 01 серпня 2013 року за № 95.

В свою чергу відповідач у відповідності до п.п. 5.2., 5.3., 5.5. договору поставки зобов'язаний був сплатити постачальнику гроші за отриманий товар з урахуванням відстрочки яка становить не більше 21-го банківського дня після отримання покупцем товару.

Однак, як вказує позивач, відповідач не виконав належним чином умови договору поставки в частині оплати вартості поставленого товару в порядку та на умовах, передбачених п.п. 5.2, 5.3., 5.5. цього договору, а саме не сплатив грошові кошти у розмірі 10869,43 грн., починаючи з 08.10.2013 року, з дати останнього отримання покупцем товару по день звернення з позовом до суду, що потягло за собою невиконання грошового зобов'язання відповідачем, внаслідок чого у нього виник борг у сумі 10869,43 грн.

При цьому позивач вказує, що 16 травня 2014 року та 11 липня 2014 року він звертався до відповідача з претензіями в письмовий формі про наявність у нього заборгованості в розмірі 10869,43 грн., а також сплату процентів і пені згідно договору поставки від 01.08.2013 р. Однак, за ствердженнями позивача, відповідач не надав відповіді на претензію та не задовольнив обґрунтовані вимоги позивача щодо сплати боргу за поставлений товар, процентів та пені.

Крім того, позивач посилається на п. 7.2. договору поставки, за яким у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення оплати; обчислення пені здійснюється на протязі усього строку прострочення виконання зобов'язання, незалежно від його тривалості. Так, позивачем нараховано пеню за період з 07 листопада 2013 року по 25 січня 2015 року в сумі 2644,67 грн.

Також позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та згідно п. 5.3. договору поставки від 01.08.2013 року нараховано відповідачу, який прострочив виконання грошового зобов'язання щодо сплати вартості поставки товарів у розмірі 10649,98 грн., відсотки в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожний календарний день, починаючи з дати поставки, яка згідно останньої видаткової накладної відбулась 08.10.2013 року, по 25.01.2015 року, що склали 25814,89 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.02.2015 р. позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/563/15-г, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

У судовому засіданні 16.03.2015 р. представник позивача звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (а.с. 63-67), згідно з якою позивачем збільшено позовні вимоги до 41604,61 грн. Зокрема, позивач зазначив, що у зв'язку з виявленням при вивченні доданих до позову накладних факту повернення частини товару на суму 34,77 грн. за накладною № 1572 від 03.09.2013 року та відсутності на накладній підпису уповноваженої особи відповідача і печатки ТОВ „Пале Рояль", відповідно позивачем не заявляються вимоги щодо стягнення заборгованості за переданий товар у сумі 219,45 грн. Таким чином, сумою заборгованості відповідача перед позивачем слід вважати суму в розмірі 10649,98 грн. При цьому у зв'язку зі зміною суми заборгованості та з урахуванням того, що з дати складання позовної заяви сплинув час, позивачем здійснено перерахунок пені на вказану суму заборгованості за період з 07.11.2013 року по 14.03.2015 року, що склала 3158,19 грн. Також позивачем здійснено перерахунок 0,5% від простроченої суми за кожний календарний день, починаючи з дати поставки, яка згідно останньої накладної відбулась 08.10.2013 року, і по 14.03.2015 року, що склали у розмірі 27796,44 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Проте, надіслана судом копія ухвали суду про порушення провадження у справі була повернута до суду без вручення разом з рекомендованим поштовим повідомленням, що містяться в матеріалах справи, у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній " і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01.08.2013 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (постачальник) та ТОВ „Пале Рояль" (покупець) був укладений договір поставки № 95, відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник приймає на себе зобов'язання поставити та передати у власність відповідача як покупця, а останній - прийняти та оплатити товар, найменування, кількість та вартість якого підтверджується супровідними документами (накладними) згідно умов договору.

Відповідно до п. 2.4. договору загальна вартість договору визначається згідно всього обсягу видаткових накладних на товар, що являються невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 3.1. договору поставка товару здійснюється на підставі наданої заявки впродовж одного банківського дня при наявності товару на складі. Здача-приймання товару за кількістю та якістю здійснюється у присутності уповноважених представників сторін (п. 3.2 договору).

За умовами п. 3.3. договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем згідно підписаних накладних. Доставка товару здійснюється транспортом постачальника (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 4.1. договору ціна товару відповідає прайс-листам постачальника. Загальна сума поставки по договору встановлюється за взаємною згодою сторін та залежить від кількості поставляємого товару (п. 4.2. договору).

