Рішення

від 20.03.2015 по справі 922/602/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2015 р.Справа № 922/602/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліс-Інформ", м.Харків до Головного управління Держземагенства у Харківській області, м.Харків про стягнення 1778585,44 гривень за участю представників:

позивача - Топчий Л.І. (довіреність №25 від 07 липня 2014 року)

відповідача - Букач О.О. (довіреність №32-20-14-17666/9-14 від 23 грудня 2014 року)

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2015 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Ліс-Інформ", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Головного управління Держземагенства у Харківській області (відповідача) суми заборгованості у розмірі 1778585,44 гривень, у тому числі, 1407246,00 гривень суми основної заборгованості, 20935,19 гривень суми 3% річних та 350404,25 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору №т3 про надання послуг з проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності по Барвінківському, Близнюківському, Лозівському, Сахновщинському районах Харківської області загальною площею 14612,320 Га, укладеного між сторонами 23 вересня 2013 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 35571,71 гривень судового збору та 17,88 гривень поштових витрат.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 січня 2015 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05 березня 2015 року.

02 березня 2015 року представник позивача надав через канцелярію суду правове обґрунтування (вх.№7829) заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані обґрунтування та долучено до матеріалів справи.

У відкритому судовому засіданні 05 березня 2015 року було оголошено перерву до 20 березня 2015 року.

20 березня 2015 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№11003) на позовну заяву, в якому викладена правова позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з позивачем, але за відсутністю грошових коштів не має можливості виконати дане договірне зобов'язання, оскільки фінансується з Державного бюджету України. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

Позивач, в свою чергу, 20 березня 2015 року, надав через канцелярію суду заперечення на відзив відповідача (вх.№11004) на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані заперечення та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 20 березня 2015 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у відкритому судовому засіданні 20 березня 2015 року проти позовних вимог заперечував з мотивів, викладених у відзиві.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

За результатами відкритих конкурсних торгів між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (замовником, відповідачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ліс-Інформ" (виконавецем, позивачем), як переможцем, було укладено договір №т3 від 23 вересня 2013 року про надання послуг з проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності по Барвінківському, Близнюківському, Лозівському, Сахновщинському районах Харківської області загальною площею 14612,320 Га.

Відповідно до п.3.1 спірного договору та у відповідності до протоколу погодження договірної ціни (додаток № 3), вартість послуг складає 1753040,00 гривень.

Згідно календарного плану, який є додатком №2 до спірного договору, строки надання послуг та порядок розрахунків визначені в два етапи:

- 1 етап - підготовчі та польові роботи, термін виконання - жовтень, сума до сплати - 1227128,00 гривень;

- 2 етап - камеральні роботи, термін виконання - листопад, сума до сплати - 525912,00 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав договірні зобов'язання належним чином та у повному обсязі згідно календарного плану на суму 1753040,00 гривень. Факт надання послуг за спірним договором підтверджується підписаними з обох сторін та скріпленими печатками підприємств актами приймання - передачі наданих послуг (а.с.15-19).

Результати послуг, а саме: розроблені технічні документації по відповідним районам у розрізі сільських рад, були передані позивачем відповідачу. Даний факт підтверджується відповідними актами (а.с.20-30).

Крім того, у відповідності до ч.4 ст.32 Закону України "Про землеустрій", передбачено, що розробники документації із землеустрою зобов'язані безоплатно передавати копії матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою. Позивачем вищезазначені матеріали були передані до Фонду, про що свідчать вищевкзані акти приймання-передачі.

Відповідно до п.4.2. договору, замовник здійснює оплату за надані послуги не пізніше 10 банківських днів після підписання сторонами акту приймання - передачі наданих послуг, за умови надходження замовнику з Державного бюджету коштів на оплату цих послуг.

Однак, відповідач, в свою чергу, оплату виконаних послуг здійснив частково у розмірі 342794,00 гривень, внаслідок чого, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 1410246,00 гривень.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію №1606/1 від 16 червня 2014 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості.

У своїй відповіді на претензію від 15 липня 2014 року №32-20-14-8659/0/9-14 відповідач визнав перед позивачем суму основної заборгованості, але оплату не здійснив, посилаючись на відсутність фінансування з Державного бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, після проведення інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованості, обома сторонами було підписано акт звіряння взаємних розрахунків (а.с.35), згідно якого станом на 11 липня 2014 року кредиторська заборгованість відповідача на користь позивача склала 1407246,00 гривень.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором повністю не виконав, у зв'язку з чим утворилась основна заборгованість перед позивачем у розмірі 1407246,00 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні докази повного погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 1407246,00 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 350404,25 гривень суми інфляційних втрат та 20935,19 гривень суми 3% річних за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2014 року (181 день), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про те, що розрахунок суми 3% річних є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому нарахована сума підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі. Однак, розрахунок суми інфляційних втрат є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суму інфляційних втрат відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 349976,09 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі 428,16 гривень слід відмовити.

Щодо посилань відповідача на відсутність фінансування з Державного бюджету України, як на підставу відмови у позові, суд відхиляє відповідні доводи, виходячи з наступного.

Головне управління Держземагенства у Харківській області є територіальним органом Держаного агентства земельних ресурсів України та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Розпорядження бюджетними коштами здійснюється останнім виключно на підставі вимог бюджетного законодавства.

Договір №т3 від 23 вересня 2013 року сторонами було укладено під бюджетну програму видатків «Проведення земельної реформи», передбачену у додатку №3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік».

Згідно із ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановленими кошторисами.

Пунктом 1.2. спірного договору передбачено, що обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

У разі зменшення обсягів закупівлі послуг залежно від реального фінансування видатків, сторони зобов'язуються внести зміни до договору, а замовник - прийняти та оплатити фактично надані послуги.

Таким чином, відповідач, як замовник та розпорядник бюджетних коштів, знав про реальне фінансування видатків та мав право зменшити обсяги закупівлі послуг або призупинити їх, але з його боку таких дій вчинено не було.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно з ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення від обов'язку оплати отриманого відповідачем товару, з огляду на позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі №11/446. Так, Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Щодо стягнення з відповідача 17,88 гривень поштових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України, судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

У відповідності до абзацу 2 пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року, до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Крім того, у справі "Суханов та Ільченко проти України", Європейський суд з прав людини у рішення від 26 червня 2014 року по вказаній справі зазначив про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

З урахуванням викладеного, враховуючи те, що направлення копії позовної заяви та додатків до неї є обов'язком позивача в розумінні статті 56 Господарського процесуального кодексу України, наявність доказів, покладених в обґрунтування поштових витрат, зокрема поштовий чек від 29 січня 2015 року та опис поштового вкладення, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 17,88 гривень поштових витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 218 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Держземагенства у Харківській області (61003, м.Харків, вул.Короленка, 16, код ЄДРПОУ 38385479, р/р №35214003005237 в ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ліс-Інформ" (61023, м.Харків, вул.Сумська, 77/79, код ЄДРПОУ 340153620302, р/р №26004060098505 у відділенні №1 ХГРУ "ПриватБанк", МФО 351533) 1407246,00 гривень основної заборгованості, 20935,19 гривень суми 3% річних, 349976,09 гривень інфляційних втрат, 17,88 гривень поштових витрат та 35563,15 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 428,16 гривень інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 25 березня 2015 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/602/15