Постанова

від 23.03.2015 по справі 914/3509/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р. Справа № 914/3509/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С.М.,

суддів Бонк Т.Б.,

Якімець Г. Г.

при секретарі Фіна Н.,

за участю представників:

від позивача не з'явився,

від відповідача не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Галичина"

на рішення господарського суду Львівської області від 15.12.2014 року

у справі № 914/3509/14

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛІДОПИТ КОНСАЛТИНГ", м.Київ

до відповідача: Приватне акціонерне товариство "Галичина", м. Радехів

про стягнення 48702,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 15.12.2014 року в справі №914/3509/14 збільшені позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Галичина" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛІДОПИТ КОНСАЛТИНГ" - 42 336,00 грн. - основного боргу, 1106,54 грн. - три відсотки річних, 8032,04 грн. - інфляційних, та 1827,00 грн. судового збору.

В задоволенні решти збільшених позовних вимог в сумі 534, 35 грн. відмовлено.

Судом першої інстанції задоволені позовні вимоги щодо основної суми боргу, оскільки, суд дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків згідно договору укладеного між сторонами. Також на підставі ст. 625 судом задоволені вимоги щодо 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Підставою для часткової відмови в позові, суд першої інстанції вказав, що витрати на поїздку представника позивача в судові засідання, на суму 534, 35 грн., фактично є збитками про стягнення, яких позивач не заявляв при поданні позовної заяви до початку розгляду справи в суді. Витрати на проїзд представника в судові засідання не є витратами, в розумінні п.2 ч.1 ст.49 ГПК України.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення господарського суду Львівської області від 01.12.2014 року в справі №914/3855/14 частково скасувати та прийняти нове, яким в частині стягнення з ПрАТ «Галичина» на користь ТОВ «Слідопит Консалтинг» інфляційних втрат та судового збору відмовити. Вказує, що позивачем невірно розраховано суму інфляційних втрат, оскільки, на думку відповідача, позивач не застосував при здійснені розрахунку рекомендацій Верховного Суду України в листі № 62-97 від 03.04.1997 року. Окрім того, останній вказує на помилку суду при вирішенні питання розподілу судового збору. Апелянт вказує, що вимоги позивача задоволено частково, відтак необґрунтованим і безпідставним є стягнення судового збору в повному обсязі з відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечує доводи апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема позивач вказав, що посилання апелянта на необхідність застосування при визначені розміру інфляційних втрат позивача в даній справі метод складання сум, отриманих в результаті інфляційних втрат окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, є необґрунтованим, оскільки такий метод згідно з роз'ясненнями Верховного Суду України підлягає застосуванню у випадку, якщо боржником здійснювались періодичні платежі. Однак, як зазначає позивач, відповідачем за період з 13.01.2014 року і до моменту прийняття рішення по даній справі платежів не здійснювалось. Окрім того, відповідач зазначив, що хоча ним і не оскаржується рішення суду першої інстанції, однак на його думку, у мотивувальній частині рішення зроблений хибний висновок про те, що витрати на поїздку представника позивача в судове засідання, в сумі 534, 35 грн., є збитками, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки вимога про стягнення з відповідача збитків на цю суму в позові була відсутня.

Представники відповідача та позивача в судове засідання не з'явились, причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, а тому їхню неявку суд розцінює як без поважних причин і вважає розглянути спір за наявних в справі доказів про права і обов'язки сторін.

Апеляційний суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, вважає, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а в задоволені апеляційної скарги - відмовити.

Судами встановлено, що 22.11.2013 року між ТОВ "СЛІДОПИТ КОНСАЛТИНГ" та ПрАТ "Галичина" було укладено договір №22/11-13 відповідно до якого Позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу послуги в області маркетингу та дослідження ринку, конкретний перелік яких був викладений в Додатку №1 до Договору, а відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити послуги протягом п'яти банківських днів з моменту отримання відповідних рахунків.

Відповідно до п.4.1 Договору відповідачем було здійснено перший платіж - передоплату в розмірі 30% від сум вартості послуг в розмірі 18144,00 грн.

Відповідно до п.4.2 Договору другий платіж в розмірі 70% від суми наданих послуг, а саме 42336,00 грн. відповідач зобов'язувався сплатити протягом п'яти банківських днів з дати підписання Акту виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, Акт № ГАЛ-001 здачі-приймання робіт ( наданих послуг) був підписаний сторонами 03 січня 2014 року без будь-яких застережень з боку відповідача. Згідно з положеннями п.4.2 Додатку №1 до Договору, відповідач зобов'язаний був здійснити розрахунок за надані послуги не пізніше 10 січня 2014 року, однак свої договірні зобов'язання не виконав.

Згідно ст.ст. 526,530 Цивільного Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи часткову оплату вартості наданих послуг, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем складає та підлягає до стягнення в сумі 42336,00 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За період з 13.01.2014 року по 26.11.2014 року позивачем нараховані три відсотки річних в розмірі 1106,54 грн. та 8032,04 грн. інфляційних. Нарахування даних сум було перевірене судом апеляційної інстанції, розрахунки знаходяться в матеріалах справи (а.с. 44), відтак вищевказані суми підлягають до стягнення з відповідача, про що правильний висновок зробив суд першої інстанції.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції, в частині стягнення з відповідача 534,35 грн. витрат на поїздку представника позивача в судові засідання було відмовлено, оскільки, як вказав суд першої інстанції витрати на поїздку представника позивача в судові засідання фактично є збитками про стягнення яких позивач не заявляв при поданні позовної заяви до початку розгляду справи в суді. Витрати на проїзд представника в судові засідання не є витратами, в розумінні п.2 ч.1 ст.49 ГПК України . Позивач вправі звернутися з позовом до відповідача про стягнення збитків в загальному порядку шляхом подання позовної заяви.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» згідно з нормами розділу VI ГПК України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з : судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.10.2014 по даній справі, було зобов'язано позивача забезпечити в судове засідання явку уповноваженого представника, проте його явка не визнавалася судом обов'язковою.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, зважаючи на вказані роз'яснення Вищого господарського суду України, господарський суд першої інстанції неправильно навів мотивацію щодо визначення цих витрат як збитків, не пов'язаних з судовими витратами. Проте неправильна правова мотивація не впливає на результат прийнятого рішення у справі. Апеляційний суд, виходячи з оцінки наявних обставин і того факту, що явка представника не визнавалася судом обов'язковою, вважає, що відсутні підстави для скасування рішення місцевого суду.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне визначення судом першої інстанції судових витрат, то колегія судів зазначає, що відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою. Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову.

Відтак, виходячи з вищенаведеного, задоволення чи відмова у відшкодуванні витрат пов'язаних з забезпеченням явки представника в судове засідання, не впливають на суму судового збору, оскільки останні не змінюють ціни позову.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Галичина" відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 15.12.2014 року в справі №914/3509/14 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського

суду.

Повний текст постанови виготовлений 23.03.2015 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т. Б.

Суддя Якімець Г. Г.