Згідно п. 5.1.-5.2 договору розрахунки по цьому договору здійснюються покупцем у національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

В п. 5.3. договору передбачено, що покупцеві може бути надана відстрочка не більш 21 банківського дня з моменту отримання товару. Відстрочка сплати вартості товару, що надається покупцеві, не є комерційним кредитом. У випадку несплати товару вважається, що поставка здійснюється на умовах товарного кредиту, і покупець сплачує відсотки за наданий кредит в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожний календарний день користування товарним кредитом, починаючи з дати поставки.

У відповідності з п.5.4. договору постачальник зобов'язується в момент передачі товару покупцю передати останньому наступні документи: видаткова накладна, податкова накладна.

Строк дії договору визначено в п. 10.1. договору, за яким останній набрав чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2013 р. У разі, якщо одна зі сторін або обидві сторони не виконують або неналежно виконують свої зобов'язання по договору, строк його дії продовжується до моменту належного виконання зобов'язань винною стороною.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як з'ясовано судом, на виконання умов вищевказаного договору поставки № 95 позивачем було здійснено поставку відповідачу відповідного товару, про що свідчать надані позивачем до суду копії видаткових накладних № 1357 від 07.08.2013 року, № 1375 від 08.08.2013 року, № 1393 від 10.08.2013 року, № 1406 від 13.08.2013 року, № 1436 від 15.08.2013 року, № 1460 від 20.08.2013 року, № 1516 від 27.08.2013 року, № 1657 від 13.09.2013 року, № 1692 від 18.09.2013 року, № 1697 від 19.09.2013 року, №1705 від 20.09.2013 року, № 1743 від 26.09.2013 року, № 1744 від 26.09.2013 року, № 1769 від 01.10.2013 року, № 1821 від 08.10.2013 року. Зокрема:

- 07.08.2013 року за видатковою накладною № 1357 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 1880,79 грн.;

- 08.08.2013 року за видатковою накладною № 1375 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 192,14 грн.;

- 10.08.2013 року за видатковою накладною № 1393 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 446,50 грн.;

- 13.08.2013 року за видатковою накладною № 1406 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 399,00 грн.;

- 15.08.2013 року за видатковою накладною № 1436 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 1839,44 грн.;

- 20.08.2013 року за видатковою накладною № 1460 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 446,50 грн.;

- 27.08.2013 року за видатковою накладною № 1516 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 356,69 грн.;

- 13.09.2013 року за видатковою накладною № 1657 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 591,95 грн.;

- 18.09.2013 року за видатковою накладною № 1692 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 1276,48 грн.;

- 19.09.2013 року за видатковою накладною № 1697 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 1101,25 грн.;

- 20.09.2013 року за видатковою накладною № 1705 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 275,03 грн.;

- 26.09.2013 року за видатковою накладною № 1743 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 697,97 грн.;

- 26.09.2013 року за видатковою накладною № 1744 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 149,10 грн.;

- 01.10.2013 року за видатковою накладною № 1769 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 1269,68 грн.;

- 08.10.2013 року за видатковою накладною № 1821 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 1363,74 грн.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вказаних видаткових накладних, що скріплено печаткою відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та враховуючи положення п. 3.3 договору, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем по договору згідно вищевказаних видаткових накладних, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар у повному розмірі його вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п.п. 5.2., 5.3., 5.5. договору відповідач зобов'язаний оплатити поставлений товар з урахуванням відстрочки, що становить 21 банківський день з дня отримання ним товару.

Проте, за ствердженнями позивача, відповідач не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 10649,98 грн.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем по договору № 95 товару або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару. Між тим несплатою позивачу вказаної суми заборгованості в розмірі 10649,98 грн. за спірним договором поставки № 95 відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 10649,98 грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 7.2. договору поставки № 95 у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочки. Нарахування пені здійснюється впродовж всього строку прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості.

