Рішення

від 24.03.2015 по справі 906/324/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "24" березня 2015 р. Справа № 906/324/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Романов Г.Р. - довіреність №42 від 23.03.2015;

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Люкс-Інтер'єр" (м.Біла Церква)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (смт. Ружин, Житомирська область)

про стягнення 36123,51 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 36123,51грн., з яких 23082,18грн. основного боргу та 13041,33грн. пені.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Подав клопотання, яке було задоволено судом, про долучення до матеріалів справи документів (а.с. 36-38). Також пояснив, що пеня нарахована в позовній заяві за 113 днів - з 11.10.2014 по 31.01.2015. Зазначив, що в період дії договору від 10.09.2014 інших господарських відносин між сторонами не існувало.

Відповідач вимоги ухвали суду не виконав, не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву, правом на ознайомлення з матеріалами справи та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини його неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином (а.с. 33).

Суд також враховує, що на час проведення судового засідання 24.03.2015 від відповідача не надходило клопотань про відкладення розгляду справи, у яких би зазначалося про існування перешкод для вирішення спору в даному судовому засіданні.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву, відповідно до вимог ст.59 ГПК України, є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання ним відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані до справи документи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вказує позивач та вбачається з матеріалів справи, 10.09.2014 між Приватним підприємством "Люкс-Інтер'єр" (продавець/позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець/відповідач) укладено договір (далі - Договір (а.с. 8)), згідно п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар: склопакети, фурнітура, алюмінієві конструкції.

Відповідно до п. 4.1. Договору, розрахунки по діючому договору здійснюються шляхом безготівкового та готівкового розрахунку.

Умовами п. 4.2. Договору сторони обумовили, що термін оплати товару здійснюється після відвантаження зі складу продавця протягом трьох діб.

Позивач вказує, що 07.10.2014 поставив, а відповідач прийняв товар (склопакет) на загальну суму 23082,18грн., однак відповідач договірні зобов'язання не виконав.

10.11.2014 позивачем направлено відповідачу претензію №0411 від 04.11.2014, яка отримана останнім 15.11.2014 (а.с. 11-12), однак залишена без задоволення.

За неналежне виконання зобов'язань за Договором, на підставі п. 5.2. Договору, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 13041,33грн. штрафних санкцій.

Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів проведення розрахунків не надав. Підписав наданий позивачем акт звірки розрахунків станом на 24.03.2015 (а.с. 37), згідно якого суму основного боргу визначено у заявленому до стягнення розмірі.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ґрунтуються на укладеному між сторонами Договорі від 10.09.2014 (а.с. 8), який за своїм змістом є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, видатковою накладною №ЛК-0000311 від 07.10.2014 (а.с. 10) та товарно-транспортною накладною №№ЛК-0000311 від 07.10.2014 (а.с.9) підтверджено факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару на суму 23082,18грн.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як зазначено вище, згідно п. 4.2. Договору сторони обумовили, що термін оплати товару здійснюється після відвантаження зі складу продавця протягом трьох діб.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст. 525 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Натомість доказів проведення розрахунків за отриманий товар матеріали справи не містять. При цьому факт існування основного боргу, у заявленому до стягнення розмірі, на адату судового засідання підтверджено відповідачем у підписаному сторонами акті звірки розрахунків станом на 24.03.2015 (а.с. 37).

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 23082,18грн. основного боргу є правомірною та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Умовами п. 5.2. Договору сторони передбачили, що, у випадку порушення строків проведення розрахунків, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Як передбачено ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2. ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Враховуючи приписи ст. 549 ЦК України, зважаючи на встановлений п. 5.2 Договору порядок нарахування штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що вказаним пунктом Договору сторони обумовили підстави нарахування пені, а не штрафу.

Згідно п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок пені в розмірі 13041,33грн. за період з 11.10.2014 по 31.01.2015, господарський суд встановив, що правомірним за вказаний період є нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 1938,27грн. У задоволенні 11103,06грн. слід відмовити.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певним засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 32 ГПК, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Відповідач доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин суду не надав.

Отже, позов підтверджений належними доказами та підлягає частковому задоволенню на суму 25020,45грн., з яких: 23082,18грн. основного боргу та 1938,27грн. пені. У стягненні 11103,06 грн. штрафних санкцій суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1)

на користь Приватного підприємства "Люкс-Інтер'єр" (09100, Київська обл., м.Біла Церква, провул. Студентський, буд. 2, кв. 124, ід. код 34547908)

- 23082,18 грн. основного боргу;

- 1938,27 грн. пені;

- 1265,45 грн. судового збору.

3. У стягненні 11103,06 грн. штрафних санкцій відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.03.15

Суддя Вельмакіна Т.М.

Друк:

1 - до справи

2 - позивачу: 09100, м. Біла Церква, пр. Студентський, буд. 2 кв. 124 (рек. з пов.)

3- відповідачу (рек. з пов.)