Як визначено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Так, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи те, що востаннє позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною № 1821 від 08.10.2013 р., а сума поставки договору визначається за обсягом всіх видаткових накладних, відповідно строк оплати всього поставленого товару згідно видаткових накладних № 1357 від 07.08.2013 року, № 1375 від 08.08.2013 року, № 1393 від 10.08.2013 року, № 1406 від 13.08.2013 року, № 1436 від 15.08.2013 року, № 1460 від 20.08.2013 року, № 1516 від 27.08.2013 року, № 1657 від 13.09.2013 року, № 1692 від 18.09.2013 року, № 1697 від 19.09.2013 року, №1705 від 20.09.2013 року, № 1743 від 26.09.2013 року, № 1744 від 26.09.2013 року, № 1769 від 01.10.2013 року, № 1821 від 08.10.2013 року настав 08.10.2013 р. При цьому з урахуванням передбаченої в п. 5.3. договору відстрочки на оплату спірної суми коштів в розмірі 10649,98 грн. (протягом 21-го банківського дня) останнім днем належного виконання грошового зобов'язання по оплаті товару є 06.11.2013 року. В свою чергу враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки № 95 щодо здійснення повної оплати за поставлений товар в сумі 10649,98 грн., суд вважає правомірним нарахування пені на існуючу суму боргу за весь період прострочення з 07.11.2013 року по 14.03.2015 року, тобто понад 6 місяців, що погоджено сторонами в п. 7.2 вказаного договору. Адже положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 18.04.2011 р. у справі № 30/191.

Дослідивши та перевіривши наведений позивачем в заяві про уточнення позовних вимог (а.с. 63-67) розрахунок суми пені за період з 07.11.2013 року по 14.03.2015 року в розмірі 3158,19 грн., суд вважає обґрунтованими та арифметично правильними здійснені позивачем розрахунки з урахуванням діючої у обраний позивачем період прострочення подвійної облікової ставки НБУ. Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня в загальній сумі 3158,19 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування коштами в сумі 27796,44 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, на яку посилається позивач, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Між тим в п. 5.3. договору поставки № 95 сторони погодили, що у випадку несплати товару вважається, що поставка здійснюється на умовах товарного кредиту, і покупець сплачує відсотки за наданий кредит в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожний календарний день користування товарним кредитом, починаючи з дати поставки.

Таке право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам частиною п'ятою статті 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим згідно ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Частиною 2 статті 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, за всіма істотними ознаками відповідальність, визначена пунктом 7.2 договору, відповідає відповідальності, передбаченій абзацом 2 частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України; сама по собі назва цієї відповідальності в умовах договору не змінює її правової природи.

Слід зазначити, що нараховану позивачем пеню, що стягується за кожен день прострочки, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені п. 7.2. договору проценти не є штрафом та пенею, тобто не є неустойкою, а є саме процентами за користування товарним кредитом за ч. 5 ст. 694 ЦК України, та стягуються незалежно від наявності вини відповідача. Зазначені проценти за своєю правовою природою являються боргом, а зменшення їх розміру є неможливим.

Також в п. 2.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (із змінами і доповн.) зазначено, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

Оскільки судом встановлено істотні обставини справи щодо строку виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару за договором поставки № 95, а також розмір простроченої заборгованості, на яку позивачем нараховані відсотки, суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення нарахованих відсотків на прострочену заборгованість за вказаним договором на умовах товарного кредиту. Так, з огляду на те, за умовами п. 7.2 договору відповідач зобов'язаний сплатити 0,5% від простроченої суми за кожний календарний день, починаючи з дати поставки, яка згідно останньої накладної відбулась 08.10.2013 року, відповідно сума нарахованих процентів з моменту поставки по 14.03.2015 року (522 дн.) складають 27796,44 грн. (10649,98 грн. х 0,5/100 х 522 дн.). Відповідна правова позиція стосовно правомірності нарахування вказаних відсотків викладена в постанові Верховного суду України від 30 травня 2011 року у справі № 3-44гс11 .

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 41604,61 грн. (10649,98 грн. основного боргу + 3158,19 грн. пені + 27796,44 грн. відсотків).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Пале Рояль" про стягнення 41604,61 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з до Товариства з обмеженою відповідальністю „Пале Рояль" (65036, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, буд.10; код ЄДРПОУ 38785942; р/р 26000101365185 у АТ „ОТП Банк" в м. Київ, МФО 300528) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1; р/р НОМЕР_2 в АТ „Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805) заборгованість за поставлені товари по договору поставки від 01.08.2013 р. № 95 в розмірі 10649/десять тисяч шістсот сорок дев'ять/грн. 98 коп., пеню в сумі 3158/три тисячі сто п'ятдесят вісім/грн. 19 коп., відсотки за користування коштами в сумі 27796/двадцять сім тисяч сімсот дев'яносто шість/грн. 44 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 23 березня 2015 р.

Суддя В.С. Петров